Днями зазнала краху балканська версія формули Штайнмайєра, Мінських угод та плану реінтеграції Донбасу в одній іпостасі, проте українська влада прагне повторити в Україні той самий "мирний сценарій", який вже призвів до занепаду та початку розпаду Боснії та Герцеговини.

Сепаратист Додік

Лідер Республіки Сербської Мілорад Додік заявив, що боснійські серби взяли курс на вихід зі складу Боснії та Герцеговини і на шляху до незалежності їх більше не зупинять "ні США, ні хтось інший". Причиною такого кроку сербський сепаратист назвав порушення Дейтонських угод та втручання іноземців у справи Конституційного суду країни.

Додік зауважив, що у Сербської Республіки є два виходи: або дозволити собі тихо зникнути, або - бути знищеною через "смертельний" пакет, сформований міжнародним співтовариством разом із боснійською стороною в Сараєво. "БіГ - це погане місце для сербів. Якщо іноземці не згодні залишити Конституційний суд, то Боснії і Герцеговини не існуватиме" – констатував лідер сербів. А з минулого тижня делегати Республіки Сербської припинили брати участь в роботі установ центральної влади Боснії та Герцеговини.

Сепаратистські тенденції боснійських сербів, за якими стоїть Бєлград та Москва, вже давно набирали сили в цій штучно створеній міжнародною спільнотою нежиттєздатній балканській країні, і рано чи пізно її розпад мав розпочатися.

"Балканське непорозуміння"

Боснія стала епіцентром найбільш кривавих епізодів Югославської війни, де один проти одного воювали одразу три ворожі сили

Після розпаду Югославії, Боснія та Герцеговина отримала справжній етнічний гордіїв вузол: з 4,3 млн. населення в країні мешкало 2 млн. боснійських мусульман, 1,4 млн. — православних сербів і майже 760 тис. хорватів. Кожен з трьох народів, немов лебідь, рак та щука тягнули країну та її території в різні сторони: сербське населення прагнуло до об'єднання із Сербією, хорвати бажали до Хорватії, і лише боснійські мусульмани намагалися зберегти єдину державу. Саме Боснія стала епіцентром найбільш кривавих епізодів Югославської війни, де один проти одного воювали одразу три ворожі сили, а країна фактично розкололася на три національно-територіальні утворення: мусульманське, сербське і хорватське.

Після втручання світової спільноти та введення багатонаціональних миротворчих сил, міжнародні дипломати запропонували план мирного врегулювання. Дейтонські угоди 1995 року за ініціативою Вашингтона передбачали утворення Мусульмано-хорватської федерації, яка мала 51% території, і Республіки Сербської - 49 %. При цьому кожне з утворень наділялося правом налагоджувати "паралельні спеціальні стосунки із сусідніми країнами", сумісні із суверенітетом і територіальною цілісністю Боснії та Герцеговини. Дейтонські угоди, передбачали також встановлення над країною протекторату ООН, ОБСЄ і контингенту міжнародних військ SFOR. Де-факто міжнародна спільнота запровадила в балканській країні те, що для України пізніше було названо "формулою Штайнмайєра" та "Мінськими угодами" і передбачало компроміс з сепаратистами, наділення їх широкими автономними правами самоуправління з систематичним ігноруванням центральної влади.

В наступні роки "Дейтонська" Боснія і Герцеговина так і не стала єдиною країною, залишаючись клаптиковим утворенням з численними лініями етнічних і конфесійних розломів. Країна має три державні мови, і ще цілу низку регіональних, якими визнані албанська, чорногорська, чеська, словацька, словенська, угорська, македонська, італійська, німецька, польська, румунська, русинська, турецька, українська, їдиш і ладино. Міцної системи центральної влади країна не збудувала, а посада президента, переходить до одного з членів Президії за принципом ротації кожні 8 місяців. Країну постійно розривають політичні кризи та боротьба трьох народів за розширення своїх прав і кількості виборчих квот до керівних органів. Хорвати вимагають збільшення своєї ролі в країні, а серби регулярно вимагають проведення референдуму про незалежність. Окрім того на країну регулярно скаржаться Європарламенту інші меншини Боснії та Герцеговини, яким серби, хорвати та боснійські мусульмани не задовольнили вимог політичного представництва.

За кілька десятиліть існування Боснія та Герцеговина перетворилася на заморожену зону міжетнічного конфлікту, який досі не перейшов у різанину лише завдяки міжнародним миротворцям. В умовах системної політичної нестабільності та національної ворожнечі відстає й економіка. Основні статті експорту федерації:  цитрусові, овочі, вироби зі шкіри, текстиль. В той час, як сусідні Хорватія, Словенія і Чорногорія стали успішними промисловими державами і туристичними курортами, які приваблюють мільйони іноземних туристів, Боснія та Герцеговина нагадує темну пляму на карті туристичних та інвестиційних ринків.

Іноземці облаштували Боснію та Герцеговину так, щоб в ній комфортно себе почували ті, хто ненавидить цю країну

Зрештою, у такому сценарії немає нічого дивного, адже план зшивання цієї штучної країни створювався представниками чужих народів, а міжнародні "експерти" виступали насамперед "за мир", а не за Боснію. Їм були байдужі національні та державні інтереси країни, а національний патріотизм, як основа державності, вважався лише перешкодою та небезпечним "радикалізмом". Іноземці облаштували Боснію та Герцеговину так, щоб в ній комфортно себе почували ті, хто ненавидить цю країну. Це об'єктивно не могло призвести до успішних результатів і чимало громадян цієї балканської країни не сумніваються в її тимчасовому характері існування і вважають "дейтонським непорозумінням".

Боснійські граблі для України

Для найвищого керівництва України заява лідера боснійських сербів про фактичний початок розпаду Боснії та Герцеговини, залишилася непоміченою. Принаймні, влада не змінила риторику і ніде не згадала про невдалий боснійський приклад реалізації "формули Штайнмайєра", хоча ця балканська федерація була створена на тих самих принципах, які ЄС сьогодні пропонує Україні.

Ігноруючи провальний балканський прецедент, Володимир Зеленський і далі заявляє про реінтеграцію

Ігноруючи провальний балканський прецедент, Володимир Зеленський і далі заявляє про реінтеграцію та надання особливого статусу Донбасу і примирення з бойовиками. При тому, що приклад Боснії та Герцеговини мав би стати аргументом для міжнародної спільноти, щодо перегляду Мінських домовленостей та етапів їх втілення для України.

Адже на практиці, перетворивши Україну на фактичне федеративне утворення, в якому різні території будуть самі вирішувати яка в них буде мова, зовнішня політика, законодавство чи навіть власні збройні сили, ми матимемо аналог європейського Сомалі.  Тоді Україна не матиме шансів на вступ в будь-яке міжнародне об'єднання чи навіть економічний союз без санкції всіх антиукраїнських сил в державі і залишатиметься сірою економічною зоною, повною загроз тероризму та громадянських конфліктів. Приклад Боснії та Герцеговини засвідчив, що неможливо об'єднати в одній країні вчорашніх ворогів, які етнічно та культурно не хочуть мати нічого спільного один з одним. А наділивши антагоністичні території автономними правами на практиці можна одержати розірвану, а не єдину країну.

Натомість, любителі демонструвати приклади Ельзасу та Лотарингії, в яких німці та французи десятиліттями живуть мирно, забувають, що це мирне співіснування колишніх ворожих націй стало можливим не завдяки примиренню, а лише завдяки перемозі над фашизмом і на умовах демократичних переможців.

Валерій Майданюк, політолог