CFCF "Continent" (2009)

Канадець Майкл Сільвер ака CFCF дарує піплуму рульний дискозальот ностальгійними гравітаціями. Політ триває нормально через 70-ті, 80-ті і фінішує на 90-х. Від 70-х тут характерний гітарний саунд, диско і електронічка піонерів космосу. Від 80-х – клавішні сінті-ритми. 90-ті дарують діп-хаус та IDM. Десь між треками зашарився й балеарік-поп. Груву і басушного жиру тут до Антананаріву й трошки.

Стартові треки радують більше, ніж їх правонаступники. Амбієнтові розливи "Raining Patterns" і пострибунчастий денсуль сезону "Big Love" в якості кавера аналогічного треку Fleetwood Mac 1987 року розливу – неодноразово вже радують своєю невагомістю.

Діп-хаус рейдерує диском перебиваються релаксійним ретро-потріскуванням вінілу та електрофанком. Пульсуюча космогонія проростає в "You Hear Colours", "Break-In" і "Half Dreaming Reprise", а на ще одному діп-хаусному хіті альбому "Monolith" можна при можливості відшукати й фортепіанні сліди одного відомого треку Pet Shop Boys (на одному з інших треків можна знайти й сліди Depeche Mode). Денсуючий балеарік "Letters Home" доповнюється звуком пан-сопілки і згадуються скандинави Air France та jj.

Денсяка вищої марки з неодноразовою точкою діджейного ріпіту. Релаксація у вигляді бонусу.

1. Raining Patterns
2. Big Love
3. Invitation To Love
4. Summerlong
5. You Hear Colours
6. Monolith
7. Half Dreaming
8. Letters Home
9. Break-In
10. Come Closer
11. Snake Charmer
12. Half Dreaming Reprise

Dawes "North Hills" (2009)

Каліфорнійська братва бавиться олдскулом і нічого, крім духу 60-х не бачить. Баладне рокерство з моментами кантрі-фолка з однозначними заповідями, типу "любов – всьому голова". Заради такої модернової фізкультурки можна згадати й такі бенди, як Kings Of Leon, Cotton Jones, Wolfmother ітеде&ітепе.

З олдскулів Dawes більш за усе рівняють на легендарних The Band. Ну й куди на таких територіях без Кріденсів.

Баладність Dawes підпирається лінивою акустикою, світлим фортепіанком, губною гармонікою, запливним хаммондом та бразерхудно-хоровим "дрім кам тру". Усе витримано в найкращих традиціях і не допускається жодних постмодерних загравань з іншими пластами.

Вічні цінності рулять. Олдскульна тихість інколи перебивається електрогітарним натиском. Поміж відсутності прохідних треків, найкраща маза починається з "Bedside Manner" і грувчиком транзитує через "My Girl To Me" та "Take Me Out of the City".

Плюс, Dawes стають ще одною бандою, чия фінішна баладка контекстуально виправдана у своєму саунді. Тут й органний запливон і гітарне соло з дісторшином, і ураган почуттів, і відчуття суму, що в хіппі все так фігово закінчилось. Але справа їх живе й процвітає. І вже нове покоління піднімає заквітчані прапори, щоб нагадати про ті славні дні, коли все було не так, як зараз.

1. That Western Skyline
2. Love is All I Am
3. When You Call My Name
4. Give Me Time
5. When My Time Comes
6. God Rest My Soul
7. Bedside Manner
8. My Girl To Me
9. Take Me Out of the City
10. If You Let Me Be Your Anchor
11. Peace in the Valley

King Midas Sound "Waiting For You" (2009)

Кевін Мартін – ясний фейс проекту The Bug, який минулого року відзначився високими показниками диску "London Zoo", підписався з меном на ім'я Роджер Робінсон на нові вушка проекту King Midas Sound, який шаманить дабстепом озираючись на тріп-хоп.

Ревербаційні еха підземелля тут проходять в якості ефекту вибуху атомної бомби. Вайб, як звукова пастка, грув і кач додаються в асортименті. На горизонті простежується давноминула шершавістю спогадів, хоча згадувати – це єдине, що тут залишається. Особливе місце на диску має філософська паузність в очікуванні відкриття другого дихання. Неспішність заживання ран повністю ігнорується сухим бітом та атмосферною скупістю.

Темрявність трохи попускається від безнадії монотонною романтикою спогадів на "One Thing", але тільки до старту майбутньої шизи "Earth A Kill Ya", де скупа чоловіча читка виносить вирок з лаконічністю смерті вже без жодної романтизації. Десь тут починає створюватись конфлікт між рафінованою пульсацією груву і сухим, перебираючим ногами, як сороконіжка, бітом. Гойдалка між жиром і скупістю давить силою періодичного капання краплин на голову. Можливо, все це відбувається у місті викрадених дітей, де панує цілковита сиренність, що уникає фіксації завдяки своїм міражним властивостям.

Десь на цьому етапі усе відключається і свідомість включається у повну фантазійність. Триває щось веселіше-боллівудське зашифроване під потріскування. Згодом навіть з'явиться стьоб з врізками лір з французьких мультів. Короткотривалий "Blue" стає найбільш тяжчим адептом світанку з яким нічого не зміниться. Як вже повідомлялось буде шизоїдний простібон, щоб не сильно догматизуватись в канонах дабстепу. Фрази "i lost you" будуть супроводжуватись субтитром "ну й пох".

Паузність знову буде шукати місце для сховку від майбутнього, а вся показна жорстокість буде фінішувати ямайськими ритмами знову зашифрованими в роздвоєння особистості. Все остаточно закінчиться останніми секундами усвідомлення того, що розщеплення повністю захоплює мозок. Спостерігати на то збоку буде мазохізмом. Та й у тому весь концептуал диску, де лабіринтна атмосфера більш важлива, ніж дещо передбачуваний набір саунду. Який й передбачає повний фініш.

1. Cool Out
2. Waiting For You
3. One Thing
4. Earth A Kill Ya
5. Dahlin
6. Meltdown
7. I Ma
8. Blue
9. Goodbye Girl
10. Lost
11. Sometimes
12. Outer Space
13. Miles & Miles

Susan Boyle "I Dreamed a Dream" (2009)

Кавер-номерки від зірки британського телебачення шотландської домогосподарки Сюзан Бойл, що вже б'ють усі рекорди інетного затарення.

Єдине, що тут можна написати, це те, що у Бойл шикарний голос, яким вона так октависто стрибає. Але до голоса тре мати якесь відчуття смаку та усвідомлення межі, за яку не варто переходити. Репертуарно Бойл в цьому й запоролась.

Роллінгові "Wild Horses" перетворились на титанічну сентиментальщину Селін Діон. "I Dreamed a Dream" – попала під роздачу пафосної оркестровки і особливо дебільних вставок гітари. Найгірший трек диску це мадоннівський "You'll See" розтягнутий нетактовністю Бойл до гандонистої консистенції.

Її старомодність абсолютно доречна лише на християнських хоралах "How Great Thou Art", "Amazing Grace" і "Silent Night", де вона може пускатись берега скільки завгодно, Ісус усе вибачить. Але саме Ісус й стримує її від пускання берега і саме тут аскетичність якраз й потрібна. Секулярним прикладом аскетичності може бути джазовий стандарт "Cry Me a River", який можна вважати найкращим самовиразом Бойл. Це її старомодна атмосфера. Її час і її поведінка, які ще якось стримують Бойл від вищезазначеної вульгарності (яка в чомусь залежить від її психології целки ефіру).

Сентиментал валить катком і якщо "Daydream Believer" втримується на межі, то "Up to the Mountain", "Who I Was Born to Be", "Proud", "The End of the World" падають з високої гриви в моря затоплені сльозами усіх плаксивих дівчаток планети Земля.

Безперечно, добра такого рівня й серед сучасних тьолок навалом. Але вони молоді. В них, як пише і показує преса, є сіські-піські, є якийсь там секс. А Бойл скільки не фотошоп, жодних монологів вагіни від неї не дочекаєшся. Все абсолютно комфортно, як й в її молодших конкурсанток, але кому потрібно в епоху цілодобово пульсуючого Хуya, підстаркувата целочка, яка розквітле знаряддя священної дефлорації бачила, хіба що в книжках? З неї сміялись перед виступом, але потім плакали над її голосом. Бойл залізла з дуже фіговим репертуаром в нішу, де таких кітчевих альбомів по самі гланди. Бойл купують, шоб просто поржати, як над Васильцівим. Але в Васі є іронія. Хоча для нікого невідомої ще рік тому тьотки, то вже успіх.

1. Wild Horses
2. I Dreamed a Dream
3. Cry Me a River
4. How Great Thou Art
5. You'll See
6. Daydream Believer
7. Up to the Mountain
8. Amazing Grace
9. Who I Was Born to Be
10. Proud
11. The End of the World
12. Silent Night