"Битва на горі Маківці в 1915 році – це дуже важлива і дуже цікава сторінка української історії. Вона тривала з 28 квітня до 2 травня.

Сама гора Маківка розташована у теперішній Львівській області на Бойківщині, у Карпатах. Нині там уже в роки відновленої України зробили меморіал, де поховані січові стрільці, які там загинули.

Військові спеціалісти були здивовані, чому російське командування кинуло так багато військ на Галичину, коли почалася Перша світова війна, адже були набагато стратегічно важливіші території.

Але тут секрет полягав у тому, що Москва хотіла знищити мазепинство, що означало український патріотизм. Як тільки почалася війна, кинули великі маси російських військ, щоб захопити Галичину, Буковину і Закарпаття – те гніздо, де могло вільніше розвиватися в Австрійській імперії українство, ніж в Російській імперії. У російських офіцерів у кишені навіть був такий довідник, як розпізнавати мазепинців, як розпізнавати українських патріотів.

Нас совдепівські підручники вчили, що причиною війни була якась там боротьба за нафту, за якусь Ельзас-Лотарінгію, але насправді причиною війни була українська ідея, тобто бажання Росії знищити українську ідею. А для того треба було напасти на Австрію. І так почалася Перша світова війна.

От таку наша українська справа і наша українська ідея відігравала роль у світових історичних подіях. Тільки чапаєзнавці, які тільки знають Чапаєва і Аньку-пулємьотчіцу вони ще до того не дійшли. Є окремі історики, які вже це розуміють і знають.

Н початок 1915 року російські війська дійшли до Карпатських перевалів і де-не-де ввірвалися навіть у Закарпаття. Але у березні 1915 року німці підготували великий наступ. Німці, бо вони були сильнішою стороною у німецько-австрійському союзі, і коли десь треба було робити рішучий наступ, то ставили разом з австрійськими кілька своїх німецьких дивізій. Між Віслою і Карпатами німці зосередили багато своїх дивізій і австрійських зробили великий прорив. У результаті того прориву німці і австрійці захопили Польщу, Галичину і Буковину.

У ході цього німецько-австрійського наступу була велика битва на горі Маківці. Там були наші січові стрільці. Коли почалася Перша світова війна і оголосили заклик вступати добровольцями в січові стрільці, зголосилося 28 тисяч людей! А враховуючи, що в січові стрільці не всі могли йти, тільки ті, які не були мобілізовані в австрійську армію, тобто або надто старі, або надто молоді. 28 тисяч – це була величезна кількість. Через різні інтриги польської адміністрації в австрійській системі, багато їх не потрапило на мобілізаційні пункти. Усе одно в Стрию, коли Львів був у російських руках, кандидати в січові стрільці зібралося 10 тисяч людей. Австрія взяла на службу тільки дві з половиною тисячі. Були такі, які казали, що треба вертися додому, махнути на це все рукою. Але Дмитро Вітовський, який тоді був душею січових стрільців, хоч він не був командиром, його дуже не хотіли підвищувати, він був дуже підозрілий політично, аж потім у кінці війни, коли Австрія все більше втрачала значення, то Дмитро Вітовський став реальним командиром січових стрільців. Але душею січового стрілецтва він був ще з 1914 року. Він сказав тим кандидатам у січові стільці Хоч би навіть частина з нас вернулася додому з війни ви повинні створити зав’язок українського війська. Це були золоті слова, бо пізніше, в кінці війни виявилося, хто мав уже готову зорганізовану збройну силу, той і відновив свою державність, коли імперії падали – і Німецька, і Австрійська, і Російська.

Спочатку проти січових стрільців були великі інтриги. Їх перевели у Закарпаття, у селах на південь від Мукачево. Угорці проти них дуже виступали, навіть таку вимогу поставили – припинити українську пропаганду, бо січові стрільці казали закарпатцям, русинам, несвідомим, сліпим, що ви – українці, належите до великого українського 40-мільйонного народу. Тут, коли ми говоримо про польські інтриги, треба справедливо говорити про польсько-угорські інтриги, бо українські успіхи означали для угорців втрату Закарпаття, яке вони тоді тримали в руках.

Спочатку січових стрільців навіть хотіли розбити на двадцятки і послати у розвідку. Бо в таких умовах за лінією фронту такі двадцятки мали дуже малі шанси вижити. Але почалися реальні бої і командирам потрібні були добрі вояки. І відразу виявилося, що сотні і курені січових стрільців кращі, ніж угорські чи австрійські. Польові військові командири почали січових стрільців дуже цінувати.

Маківка була якраз ключем у всій обороні, бо коли росіяни відступали з Галичини, то якраз на Маківці був один із опорних пунктів їхньої оборони. У тих боях з 28 квітня до 2 травня січові стрільці на горі Маківка показали чудеса. Дві сотні січових стрільців розбили цілий російський полк. Сотня у січових стрільців – це у росіян називалася рота, у німців – кумпанія, у різних арміях по-різному, але полк – це дев’ять сотень, дев’ять рот. Січові стрільці розбили військову групу у 4 з половиною рази більшу, ніж самі. Це вже означало, що вони є дуже знаменитим військом. Досить сказати ще один факт.

Коли ми самі себе хвалимо чи критикуємо, то це неправильно, ми можемо бути несправедливими. Але коли вже інші кажуть, і то не для мазепної пропаганди, а ділові спеціалісти кажуть, то це вже інша справа. В оцінці німецького генерала січові стрільці були найкращою частиною австрійської армії. Пізніше німці навіть взяли січових стрільців на свій вишкіл, бо австрійський вишкіл був на рівні ХІХ століття, більш відсталий. Як таку елітну частину німці взяли січових стрільців вишкіл, і тоді в другій половині Першої світової війни січові стрільці вишколювалися не в австрійських таборах, а в німецьких. Це теж свідчить якість цієї військової одиниці, яка називалася січові стрільці. Вона не завжди була 2, 5 тисячі. Пізніше вона розширилася, і зіграла вирішальну роль в українсько-польській війні за Львів і Галичину у 1918 році. Ось така була славна сторінка з історії січових стрільців".