Формалістичність альбому на старті загадує загадки про одну затінену Персону, велич якої перешкоджає відчуттю домашності, бо ж усе ніби робиться заради Неї та породжує оту костельну стриманість адорації.

Це ритуальне оточення Когось собою, ця не-домашність як від-сторонення одночасно є спробою ескапізму. Присутня мазохістичність остаточно оформлюється у знімання власної шкіри ножицями лише на другій частині диску.

Тому й початкове заколисування когось Того (стороннього) – це заколисування себе, кружляння навколо себе у лабіринтних вокалізаціях, сповивання, очищення, зменшення заради возвеличення. Це обрізання, стримування, втискання себе у якусь перехідну форму, де вже зовсім близько до остаточного примирення з собою ("Solstice").

Закономірно, що на такому шляху мають бути й падіння, як зупинки ("Dark Matter"), які ще більше сприяють подальшим метаморфозам (слх. для подібності "Joga" з "Homogenic"). Падіння живуть в атмосфері різномантіних технік підступності ("Hollow"), в прорахованій механічності такої романтичної ситуації.

Тому деякі біофілійні трансформації інтонаційно подібні до підступної карнавальності "Venus As A Boy" з альбому "Debut" (1993).

У цих ніби колискових за формою гімнах відчувається вплив історій Кейт Буш, хоча зрозуміло, що статус Бйорк знаходиться занадто близько до неї, щоб це були просто трендові запозичення.

У дарквейвності з отими середньовічними мотивами, що працюють на розкручування джерел власної поведінки та деконструкції того, що називається інстинктами, Бйорк дотикається зі спадком Dead Can Dance ("Virus", "Sacrifice"). У цьому контексті буде не дивно, якщо у найближчому часі Бйорк перетнеться з Даха Брахою, тим більше, що приклад співпраці з Омаром Сулейманом вже існує.

У створення контрапунктів між ритуальним ви-співування (ви-мовлянням) захистку-прихистку та травматичним брейккором ("Crystalline", "Sacrifice") треки Бйорк подібні до структур деяких треків Nobukazu Takemura.

В інших арсенальностях, зі вже згаданим дарквейвом співживуть вже традиційний глітч та мінімалізм, дабстеп, нео-класика, дарк амбієнт, арт-поп.

Не забуває Бйорк й про важливість розбавлення таких драматичних хитросплетінь навіть мінімальною кількістю іронії. Вона досить делікатно підпускає її до помешкання таких вразливих романтичних матерій, то у вигляді грувистих сінтів ("Thunderbolt"), то у зацикленні хорових дівчаток ("Cosmonogy"), то просто карикатуризуючи Зло ("Hollow") а-ля The Residents, то просто кажучи йому гудбайне ту-ту ("Sacrifice").

"Biophilia" – цілісний, викристалізований альбом, що закономірно возвеличується у власній перфектності над попереднім диском "Volta" (2007) і  з усією своєю концептуальністю є есенцією всього доброго, що було на "Homogenic", "Vespertine", "Medulla".

1. Moon
2. Thunderbolt
3. Crystalline
4. Cosmonogy
5. Dark Matter
6. Hollow
7. Virus
8. Sacrifice
9. Mutual Core
10. Solstice