У турфірмі пояснили, що місцина має гори і для туриста нова і сучасна, тут розташовані нещодавно збудовані туристичні бази, де пропонується харчування (шведський стіл), є wi-fi, басейни, паркова, працюють аніматори. Одне слово, сервіс. Про важливість останнього довелося переконатися на місці, адже на курорті туристові доводиться платити буквально за все. І якщо у Львові під час чемпіонату Європи з футболу закордонні туристи зекономили на паркуванні і порушенні правил під час нього не одну сотню євро, то біля закордонного моря краще обрати варіант із включеною у сервіс парковкою. За один день парковки в Болгарії довелося б витратити 8 левів (1 євро – 1,91-1,95 левів).

Зрештою, підготовка до поїздки почалася ще задовго до поїздки. Адже раннє бронювання передбачало суттєву знижку і тому хотілося вкластися в якомога оптимальний бюджет на сім’ю. А ще візові питання – на дорослого болгарська віза (дворазова і на півроку) по 35 євро, а діти та пенсіонери, на щастя – безкоштовно. До речі, румуни і болгари з 1-го березня пускають також тих туристів, які мають шенгенські візи. З іншого боку, щомісяця відтягується видача болгарських віз через сумновідомий нам (б’є по кишені) Global центр. Виявляється, що видавати болгарські візи планували за його посередництва (а це по 225 грн. з кожного – і старого, і малого) ще з травня, але наразі цей знущальний процес над українцями від терміновано до 15 серпня. У таких випадках задаєшся питанням, чому б і нам не запровадити нарешті візи для європейців, якщо їм так важко відмінити їм візи для нас? Адже якось все не по-людськи виходить – ми до вас – за гроші ще й обов’язково оплачувати послуги посередника, а ви до нас – «на шару». Негостинно якось зовсім. Не на роботу ж їдемо, а інвестуємо в Європу.

Хочеш мандрувати – збирай гроші

Дорога – це завжди видатки. Тому треба бути готовим до фінансових витрат – страховки, зелена карта на автомобіль (220 грн на 15 днів і 350 грн на місяць). В іншому випадку можна поїхати автобусом (приблизно 80 євро в обидва боки). Отож виїхали вночі в напрямку Чернівців до румунського кордону – приблизно 300 км і ми на пропускному пункті Сірет - сіро, подекуди брудно, старенькі обшарпані приміщення прикордонників і митників. Благо черг як на польських переходах не було. Румуни «вгадують», що їдемо на море та й без особливої прискіпливості пропускають авто через кордон, перевіряючи усі потрібні документи. Тільки-но ви перетнули кордон – не забудьте тут же купити ровіньєтку. Можна одразу на митниці або на першій заправці. За проїзд дорогами Румунії на мінімальний термін (3-7 днів) – три євро. Взагалі-то в леях (1 євро 4.42-4.45 леїв) ровіньєтка коштує 2,5 євро, але здачу вам 50 центів ніхто не дасть. Така собі румунська «підприємливість». Пальне в Україні на кілька центів дешевше, тому краще перед кордоном залити повний бак – зекономите якраз на ровіньетку.

Варто сказати, що розігнатися по Румунії та й Болгарії не доведеться – обмеження швидкості 70 і 50 кілометрів на годину і радари зустрічаються досить часто, магістралей практично немає. Тому слід зважати на цю обставину, щоб не влетіти у зайву сотню євро штрафу. В цілому Румунію упродовж 600 кілометрів проїжджаєте без проблем, зупинитися можна біля великих супермаркетів у містах, там же перекусити.

Нарешті болгарська митниця (Русе), яку перетинаєш без якихось проблем. Далі знову на заправку поповнитися пальним (95-й бензин по 2.5 лева, що дорівнює приблизно 1,3 євро) і знову купити віньєтку за 10 левів на сім днів користування болгарськими дорогами. Тобто упродовж десятиденного відпочинку доведеться купувати віньєтку ще раз, щоб не мати неприємностей із поліцією. Ось так «викидаєш» 10 євро за дороги, які нічим не кращі за українські, а деякі ділянки потребують не тільки латання, а й капітального ремонту. А найбільше здивувало те, як підприємливі румуни і болгари заробляють за проїзд через міст. Румуни беруть за проїзд до Болгарії по 6 євро з авто, а болгари за проїзд зі свого боку – по 2 євро. Причому міст такий же пошарпаний як і території митниць. Претензій, крім як обурення у салоні авто і переживань за стан ходової, нікому не висунеш. Тому краще їхати від Русе на Варну, у цьому керунку дорога краща і є навіть частинка автомагістралі.

Втім, весь дорожній негатив, який виникає під час їзди, знівелювало морське повітря і чудові краєвиди Еленіте, що за півостровом Святий Влас. Нещодавно збудовані пансіонати розташовані на самому березі, позаду невеличкі гори, привітний персонал, трошки зрозуміла болгарська і доступна побутова англійська. У номері кондиціонер, сучасний санвузол, холодильник. Приємно здивувало харчування, асортимент страв і на сніданок, і на вечерю. Вистачало усім зранку і до вечора і знову до ранку. Хіба що вода, пиво, вино, морозиво. Все це можна було купити у маркеті поруч – ціни прийнятні, майже львівські. Щоправда, курс євро та інших валют до лева трошки занижений – на 7-8 стотинок (1.85 лева за євро). Можна розраховуватися і банківською карткою.

Море остаточно звабило своєю лагідністю. Лежаки, парасольки, достатньо місця, когось більше приваблював басейн за кілька метрів від моря, барна стійка. Вже згодом, побувавши у Помор’є, зрозумів, чому друзі іноді порівнювали Болгарію з Одесою. Щось у цьому порівнянні є, але район Еленіте кардинально відрізняється від приватного сектору. Тут доглядають за пляжем, комфортніша берегова інфраструктура. Але треба віддати належне болгарам, пляжі у них – для всіх доступні, хочеш брати лежаки і парасольки – плати по 6-7 левів. А ні, то на пісочку – теж корисно. Одне слово, засмагай, купайся, пригощайся. Якщо не вистачає – кафе і барів є достатньо, біля кожного запрошують скуштувати смачну кухню на будь-який гаманець.

Окремо варто сказати про національний склад туристів. В Еленіте українців було багато. Причому помітно це було локально. А от росіяни були скрізь. Причому деякі з них проживають тут упродовж літа. Йдеться про тих громадян Росії, які купили тут апартаменти (три роки тому двокімнатний апартамент площею 70 м. кв. одні росіяни з глибинки придбали за 45 тис. євро). Обслуговування такого апартаменту в рік обходиться від 600 до 1 тис. євро. (охорона, прибирання території, догляд за басейном, комунікаціями, адже апартамент розташований у комплексі певної забудови зі своїми межами). Тож можеш проживати і відпочивати сам або домовляйся щодо його оренди. Судячи із оголошень про продаж таких апартаментів та їх оренду на сезон, надто багато не заробиш, але видатки окупляться і кілька євро в кишені буде.

Заслуговує на позитивний відгук містечко Несебр, історична частина якого знаходиться на острові, куди можна дістатися через міст. Довкола історичних будівель та церков (церква Христа Пантократора, церква Іоана Хрестителя, церква Святої Софії, що ведуть відлік часу з 9-14 ст.) розташувалися численні крамниці, де продають сувеніри. З болгарського виробництва можна придбати вироби із рози (парфуми, масла, мило), сіль та мед, кераміку, рушники. Туристи відпочивають здебільшого у новій частині міста, але проживати можна і на острові.

Дорога додому – через «східний Париж»

Побувати на морі – означає не тільки засмагнути. Для мене вже стало традицією поєднати відпочинок із пізнавальними екскурсіями. На цей раз об’єктом оглядин було обрано столицю Румунії Бухарест, який лежить на землях давньої Валахії, на самому півдні країни (заснований у 1459 році). Це місто називають ще «східним Парижем». Тому зосередилися на центральній частині міста, де розташовані пам’ятки архітектури, численні фонтани, парки та другий за площею у світі палац – румунський парламент. Варто сказати, що історичний Бухарест «кипить» туристами. Кнайпи, бари, ресторанчики запрошують відвідати національну кухню, чимало будівель у процесі реставрації або шукають інвестора. Вразили будівля Національного банку та «палац Чаушеску» на 6000 кімнат. І хоча у самому парламенті побувати не довелося, ззовні він виглядає масштабно і грандіозно. Навіть дещо містично. Цікаво, що державного прапора Румунії на ньому не було. Можливо, страчений диктатор Чаушеску так «дістав» румун, що вони воліють не вивішувати на будинок парламенту прапор.

Особливістю Бухареста є також те, що на багатьох будинках можна прочитати надпис – Румунія є Бессарабія. Такі реваншистські настрої простежуються і в державній політиці. Заклики про «споконвічні румунські землі» лунають стосовно Буковинської та частини Одеської областей. 28 червня 72 роки тому ці регіони згідно з договором про кордони між тодішніми Румунією і СРСР відійшли до колишньої УРСР. Як відомо, у питаннях шельфу острова Зміїний, де геологи виявили нафту і газ, Україна вже поступилася Румунії. Є й інший бік медалі. Румунія видала понад 50 тис. паспортів українцям, які можуть підтвердити своє походження саме із земель колишньої Бессарабії. Причому румунську знати не обов’язково. А румунський паспорт не потребує шенгенської візи.

Є у подорожі початок…

Що ж до мандрівок, то варто відвідати замки у Брашові та у Брані (відомий як замок Дракули). Через певні обставини мені довелося перенести ці відвідини на наступний раз. Зрештою, віза дворазова і на півроку. Ще можна зважитися на одну поїздку.

Втім, додому повертатися рано чи пізно доводиться. Закінчується відпустка, євровалюта. Та не закінчується бажання подорожувати! То ж до наступних мандрівок!

Фото автора