Боротися зі згаданим бур’яном надзвичайно складно, адже поширюється він дуже швидкими темпами, насіння борщівника дозріває навіть тоді, коли стовбур рослини зрізано, а сухі стебла переносять зимові хуртовини та стоять у полі й наступного року.

Екологи Львівської області пропонують внести борщівник Сосновського до переліку карантинних бур’янів. Відповідно до аналізу, який провів департамент екології та природних ресурсів Львівської облдержадміністрації, загальна площа поширення цього бур'яну становить більше ніж 1056 га. Найбільш поширений він у межах Турківського, Сколівського, Старосамбірського, Радехівського та Дрогобицького районів.

«Вголос» зібрав найцікавіші факти про борщівник – багаторічну рослину родини зонтичних (Apiaceae), яка родом із  Кавказу та Росії.

«Подарунок» від Сталіна

Борщівник походить із Кавказу, де місцеві жителі використовували його молоде листя для приготування овочевих супів та борщів. Видів борщівника є багато, а відвар із їстівного борщівника нагадує курячий бульйон, ніжні листки схожі за смаком на моркву. Кореневище борщівника може замінити коренеплоди: воно солодке, тому що містить багато цукру.

На території України цей бур’ян з’явився за часів СРСР. Тоді комуністична влада запровадила вирощування борщівника Сосновського як ще однієї силосної культури, ігноруючи наукові перестороги. Силос із борщівника виявився звичайним, але корови, поїдаючи його, давали молоко з гірким присмаком, яке було непридатним для споживання як людьми, так і тваринами. Тому запроваджену культуру покинули напризволяще. Це згодом стало тихою катастрофою в місцях вирощування через визрівання значної кількості насіння борщівника і значного його поширення.

На побутовому рівні в країнах Прибалтики та в Білорусі рослину називають «помста Сталіна», оскільки є інформація, що саме особисто «вождь народів» у 1950-х роках наказав масово засіювати борщівником пасовища в Польщі та Прибалтиці, незважаючи на застереження вчених-аграріїв.

Хоча є й інша версія того, як борщівник потрапив до нас зі Сходу: кажуть, що перенесення насіння відбулося поїздами, транспортними шляхами.

Стійкий шкідник

Як уже йшлося раніше, з борщівником дуже складно боротися, тому щороку в Україні та на Львівщині зокрема цього бур’яну стає дедалі більше. Основними місцями його поширення є потічки, береги річок, узбіччя доріг, деградовані пасовища й покинуті поля. Борщівникові в нас комфортно, бо тут короткі зими й немає його природних конкурентів.

Крім того, що борщівник дуже стійкий, ця рослина ще й агресивна, тому не дивно, що люди називають його «окупантом». Потрапляючи в чужий світ, борщівник забирає поживу в рослин і не дає шансу вижити іншим представникам флори. Тваринам він особливо не шкодить, хіба що забирає пасовища, витісняючи звиклий для них рослинний корм.

Щоб знищити цей бур’ян, треба докласти чимало зусиль. Боротьбу з борщівником проводять двома способами – механічним (скошування) та хімічним (гербіцидами). Останній спосіб зазвичай застосовують лише на молодих, недавно порослих рослинах. Насіння шкідника має здатність дозрівати навіть після зрізування рослини і зберігає свою схожість 7–10 років. Отож за рік чи два цю проблему вирішити неможливо, а заходи боротьби повинні бути системними й мати належне фінансування.

Небезпечна краса

«Помста Сталіна» – доволі приваблива на вигляд рослина: має шорстке з гранями стебло заввишки 1,5-2 метри й перисті шорсткі листки, що складаються з трьох-семи овальних листочків. Цвіте білими квітками в червні-липні. Через великі розміри борщівник ще називають гераклеум на честь міфічного героя Давньої Греції Геракла (Геркулеса). Однак саме незагрозливий вигляд борщівника і те, що під час дотику до нього шкіра не пече, стають причинами того, що люди отримують опіки. Наприклад, до лікарень потрапляють діти, які роблять собі «будинки» у заростях борщівника чи навіть сопілки зі стебел цієї небезпечної рослини.

Отруйним у бур’яну є все: стебла, листки і коріння. Навіть найменший контакт із рослиною під дією сонця може призвести до опіків.

Прозорий водянистий сік рослини багатий на фотоактивні сполуки. Під дією ультрафіолетового (зокрема сонячного) випромінювання ці сполуки надають сокові токсичних властивостей.

У перші кілька діб опіки від борщівника схожі на термічні. Для них характерне почервоніння, водянисті пухирі. Отрута борщівника є дуже підступною, адже опіки з'являються на вражених ділянках тіла не одразу після контакту, а через 1-2 дні, розвиваючись поступово під впливом сонячного ультрафіолету. Місця уражень важко гояться, загострюються прояви інших шкірних захворювань.

У період цвітіння (червень-вересень) борщівник є особливо небезпечним, адже отруйні речовини виділяються в повітря і навіть без контакту з рослиною завдають шкоди здоров'ю.

Виразки, залишені борщівником, іноді гояться до трьох місяців. На їх місці залишаються плями, часто у формі листа темного кольору, які не зникають кілька років. Особливу небезпеку борщівник становить для дітей, з огляду на їхню ніжну шкіру, а також для людей з рудим волоссям.

Подалі від сонця

Якщо контакту з борщівником усе-таки не вдалося уникнути і краплина соку цієї отруйної рослини попала на тіло або відбувся дотик до рослини, то цю ділянку тіла необхідно терміново закрити щільною тканиною, щоб запобігти попаданню сонячних променів, а потім добре промити холодною водою з милом. Уражені ділянки можна також обробити спиртом або слабким розчином марганцівки (знежирює шкіру, чим послаблює ураження), а потім – пантенолом або іншим засобом від опіків.

Заборонено розтирати уражене місце, оскільки так можна рознести подразнювальну речовину по всьому тілу. Особливо важливо не торкатися обличчя та очей. До того ж розтирання стимулює кровообіг, а отже, надходження до ураженого місця нових речовин, які підтримують запалення. У пральній машині за помірної температури необхідно випрати одяг, в якому гуляли серед борщівнику, – це вбереже від поширювання висипу по всьому тілу.

Людині, яка контактувала з борщівником, потрібно кілька днів уникати потрапляння на опіки навіть найменшого сонячного світла – прямих чи непрямих променів.

Після надання першої допомоги треба звернутися до лікаря. Якщо отримали опік очей чи рота, до лікаря треба звертатися максимально швидко. Навіть якщо реакція на шкірі майже не помітна, зі зверненням до медиків зволікати не варто. На перший погляд невинне почервоніння вже наступного дня може перетворитися на величезні пухирі, які надзвичайно важко загоюються.

Леся Бурбан, «Вголос»