«Ініціатива трьох морів», «Ініціатива Балтійського, Адріатичного та Чорного морів» (БАЧМ), або ж просто Тримор'я — це міжнародний економічний та інфраструктурний проект, що об'єднує 12 країн Європейського Союзу, розташованих між вищезгаданими морями. До Ініціативи входять країни центральної та східної Європи, а саме: Угорщина, Чехія, Хорватія, Словаччина, Словенія, Румунія, Литва, Латвія, Польща, Болгарія, Естонія та Австрія. Ініціатива спрямована на створення комунікації та взаємодопомогу між цими країнами.

Як бачимо, України у переліку держав-учасників, щонайменше зараз, немає. Справа утому, що перший саміт Тримор’я відбувся в Дубровнику (Хорватія) в 2016 і на нього була запрошена Україна. Проте ми  не відповіли на запрошення, у зв’язку із чим не стали однією з країн-засновниць. Також ми втратили можливість приєднатись пізніше, бо держави-учасниці першого саміту вирішили, що учасниками зможуть бути тільки члени Європейського Союзу.

Проте розмови про приєднання України до Міжмор’я точаться і досі. Так, нещодавно на черговому саміті БАЧМ президент Польщі Анджей Дуда просував питання приєднання України до Ініціативи. “Я пообіцяв пану Президенту (Зеленському – ред.), що на найближчому саміті країн Тримор’я в Естонії я представлю справу співпраці країн Тримор’я з Україною й обговорю як перспективи цієї співпраці, так і можливу формулу, аби ця співпраця стала можливою якнайшвидше”,- заявив тоді Дуда. Проте, Україна і досі залишається «за бортом».

Крім того, проект Міжмор’я активно підтримують Сполучені Штати Америки. Наприклад, нещодавно Конгрес схвалив рішення про фінансову підтримку Ініціативи на суму в 1 млрд. доларів. Що цікаво, «за» проголосували як республіканці, так і демократи. Та і політика різних президентів щодо Тримор’я теж не дуже відрізнялась і не грало ролі, з якого «табору» глава держави.

То чим Ініціатива трьох морів є корисною для України, яка роль США у цих процесах і як нам необхідно діяти, аби приєднатись до Тримор’я? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли Директор науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова Олег Баган, директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін та міжнародний експерт Юрій Олійник.

Чи потрібно Україні входити до Ініціативи трьох морів?

Олег Баган:

До певної міри це питання риторичне. Тобто, це мав би бути закономірний геополітичний крок. Поясню ширше. В ідеї Тримор’я насправді захована ідея цілісної Cередньої Європи, тобто простору між Балтикою і Балканами, між Альпами і Чорним морем. Це цивілізаційно, історично, культурно вмотивований єдиний простір. Але з різних причин він виявився роз’єднаним ще з доби Пізнього Середньовіччя, насамперед через агресивні дії трьох могутніх імперій – Австрійської, Османської і потім Московської.

Тож всі народи у цьому просторі мають подібну історію (це переважно довго-бездержавні народи), подібну ментальність (це народи, які відкриті до цивілізаційних впливів Заходу і Сходу, здебільшого вони зберегли свою селянську культуру й етносвідомість, пережили тривалі й активні періоди етнічного націоналізму – всього цього нема в західних народів), вони мають подібні культури (на схрещенні католицтва й православ’я, бароко було в них піковим періодом).

Україна розташована географічно на межі Середньої і Східної Європи, тому в її свідомості й культурі одночасно відображені цивілізаційні впливи цих двох частин континенту. Переважно середньоєвропейцями ми стали в період Великого князівства Литовського (ХІV—ХVІ ст.), Речі Посполитої (ХVІ—ХVІІ ст.) і приходу Австрійської імперії та культури (від кін. ХVІІІ ст. до поч. ХХ ст.). Тоді до нас потужно прийшли католицькі й протестантські віяння, західні ренесансні ідеї та мистецькі традиції, етика індивідуалізму, громадянсько-правова свідомість тощо. У кілька етапів, від початку ХVІІІ ст. і до жорстокого комунізму, Москва переважно все це докорінно нищила. У цьому й полягає трагічність українського державного й ментального становища: ми так і не стали повноцінною середньоєвропейською нацією, і водночас не хочемо бути частиною східноєвропейського «руського світу».

Нинішня політична ініціатива Тримор’я є такою несміливою і невиразною, тому що народи Середньої Європи історично не звикли твердо заявляти свої геополітичні плани й права, вони більше звикли відчувати себе жертвою (див. знамените есе Мілана Кундери про трагедію Центральної Європи). Це теж дуже велика проблема.

Олег Соскін:

Це єдиний варіант, який зможе призвести до розпаду Росії

Я вважаю, що нам не просто потрібно долучатись до Ініціативи трьох морів, а нам варто формувати її навколо себе. Я вже 25 років кажу, що це необхідно для України, тим паче, що це не нами вигадано. Про такі ініціативи говорив ще перший голова відродженої польської держави Юзеф Пілсудський і навіть Симон Петлюра.

БАЧМ – це відновлення так званого Балто-Чорноморського меридіану. Зараз, фактично, всі зв’язки між державами працюють по паралелях, «один пояс – один шлях». Прикладом може бути Китай, вся Азія, Московія та інші держави. Орда, одним словом. Сама Орда йшла цим шляхом, знищуючи все на своїй дорозі, і всі ці держави утворились на уламках країни Чингіз Хана. І, до речі, саме за часів Орди почався занепад Русі, який призвів до її знищення, бо був зруйнований меридіан – Шлях із варяг у греки.

Зараз Україна сама по собі, як самостійна держава, існувати не може. Створити таку державу ми пробуємо вже 500 років і нікому це не вдається. Тому нам варто «дружити» із Польщею і Литвою, у чому нам дуже допоможе проект Міжмор’я. Крім того, Грузія, Молдова, Болгарія і Словаччина – це дуже близькі нам країни, навіть релігійно. Відтак, якщо ми утворимо такий союз, то це буде дуже потужна структура в економічному, фінансовому та військово-політичному плані, яка буде набагато сильнішою, ніж Росія. Це, як на мене, єдиний варіант, який зможе призвести до розпаду РФ.

Юрій Олійник:

Звісно ж, Україні просто необхідно долучатись до Міжмор’я, оскільки це об’єднання країн, які мають спільні інтереси із нами. Я маю на увазі стримування російської агресії, спільне місце в економічному світі за розподілом праці, взаємодоповнювання економіки і таке інше. Тобто, розвиток кооперації між країнами в районі між Чорним, Балтійським та Адріатичним морями є вигідним для України.

З іншого боку, на мою думку, Україні слід більше орієнтуватись на Балто-Чорноморський союз із виходом на Закавказзя і Туреччину. Але у будь-якому випадку посилення цих країн сприятиме збереженню їхньої суверенності та протистоянню впливів інших зовнішніх сил.

Чому ми досі не є учасниками Тримор’я? Хто чи що стає нам на заваді?

Олег Баган:

Справа в тому, що незалежна Україна загалом не має своєї чіткої і стратегічно правильної геополітичної візії. Це передусім пояснюється тим, що українські політичні еліти є малоросійськими за свідомістю і ментальністю. Жоден український уряд не вів чіткої і сміливої міжнародної політики. Здебільшого панувало пристосуванство. Нинішній уряд і поготів не здатен на якісь корисні дії.

Для того, щоб нас хотіли залучати до якихось геополітичних проектів, потрібно, щоб в самому українському суспільстві і серед українських еліт був консенсус щодо того, з ким ми хочемо дружити, співдіяти, вступати в союзи. Ви знаєте хоч би одну чітку заяву будь-якої української влади про відкритий план союзницьких дій в певному напрямку? Питання риторичне. Лунають, правда, систематичні загальні «закликання», доволі безвідповідальні з огляду на внутрішню ситуацію в Україні, про наші нібито наміри вступити до ЄС і НАТО. Але це лише «закликання».

Уявіть собі, що думають в Європі про внутрішню і зовнішню політику В. Зеленського і «зеленої» більшості у Верховній Раді, коли ті в умовах війни розбалансовують державу, демонструють дикий популізм, ведуть антинаціональну агітацію, масово роблять дурнуваті заяви про «примирення на Донбасі», «профукують» мільярди бюджетних коштів тощо? Хто нас кудись захоче з таким «внутрішнім багажем»?

Олег Соскін:

Сьогодні цей проект Тримор’я ще не працює, бо у Хорватії змінився президент, Румунія з Болгарією перебувають у важкому стані, тому саме зараз можна його переформатувати і створити Балто-Чорноморський альянс. Але хто це буде робити? Наш «шоумен»? Він неспроможний. Наша сучасна проблема полягає в тому, що у нас немає світоглядного духовного лідера і стратега. Медведчук, Тимошенко та інші – це не стратеги, це відпрацьований політичний матеріал. Це також показали і останні місцеві вибори: жодна із політичних сил, які вони представляють, не отримала істотного результату.

Юрій Олійник:

Насправді розмови про той же ГУУАМ точились ще у 90-х роках минулого століття, але все нівелювалось у першу чергу через вплив Росії. Подібна ситуація відбувається і сьогодні.

Крім того, зараз існує неготовність до переговорів і, як наслідок, безініціативність нашої правлячої еліти. Наша влада, на жаль, сьогодні діє реактивно, а не проактивно. Себто, вона реагує на якісь події, що відбуваються, замість того, щоб мати свій сталий курс і з року в рік реально щось будувати. Ця позиція є сталою навіть при тому, що в Україні змінюються президенти, парламенти та уряди.

І по-третє, ми зараз дуже зосереджені на своїх внутрішніх проблемах. Це причина того, що інші держави поки що тільки придивляються, чи варто із нами так сильно кооперуватись. Вони хочуть побачити, чи виживе Україна.

Нещодавно Конгрес Сполучених Штатів Америки виділив 1 млрд. доларів на підтримку БАЧМ. Якою є роль Америки у проекті Тримор’я?

Олег Баган:

Вашинґтон хотів налякати Західну Європу, що, мовляв, от він знайде собі ближчих союзників і новий простір для геополітичних дій

Існує така думка, що на початках США підтримували ініціативу президентів Хорватії і Польщі в плані розпочати зближення в просторі Середньої Європи. Однак, на мою думку, не вартує перебільшувати тут роль США. Очевидно, це більше гра, вдавання Вашингтону, аніж його чітка геополітична лінія. Американці на міжнародному рівні мають багато суперечностей із Західною Європою, насамперед із Францією та Німеччиною. Це й бажання Вашингтону, щоб західні європейці більше платили у фонд НАТО, і різні торгівельні розходження, і несприйняття Америкою європейського ультрапацифізму, і суперечки в різних міжнародних угодах, наприклад, в угоді зі збереження клімату тощо.

Тобто вдаючи, що він підтримує якісь об’єднавчі ініціативи Середньої Європи, Вашинґтон більше хотів трохи налякати Західну Європу, що, мовляв, от він знайде собі ближчих союзників і новий простір для геополітичних дій.

Насправді і Західна Європа, і  США воліють бачити в народах Середньої Європи таких собі «бідних родичів». Так, вони будуть давати фінансові транші на розвиток економік Середньої Європи, будуть щедро створювати якісь фонди для розвитку громадянського суспільства, свободи преси тощо, будуть сприяти розвитку демократії, спонсорувати різні культурологічні, туристичні проекти. Але при цьому вони будуть із неймовірною запеклістю протидіяти будь-яким тенденціям до націоналізму та консерватизму-традиціоналізму в середньоєвропейських суспільствах. Чому? Та тому, що лише через націоналістичні й консервативні ідеї нації підіймаються до самодостатності, до самостійної геополітичної стратегії. А цього колективний Захід не хоче і не допустить. Тому він буде докладати величезних зусиль, буде вкладати колосальні кошти в Середню Європу, аби насамперед суцільно поширювати в ній ідеї й настрої неолібералістичного космополітизму.

Подивіться, яка недовіра до середньоєвропейців панує у верхівці ЄС: всі ключові посади в Єврокомісії, в Європарламенті надійно контролюють тільки західні європейці. Хоча стільки говорилося і говориться про «повну свободу вибору», «загальну рівність», «довіру», «співпрацю» тощо у цій «супердемократичній» міжнародній організації.

Додайте до цього те, що і США, і Західна Європа прагнуть грати головну гру із Росією. В елітах цих держав, особливо в Західній Європі, надзвичайно сильне ще москвофільство. Це бачення світу таким, що в ньому ключову позицію займає «велика Росія». І ніщо не повинно дуже дратувати цю «велику Росію» (а середньоєвропейці дратують її найперше: подивіться, кого за соцопитуваннями росіяни вважають своїми головними ворогами – в списку фігурують кілька середньоєвропейських націй з Україною на чолі!). Це москвофільство йде від російської культури блискучого ХІХ-го століття, впливів російських ліво-комуністичних ідей та міжнародних мереж тощо. Безумовно, ситуація від 2000 р. суттєво змінилася, відколи Росія міцно взяла курс на неототалітаризм; це трохи протверезило західні еліти. Але тільки трохи.

Олег Соскін:

Сполучені Штати Америки, підтримуючи проект Міжмор’я, створюють баланс у бюрократично-реакційному, державно-соціалістичному утворенні під назвою «Європейський Союз». ЄС вже довів свою абсолютну неефективність та неспроможність і зараз він, фактично, знаходиться під впливом бандитського комуністичного Китаю. Тобто, керівництво Євросоюзу контролюється Китаєм. «Один пояс – один шлях», як я вже казав. Тому Америка і проголосила холодну війну країні піднебесся, яка сьогодні є головним ворогом для США. Так само, я вважаю, це головний ворог України, Польщі і країн Балтії. Американці просто хочуть підтримувати структуру, яка буде потужно просувати національно-консервативні християнські цінності, на відміну від соціалістично-ліберастичного Європейського Союзу. Тому цей стратегічний напрям зараз може відігравати вирішальну роль у цій боротьбі.

Юрій Олійник:

США зацікавлені у розвитку країн Нової Європи. Це Польща, Румунія, Литва – союзники Америки в Європі, які можуть стати на противагу Європейському Союзу. Ці країни чудово розуміють, що їм необхідна допомога з Вашингтону в протистоянні з Росією та іншими загрозами, як наприклад Франція і Німеччина, котрі грають у свою власну політичну гру. Натомість Америка розуміє, що такий альянс буде потрібен їй при вирішенні геополітичних питань у Європі.

Хоча, існує така думка, що з приходом до влади демократів, США зменшить цю допомогу проекту Міжмор’я. Таке вже було за часів президентства Барака Обами і, думаю, буде при Байдені, який критикував політику польського уряду. Проте глобально інтереси США не дуже змінюються, тому і політика різних президентів не дуже відрізнятиметься. Я маю на увазі, що фінансування БАЧМ не припиниться повністю, а лише дещо зменшиться.

Як має діяти Україна, аби приєднатись до країн Міжмор’я? Хто може стати нашим союзником?

Олег Баган:

Насамперед потрібні якісь вагомі, конструктивні, конкретні міжнародні ініціативи самої України. Наприклад, ще в добу Президента Кучми визріла й розвивалася міжнародна ініціатива до співпраці ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Прийшов на президентство великий «патріот» у вишиванці В. Ющенко і цілком завалив цю ініціативу (в адміністрації В. Ющенка навіть не могли пояснити, чому завалили, просто так). Якби до сьогодні ця ініціатива проіснувала і Україна була б в ній закономірним лідером, яким би високим був її авторитет у світі! Адже у такому форматі Україна грала б важливу роль у складній геополітиці Кавказького макрорегіону, вона по-інакшому розмовляла б із Туреччиною тощо. А так ми просто якийсь геополітичний пішак із обрубаною власною територією, вічний прохач на кордонах Європи.

Інакше кажучи, потрібними є якісь стратегічні геополітичні кроки України, наприклад, її нові ініціативи в просторі Чорного моря, на Балканах. І головне: українська влада і дипломатія повинні посилено працювати на розбудову особливих союзницьких стосунків із ключовими державами Середньої Європи. Такими є Польща, Румунія, дотично Туреччина. Це й є той «геополітичний трикутник», зіпершись на «опорні вузли» якого, Україна зможе перетворитися на значущу державу Середньо-Східної Європи.

Олег Соскін:

Оскільки вже є створений Люблінський трикутник (Польща-Литва-Україна), то тепер треба його наповнювати змістом. Крім того, є Чорноморське партнерство та ГУУАМ. Україна повинна створити потужну інтегральну структуру з Молдовою і Грузією, бо саме з цими країнами ми перебуваємо «на одному кораблі». У кожної із цих держав Московія у свій час «відгризла» території. Тому ми, потерпілі від одного розбійника, повинні об’єднатись. Також, у такому союзі зараз зацікавлена і Болгарія. Тоді ми вже б склали південну частину Балто-Чорноморського меридіану. Після цього, оскільки вже є «трикутник» із Польщею та Литвою, треба зробити «квадрат» і долучити Латвію, це вже буде дійсно потужна сила.

Існує Президентська Рада із Польщею, можна створити спільний орган, метою якого було б створення політико-економічного військового альянсу «Молдова-Україна-Грузія». Це все має відбутись під патронатом Сполучених Штатів Америки. В такому випадку Україна могла б виступити «локомотивом» цього «потяга».

Тоді, за домовленістю із Варшавою, ми зможемо сформувати спільні військові підрозділи, зробити бази на кордоні та підтримувати одне одного в інформаційному просторі. Це вже, фактично, буде формування спільної армії та військових структур. Путін зараз і так «на шпагаті», а це його просто доб’є.

Юрій Олійник:

Нам треба не «проситись», а пропонувати себе як державу, від вступу якої виграє Ініціатива

У першу чергу нам треба опиратись на себе, розглянути наші інтереси і зрозуміти, чого ми хочемо та в якому напрямку рухаємося.

По-друге, нам треба чітко визначити свої переваги, які отримають країни Тримор’я, коли ми приєднаємось до них і пропонувати себе. Тобто, нам треба так себе позиціонувати, що не ми просимо допомоги типу «візьміть нас», а пропонувати себе як державу, котра має чисельну розвинену армію, яка вже має чималий досвід боротьби проти Росії. Ми також можемо бути транзитним посередником між Кавказом, Туреччиною і Польщею. Україна може стати центром сходження усіх цих сил. Нам треба не шукати допомоги, а активно показувати, що ми можемо запропонувати Ініціативі трьох морів і нашим потенційним союзникам. Тобто, Нам треба не «проситись», а пропонувати себе як державу, від вступу якої виграє Ініціатива.

Роман Гурський, ІА «Вголос»