На початку весни 2020 року президент Зеленський залишається найретинговішим українським політиком, за якого все ще готові проголосувати близько 40% населення. Його партія «Слуга народу» теж у лідерах електоральних симпатій: її готові підтримати понад 30% виборців. Незважаючи на гучні скандали і відверті провали влади, народ поки що не поспішає змінювати свого кумира, хоча і демонструє ознаки розчарування і незадоволення діями коміка на посаді президента.

Тривала народна симпатія до Зеленського виглядає дещо дивною, з огляду на відсутність відчутних результатів в його роботі і невиконані обіцянки. Але факт лишається фактом: діючий президент наразі є безумовним лідером політичних уподобань. Так, частка тих, хто схвалює його роботу, впала за останні два місяці з 62% до 47%. Частка ж тих, хто не схвалює, зросла з 25% до 40%. Але Зеленському все ще довіряє понад 50% громадян України, тоді як не довіряє близько 40%. З такими показниками він залишає далеко позаду всіх основних політиків України.

Висока підтримка Зеленського на виборах 2019 року не базувалася на якомусь логічному причинно-наслідковому фундаменті. Як і не була наслідком аналітичного та далекоглядного мислення виборців. Зеленський переміг не тому, що виснажував себе чіткою програмою дій, високим інтелектуальним рівнем та мудрістю державного діяча вищої кваліфікації. Він просто запропонував народу віру в чудове прекрасне майбутнє. Змусив багатьох перенестися з суворих і непростих реалій справжнього світу у кіно, віртуальну реальність, де він грає головну роль. Зробив так, що рядовий обиватель подумав: адже все так просто, треба тільки перестати стріляти і війна закінчиться. Зеленський запропонував народу ілюзію безболісного вирішення складних питань. І народні маси повірили йому.

Більшість виборців Зеленського були переконані, що він перезавантажить прогнилу політичну еліту України. Так, він не професіонал, але у нас вже 28 років керували професійні політики, - казали вони. Для таких виборців головним було те, що Зеленський кинув публічний виклик старій системі. Але на календарі вже початок нової весни. А змін в державі не сталося. Система не знищена. Ніхто так і не сів. Економіка починає серйозно буксувати, а державна казна недоотримує мільярди гривень щомісяця. Про кінець епохи бідності та жадібності ніхто вже й не згадує. Грошей ледь вистачає на виплату мізерних пенсій і зарплат окремим категоріям бюджетної сфери. Хоча ТОП-чиновники та керівники державних компаній завершення епохи бідності дійсно відчули, отримавши зарплати та премії у сотні тисяч і мільйони гривень. Не за горами річниця дебатів Зеленського і Порошенка 19 квітня на НСК «Олімпійський». Але вже сьогодні Зеленському можна сміливо адресувати всі ті незручні питання, які він адресував своєму попереднику.

Що ж утримує поки ще значну частину українського суспільства від тотального розчарування у ЗЕ і його команді? Те, що народ ще з часів Римської імперії потребує видовищ, відомо давно. Видовища Зеленський загалом забезпечує. Час від часу записує відеоролики або виголошує епатажні промови. Іноді гримає на чиновників і обурюється. Іноді дає привід для сентиментів. А от з хлібом щось не склалося. Чи то старі бариги продовжують красти, чи з’явилися нові. А рівень життя народу не виріс. Справедливості і боротьби з корупцією люди також не побачили. І все ж ще не зовсім розчарувалися у людині, яку тріумфально вибрали керувати Україною. І навіть порівнювали з Рональдом Рейганом.

Людина буде внутрішньо переконувати себе, що зробила правильний вибір та відмежовуватися від фактів, які свідчать про його помилковість

На користь Зеленського досі працює соціальна психологія мас. Один з її складових елементів – принцип зобов’язання та послідовності. Коли багато українців на виборах президента і Верховної Ради вирішили підтримати Зеленського та «Слуг народу», це було їх свідоме рішення. Незалежно від того, на якому фундаменті воно базувалося, але його вплив не зник остаточно і до сьогоднішнього дня. Якщо людина зробила свій вибір чи зайняла певну позицію, вона буде поводити себе відповідно до взятих на себе зобов’язань намагатися виправдати прийняте раніше рішення. Мало того, людина буде внутрішньо переконувати себе, що зробила правильний вибір та відмежовуватися від фактів, які свідчать про його помилковість. Автоматичне слідування вибору минулого дозволяє уникати доводів розуму.

Багато з тих, хто зараз досі підтримує Зеленського і вірить, що цар хороший, а бояри (уряд, генпрокурор, міністри, парламент) погані, створили у свідомості власні точки опори, які служать виправданням свого голосування за чинного президента. Люди часто вигадують для себе різноманітні причини, щоб переконати себе у правильності вже прийнятого колись рішення. Через це деякі внутрішні психологічні зобов’язання продовжують діяти навіть тоді, коли змінилися обставини, які їх породили.

Відносно високий рейтинг Зеленського, який ще зберігається – це наслідок психологічних, часто несвідомих установок його виборців, а не реальної оцінки діяльності ЗЕвлади. Люди схильні виправдовувати своє помилкове рішення, навіть якщо його результати очевидні. Бо їхня уява малює трохи іншу картину реальності. Змушує не бачити негативу. Підшукує нові факти та спотворює їх оцінку таким чином, аби переконати себе: я прийняв вірне рішення, коли поставив свою відмітку у бюлетені за Зеленського. Це, до речі, стосується і апологетів минулої влади Порошенка.

Для пересічної людини непросто визнавати власні помилки. Адже це приводить до психологічного дискомфорту, відчуття неповноцінності. Знижує самооцінку. Руйнується усталена конструкція поглядів і переконань. Не кожен хоче визнати, що його пошили у дурні. Є ті, які, віддавали свій голос за Зеленського і «Слуг народу», щиро сподіваючись у покращення свого життя. Життя за рік не покращилося. Але як болісно прощатися зі своїми ілюзіями. З вірою у щастя та позитивні зміни. В такому випадку людина буде тягнути до останнього. Знаходитиме нові і нові міфічні пояснення, чому покращення життя відкладається. Даватиме нові терміни для Зеленського і його команди. І до пори до часу зберігатиме свою політичну вірність.

Хоча пересічні українці люблять говорити про політику і часто вважають себе експертами з майже усіх політичних та економічних питань, вони часто припускаються помилок під час голосування на виборах. Але самовпевнено не дуже люблять звинувачувати себе у невірному рішенні в день голосування. Звісно, з часом ці люди будуть казати, яка погана ця влада. Наскільки вона обмежена, далека від народу, непрофесійна і бездарна. Проте забуватимуть, що самі обрали цю владу. Спробують стерти з власної пам’яті епізоди захоплення Зеленським і щирої віри у його здатність змінити країну. Або зі здивуванням, закотивши очі, заявлятимуть: та хто за нього голосував?

Очевидно, що довіра до Зеленського та «слуг народу» падатиме й надалі. Але не кожному виборцю ЗЕ буде легко визнати, як він помилився, повіривши у коміка. Жорстка реальність життя вступатиме у боротьбу з психологічними установками мас, поступово знищуючи віру у хорошого царя. А з нею і всі марні ілюзії та останні виправдання. Проте розчаруються не всі і не зразу. Тому Зеленський має шанси ще відносно тривалий час очолювати політичні рейтинги країни.

Петро Герасименко, "Вголос"