Відповідно до останніх даних ЦВК, за Партію регіонів проголосували 34,25% виборців, за БЮТ - 30,79%, за блок «Наша Україна – Народна самооборона» – 14,21%, за Комуністичну партію України – 5,37%, за Блок Литвина – 3,96%. Відповідно, уже практично зрозуміле розміщення політичних сил у парламенті шостого скликання: Партія регіонів отримує приблизно 174 депутатські місця, Блок Юлії Тимошенко - 157, Блок «Наша Україна – Народна самооборона» - 72, КПУ – 27 і Блок Литвина – 20. Що очікувати від цього парламенту?

Очевидно, що нинішній парламент є чітко розділеним за ідеологічним принципом. У цьому він багато в чому повторює риси попереднього, розпущеного достроково.

Давайте пригадаємо в чому головна причина розпуску Верховної Ради попереднього скликання. Якщо відкинути деталі та особисті амбіції основних політичних гравців, головна причина краху українського парламенту п'ятого скликання полягає у його нездатності об'єднати країну.

Відомо, що основним фактором, що визначає, партійної ідентичності у всіх індустріальних демократичних країнах є соціально-економічний статус. Однак в етнічно й релігійно гетерогенних суспільствах на перший план виходять фактори етнічної та релігійної приналежності. Аренд Лійпхарт, наприклад, зазначає, що «у Бельгії, Канаді й Швейцарії – трьох демократичних країнах, у яких соціально-економічної, релігійна й етнічна ідентичності змагаються за вплив на партійний вибір – саме релігія і мова, а не соціально-економічне становище, справляють визначальний вплив на електоральну поведінку громадян».

Відповідно, партії воліють створювати коаліції з тими політичними силами, які декларують подібні політичні цінності. Тобто, створюючи коаліцію, партії групуються по різні сторони від того протиріччя, яке для них є важливішим.

В Україні дуже важливим фактором партійної приналежності завжди була національно-культурна ідентичність, а внаслідок Помаранчевої революції цей фактор перетворився в основний і безумовно визначальний. Відповідно, парламентську більшість після перших пропорційних виборів 2006 року було сформовано по лінії національно-культурних протиріч, а саме: об'єдналися представники українокультурно орієнтованих БЮТ і «Нашої України», а також переважно українокультурної Соціалістичної партії України. В опозиції ж опинилися «захисники російської мови» з олігархічної Партії регіонів і Комуністичної партії України.

Врешті-решт, переживши кілька криз, «помаранчева» більшість розпалося. СПУ, яка менше за інших її членів була акцентованою в національно-культурному плані, перейшла на бік ПР і КПУ, в результаті була сформована нова більшість – так звана «Антикризових коаліцій» у складі ПР, КПУ й СПУ, а «Наша Україна» і БЮТ змушені були зайняти крісла опозиції.

Сьогодні, після дострокових парламентських виборів 30 вересня 2007 року, ситуація в українському парламенті практично повторилася.

Ми спостерігаємо серед політ сил, представлених у ВРУ два ідеологічних розлами. Перший – поділ політичних сил за національно-культурною ознакою: «україномовні» БЮТ і БНУНС проти «російськомовних» ПР і КПУ. І другий – ідеологічний поділ за соціально-економічною спрямованістю: олігархічно-чиновницька Партія регіонів на чолі із прем'єр-міністром і пропрезидентський Блок «НУ-НС» у якому також зібралося багато вищих чиновників і представників великого бізнесу – проти переважно соціально спрямованих БЮТ і КПУ.
Блок Литвина, весь основний електорат якого зосереджений переважно в центральних областях, у яких йому вдалося істотно потіснити СПУ, також є переважно українокультурно орієнтованим і наближений більше до ліберальної ніж до соціальної ідеології.

Основна проблема української політики полягає в тому, що поділ за національно-культурною ознакою є головним ідеологічним розламом в Україні. До того ж особливу небезпеку для України становить те, що ідеологічний розлам у цьому випадку збігається з регіональним розділом країни: на «помаранчевих» та «синьо -білих». Збіг політичних розбіжностей із культурними, які, до того ж, є чітко локалізованими, як правило породжує серйозні проблеми для країни, аж до її розпаду. Уникнути цього можливо тільки «зшивши країну» по лінії з’єднання, але не фронту.

Тобто, сьогодні проблему національно-культурного розколу України можна вирішити тільки шляхом створення союзу політичних сил, які могли б відсунути на задній план етнічні й культурні розбіжності і підняти на щит спільність поглядів на шляхи економічного й соціального розвитку країни. Національно-культурному протиріччю, як визначальному фактору українського політичного життя після Помаранчевої революції, варто протиставити соціально-економічний фактор. Сьогодні в Україні практично не існує розумної альтернативи створенню коаліції між Блоком НУ-НС і Партією регіонів. Необхідно припинити витрачати енергію і ресурси на внутрішні чвари і зосередитися на досягненні загальнонаціональних цінностей. Це було зрозуміло і після виборів 2006 року. Тоді велися активні переговори між ПР і «Нашою Україною» про створення загальної більшості в парламенті. Однак тоді ці політичні сили не зважилися на даний крок, побоявшись втратити підтримку з боку своїх виборців.

Сьогоднішня ситуація значною мірою повторює минулорічну. Понад те, вона посилюється наближенням прийдешніх президентських виборів. Логіка президентської виборчої кампанії знову змушує основні політичні сили продовжувати грати на розкол країни. Зрозуміло, що за даних умов можлива тільки одна коаліція - БЮТ і БНУНС. Ці політичні сили отримали достатньо депутатських мандатів, щоб скласти парламентську більшість і їхній електорат просто не дозволить своїм обранцям піти на якийсь інший формат коаліції. Високою є ймовірність приєднання до «помаранчевої» коаліції Блоку Литвина, хоса ця політична сила суттєво не впливатиме на процеси у цьому союзі

Однак «Помаранчевий» формат коаліції несе в собі ряд протиріч і навряд чи може бути міцним.

Серед основних підводних скель на які може налетіти корабель із помаранчевими вітрилами можна виділити як інтерперсональні протиріччя між президентом Ющенком і прем'єром Тимошенко, так і ідеологічні протиріччя між ліберальним БНУНС та соціал-популістським БЮТ. Перед президентом Ющенком зараз постало непросте завдання. Якщо він не погодиться на союз із БЮТ, то тим самим остаточно поховає своє реноме «лідера Помаранчевої революції» і відштовхне своїх виборців у табір Тимошенко. Якщо ж він погодиться на коаліцію з БЮТ, то прем'єр Тимошенко ймовірно візьметься проводити тверду політику, спрямовану на обмеження всевладдя олігархів (у тому числі й «помаранчевих», у також, т. зв. «любих друзів») і переділ власності. Тобто Юлія Володимирівна буде грати «на грані фолу» і відверто «нариватися» на звільнення. У кожному разі така гра Тимошенко буде приносити їй дивіденди: або вона буде «притискати до нігтя» олігархів і виконувати за рахунок цього свої передвиборні обіцянки, завойовуючи любов широких мас населення, або ж вона буде звільнена з посади прем'єра, здобувши тим самим, знову таки любов і співчуття народу.