За даними нового дослідження КМІСу, на території Західної України 15% опитуваних сумують через розпад Радянського союзу.

Аналогічне опитування проводила і соцслужба «Рейтинг». Воно показало, що у Львівській області 7% людей шкодують про розвал СРСР, ще 11% – не визначились.

Прикметно і те, що попри війну та анексію Криму, в західній Україні, зокрема у Львові є ще багато таких, які радо голосують за відверто проросійські політичні партії. Так, у 2019 році відбулись вибори до Парламенту, частина жителів Львова та прилеглих районів таки голосувала за «рускій мір».

На виборчому окрузі № 115 (Сихівський район, частина Личаківського району міста Львова): “Опозиційна платформа – за життя” отримала 3,18% (2 792 голосів); “Опозиційний блок” – 0,37% (321 голос); “Партії Шарія” – 0,98% (858 голосів).

На виборчому окрузі № 116 (Рясне-1, Рясне-2, Левандівка, Шевченківський та Залізничний райони, а також села Брюховичі і Рудно): “Опозиційна платформа – за життя” – 2,54% (2 282 голоси); “Опозиційний блок” – 0,32% (292 голоси); “Партії Шарія” – 0,73% (660 голоси).

На виборчому окрузі № 117 (включає центр Львова та водночас густонаселений приватний сектор Кастелівки, Францівки, Кульпаркова, а також багатоповерхівки житлового масиву довкола вулиці Наукової): “Опозиційна платформа – за життя” отримала 4,77% (4 014 голосів);”Опозиційний блок” – 0,58% (485 голосів); “Партії Шарія” – 1,31% (1 107 голосів).

 На виборчому окрузі № 118 (включає частини Личаківського та Шевченківського районів, а також всі південно-східні околиці Львова, тобто Пустомитівський район області): «Опозиційна платформа – за життя” – 1,29% (1 197 голосів); “Опозиційний блок” – 0,29% (268 голосів); “Партії Шарія” – 0,51% (471 голос).

Сумарно у Львові є 14745 людей, які взяли  участь у виборах, та фактично хочуть повернути в Україну Росію.

Як стверджують соціологи, найтривожнішим є те, що ця тенденція в Галичині поступово посилюється – повільно, але впевнено. Чому так відбувається та чи не є це часом спецоперацією ФСБ РФ? Про це ІА «Вголос» поспілкувався з політологами Андрієм Міщенком, Юрієм Ситником та професором Іриною Фаріон.

Звідки у Львові, який завжди вважали цитаделлю українськості, любителі «руского міра»?

 Андрій Міщенко:

Тут є декілька чинників. У місті досі є багато «асвабадітєлєй» та їх нащадків, котрі тут мешкають ще з 1939 та 1945 років. 10% усього російського населення, котре більшовики перекинули у Західну Україну, мешкало саме у Львові. Також є дані, що КДБістів у Львові було у 5 разів більше, ніж у Дніпрі. Дніпро – місто, де будують ракети, було під меншим пресом, ніж Львів. Радянська влада розуміла, що Львів – це вибухонебезпечний регіон, який може стати каталізатором до створення незалежної України, що власне і сталось у 1991 році. І ці представники КДБ нікуди не зникли, вони і досі ненавидять Україну і мріють помститись за нашу незалежність. Саме представники «руского міра» Львова завжди «ідеально» голосують за Росію, про що може свідчити те, що обираючи між медведчуківською ОПЗЖ та «Опоблоком», вони вибрали 100% представників Путіна. Українці ж навпаки розпорошують свої голоси за різні політичні проекти, які часом не мають чіткої ідеологічної лінії.

Другий чинник – за останні роки весь український простір був відданий Медведчуку, котрий із своїх телеканалів веде агресивну проросійську пропаганду. Тим, кому лінь думати, телевізор показав картинку та розповів, кого обирати.

Третій чинник – зараз багато людей приїхали зі сходу України. Російсько-українська війна – це і є спецоперація Росії проти України.

Юрій Ситник:

У Львові за ОПЗЖ та «Партію Шарія» найбільше людей проголосувало у Галицькому районі – центральній частині міста. Цей район після Другої світової війни був в основному заселений росіянами або, як їх ще у Львові називають, «асвабадітєлямі». Ми пригадуємо львівські історії, коли жінки радянських офіцерів у 1939 році ходили у театр у нічних сорочках тих людей, котрі втекли від окупантів з міста чи були арештованими та вбитими у львівських тюрмах. Тобто там і досі живуть нащадки тих, хто у ті часи приїхав з Росії, щоб наводити у Львові «радянський порядок».

Львів, 1945 рік

Друга складова – люди часто ностальгують не за СРСР, вони сумують за гарантованою стабільністю.

У Львові відбувається масова житлова забудова. І ніхто не знає, хто купує та заселяється у ті будинки

Ще один факт – у нас на побутовому рівні збільшилась частка вживання російської мови. Її тепер значно більше і чути по всіх районах Львова, навіть найвіддаленіших, як Левандівка та Рясне.  І це теж важливо. У Львові відбувається масова житлова забудова. І ніхто не знає, хто купує та заселяється у ті будинки. У мене є інформація від місцевих маклерів про те, що зараз у Львові житло активно скуповують люди зі сходу України – Донецька та Луганська. І якщо вони дійсно проукраїнських позицій, то це непогано. Проте житло у Львові купують навіть росіяни. А ці люди взагалі іншого менталітету. Звідси й такий відносно великий відсоток прихильників антиукраїнських сил у Львові.

 Чи не є це «переселення» спецоперацією ФСБ РФ?

Юрій Ситник:

Я сумніваюсь у цьому: це радше недолугість місцевої влади. Великі міста, де є міграційний потік, втрачають свою ідентичність. Наприклад, присутність мігрантів з ісламського світу, змінив загальний колорит столиці Британії, у Львові це теж присутнє. І щоб зберегти колорит західної України має бути певна національна політика, якої у нас немає. Садовий цього, ясна річ, не робитиме, бо він є прихильником мультикультуралізму. І у його біографії яскраво присутній слід «руского міра» – пригадаймо лише його зв’язки з російським олігархом Михайлом Фрідманом, нагородження почесними відзнаками представників «руского міра» Львова. Садовий – це не той мер, який відстоюватиме національну ідентичність Львова, а її відстоювати треба, бо ми можемо втратити геть усе.

Андрій Садовий та російський олігарх, наближений до Путіна, Михайло Фрідман.

Андрій Міщенко:

Саме Садовий є уособленням капітулянтської позиції в Україні. Це людина, котра оголосила про акцію: «Львов гаваріт па рускі», котра фінансово підтримує російськомовні школи. Навіть у Сумській області та на сході України з початком війни закрили багато російськомовних шкіл. Єдині, хто там голосував проти цього – це була партія «Самопоміч», головою якої бувАндрій Садовий. Мер Львова нагороджує представників «руского міра» почесними званнями. Його політика не має нічого спільного із культурою, котра формує націю. Садовий усю свою медіа-імперію направив на боротьбу з націоналістами. І ми бачимо вже наслідки такої діяльності.

Ірина Фаріон:

Львів зараз демонструє поступову московізацію, путінізацію та колонізацію через єдину причину: уже 14 років його очільником є Андрій Садовий

Львів зараз демонструє поступову московізацію, путінізацію та колонізацію через єдину причину: уже 14 років його очільником є Андрій Садовий. На мою думку, саме ця людина і є втіленням Москви у Західній Україні. Його просто припудрили ліберально-вишиваним варіантом з проповідями у церквах і привітанням: «Слава Ісусу Христу». Тобто нам не обов’язково шукати відверту Москву через окремих людей, котрі обирають українофобські проекти, як ОПЗЖ чи «Партія Шарія». Ми маємо набагато небезпечнішого ворога, який виховує львівську громаду в дусі капітуляції. Саме Андрій Садовий є автором думки, що «Україна програла війну, котра та ще навіть не почалась». Він 2 березня 2014 року озвучив це з Ратуші.


Саме він разом із Іриною Подоляк закликав жителів Львова почати говорити мовою ворога. А тому ті 15%, котрі зараз на Західній Україні сумують за Радянським союзом, вони виплекані подібною політикою капітуляції.

Саме Садовий у Львові свідомо чи несвідомо є головним агентом ворожої держави, котрий будує тут підґрунтя для Путіна. Львів був бастіоном бандерівського руху! Не Тернопіль, не Івано-Франківськ. А тому Львів завжди кишів агентурою Росії і зараз нічого не змінилось. Путін не зупинив наступу на Україну, тому що українці у значній своїй частині не позбулись свого рабського, колоніального менталітету. Українці все ще чекають, що їм хтось на тарілочці принесе незалежність та добробут. А це – не ментальність нації, яка сама будує своє майбутнє, це – рабська, патерналістська  психологія. І як наслідок – це призведе до того, що ми знову станемо колонією Росії.

А що в цій ситуації мала б робити місцева влада?

 Ірина Фаріон:

Коли я була депутатом Львівської обласної ради, то перше, що я зробила – запровадила курси з вивчення української мови. І вони діяли, поки я була депутатом. І це правильно, бо людям треба давати можливість вивчати мову.

Інший фактор: деякі львів’яни своєю гнилизною та толерантністю до російської мови, самі створюють у Західній Україні губернію Росії. Усі ми терплячі до російської мови, радо переходимо на російську. І маємо наслідки. Якби ми були принципові та захищали свою мову, культуру, то тут ніхто нікому б не диктував правил. От у Польщі єдина мова польська і все. Ніхто навіть не заявляє, що має бути друга державна німецька чи навіть українська, бо ж є нацменшини. І якби таке активне середовище було б у Львові, то і в Україні ситуація була б зовсім іншою. Але ми маємо при владі манкуртів, які не здатні особистим прикладом демонструвати львів’янам власну національну гідність.

Юрій Ситник:

Садовому вже давно слід було розробити культурні програми та програми адаптації переселенців зі сходу України. Тобто потрібно проводити не фестиваль пива чи пампуха, який існує хіба для того, щоб напитися у центрі Львова. Мають бути реальні культурні програми на рівні освітньому, науковому, котрі сприятимуть інтеграції цих людей. Лише тоді можна буде говорити про те, що український Львів можна зберегти, а не зросійщувати, як це робиться зараз.

Марія Чижевська, «Вголос»