«У чужому оці побачить тріску, а у  своєму не помітить колоду» – саме таке прислів’я якнайкраще місцями описує менталітет українців. Підтвердженням цього може служити готовність нашого народу щиро співчувати Франції після пожежі у Соборі Паризької Богоматері,«загальна скорбота» після пожеж в Амазонії чи пожежа в Австралії, коли «сльозогінні» фото тварин у соцмережах і фейкові зображення чужого континенту у вогні призвели до того, що бідні українці пересилали гроші на допомогу багатим австралійцям.

Проте не все так просто, як могло б здаватись і співчутливість нашого суспільства «працює» лише «на експорт». Найсвіжіший приклад – українці, яких транспортували із китайського Уханю до Винник, що біля Львова. Люди, які ставили собі на аватарки прапори Франції, Австралії і напис «мені є різниця», враз зробились зовсім немилосердними і вийшли на протест.  Громада заблокувала дорогу до госпіталю, в якому наші співвітчизники мали перебувати протягом 2-х тижнів (це інкубаційний період коронавірусу) під пильним наглядом лікарів. Останні, до речі, теж бойкотували роботу із пацієнтами.

Але і в регіональних особливостях менталітету галичан теж звинуватити не можна. Коли стало відомо, що теоретично хворі українці поїдуть у госпіталь в Полтаві, там теж спалахнули пікети та демонстрації, які призвели до зіткнення із силовиками. Ніякий регіон України не готовий простягнути руку допомоги своїм кровним землякам. Куди ділись пафосні розмови про єдиний народ?

То що «не так» із нашим менталітетом і чому ми готові співчувати далеким країнам, але не допомагаємо одне одному? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, філософ Сергій Дацюк і керівник політичних програм Інституту майбутнього Юрій Романенко.

Чому українці так гостро реагують на чужі проблеми, але не бачать власних?

Олег Соскін:

Так був вихований «Homo Soveticus»

Це ментальна традиція, адже так був вихований «Homo Soveticus». Саме такими методами  проводилась комуністична і КДБістська пропаганда. Це все робиться для того, аби відволікати людину від ситуації, яка реально існує навколо неї, і від усіх проблем, з якими вона дійсно стикається. Людину найпростіше «перемкнути», зробивши так, щоб вона постійно думала і переймалась різного роду міжнародними подіями і про те, що відбувається за межами «в’язниці» Радянського Союзу.

В Україні ситуація зараз є ідентичною, адже при владі ми маємо ту ж комуністично-КДБістську спільноту. До того ж це особи-інородці, які не належать до русько-українського етносу. Тому їм необхідно постійно відволікати увагу представників титульної нації. В Україні проживає близько 95% слов’ян, а керують ними євреї, тому владі треба, щоб народ не задумувався, чому ж так погано, чому народжується удвічі менше людей, ніж помирає, чому у нас найнижчий рівень фінансово-економічного життя, чому такі податки, чому людей постійно грабують і взагалі, чому у нас така руїна в державі. Як це все можна відволікти? Треба, щоб люди переймались, що відбувається в Австралії, Канаді, Ірані, що роблять США і таке інше. Це такий механізм відволікання і вся пропаганда так працює.

У нас 90% мас-медіа належать інородцям-мільярдерам, які за 30 років встигли пограбувати титульну націю. Тому усім вигідно, коли люди переймаються справами за кордоном, на що ми вплинути не можемо, а не думають про власне життя і чому так погано жити в Україні. Пересічний українець не може забезпечити себе і свою сім’ю, але переймається Австралією, це все продумано, це зомбування.

Що ж стосується нинішньої ситуації, то люди просто не розуміють, із чим вони мають справу, тому й налякані. Ніхто нікому не вірить, ніхто не хоче приймати цих людей. Ніхто ж не знає, що це за вірус. Кожна територія і громада боїться розповсюдження цієї хвороби.

А що стосується українців, які були готові допомагати Австралії і Франції, то варто зазначити, що ми нікого звідти не прийняли. Писати, ставити фотографії – це все теоретично і це наші люди роблять залюбки, а коли справа дійшла до практичних дій, то всі просто злякались. За це не варто засуджувати людей. Наша влада зараз повинна діяти так, як діють Сполучені Штати. У США для таких випадків передбачені відповідні військові бази, де і розміщують людей.

Сергій Дацюк:
Самі по собі українці не реагують на світові проблеми організовано. Я думаю, що такі речі організовують телебаченням і підтримуються у соціальних мережах.

Насправді це все відбувається через те, що аналізу, рефлексії чи критичного мислення ми не бачимо. Ми не здатні оцінювати такі події з точки зору наших власних проблем. І пожеж у нас протягом останніх днів було більше, ніж в Австралії, і проблем у нас більше, але ми не бачимо своїх негараздів, а шукаємо їх деінде. Тому це не є планомірним явищем, а швидше створеним штучно.

Наприклад, поставити собі щось на «аватарку» чи будь-яким іншим методом відреагувати на чужу проблему в соцмережах – це ще не є визнання. Визнанням є дії. Або ті, які змінюють дискурс чи порядок денний, або дії участі. Але не участі в демонстраціях, а участі в діях по реорганізації суспільства, по розробці нових бачень, документів і так далі. Добре стояти на Майдані і казати «ми не згідні з капітуляцією», але дії незгоди з капітуляцією мають відбуватись на фронті. Не згідний – іди, записуйся в добровольці, змінюй ситуацію. Тому відсутність таких ідентифікаційних речей базується на теледискурсі. Телебачення – це не написати, що президент не правий, бо ми всі різні, а довести свою різність. Причому на рівні мислення, запропонувавши більш складне бачення. Лише складніші дії, ніж у ворога, дають можливість його перемогти.

Як на мене, то ситуація з поверненням наших земляків із Китаю схожа на ментальний розкол України. Ми не вважаємо цих людей своїми і не готові піддавати себе ризику заради них. А це означає, що на ментальному рівні відбувся розкол громадянського суспільства. Люди перестають допомагати іншим людям у ситуації, коли вони не вважають їх своїми, або коли з ними сталась якась інша біда. Ситуація небезпеки для їх життя дійшла до такого рівня, що навіть виникнення ще однієї, навіть уявної,  загрози вже доводить людей до краю. Це є проблема і ми, фактично, зараз на краю прірви. Для людей вже не має значення, проблема на відстані чи поряд. Бувають часи, коли ми співчуваємо і своїм, і чужим. Зараз часи змінились і ми не готові співчувати нікому.

Юрій Романенко:

Мабуть, усе відбувається так, бо наші люди, що називається, «недалекі». Суспільство, в якого відсутня інституційна та історична пам’ять і таке інше. Нас можна водити (і водять) століття за століттям по колу, «згодовувати» одні й ті самі теми. «Мова», «віра», «армія» і таке інше. А дурники бігають, аплодують і тішаться, що їм принесли черговий «томос». Це все можливе, бо ні освіченості, ні  діючих інститутів у нас немає. Як наслідок, ми живемо у перманентному «дні бабака».

Мені буквально недавно писали, мовляв, «а навіщо ви розглядаєте тему про «сулейманію»? Кому це потрібно в Україні?»… Ну от, тепер виявляється, що ми у великому контексті маємо таку проблему. І розуміння цього контексту здатне убезпечити від біди сотні людей.

Тому ми живемо у великому і складному світі і успішно тут жити можна лише, розуміючи його контекст. На все треба звертати увагу і по максимуму працювати мізками.

Чому українці відчувають жах від повернення українців з Ухані? Тому що вони раціонально і ірраціонально розуміють, що держава не має ні найменшого шансу надати ефективну допомогу при зіткненні з коронавірусом. При цьому навіть аргументи, що це здорові люди, яких просто потрібно потримати в карантині, не зупиняє паніку. Ну, як сказати паніку, це швидше безсоромні і тупі спроби отримати на цьому якісь політичні дивіденди місцевими хом’яками та метання в пошуках підкачки рейтингу.

Реальна загроза не об’єднує суспільство, а навпаки, домінує логіка homus homini lupus est – людина людині вовк

І ось богобоязливі львів’яни, які у вихідні ходять до церкви і слухають проповіді про Христа і його добрі справи, погрожують блокувати аеропорт. Це найкраща демонстрація роз’єднаності суспільства зараз – реальна загроза не об’єднує суспільство, а навпаки, домінує логіка homus homini lupus est – людина людині вовк. Ну і вишенька на торті. Ця ситуація добре ілюструє порожнечу офіційних мантр у вигляді щорічних показушних церемоніалів на день Соборності, день прапора, день прапора прапорів або виставлення свічок на річницю Голодомору. Все це не працює. Прапори не зупинять вірус і переляканий натовп. Ісус не виконає функцію Кабміну.

Мене запитували сьогодні, хто буде після Зеленського. Це будуть більш жорсткі і навіть жорстокі люди. Історія не терпить імітаторів. 29 років імітації держави привели Україну в такий скотинячий стан, коли люди кидаються один на одного, як собаки. Така держава і таке суспільство не мають внутрішньої сили. А обставини, в яких знаходиться сьогодні Україна, не терплять слабкості. Слабкості пожирають її. Тому має бути хворобливий спуск з гори «здаватися» на маленький горбок «бути».

Яка роль нашої влади у цих процесах?

Олег Соскін:

У кожній з влад в Україні, ще з часів Леоніда Кучми, знаходились представники вищої номенклатури КДБ. А вони були орієнтовані виключно на збагачення. Потім поступово їх змінили бандити-інородці. Була побудована, як кажуть, «держава стаціонарного бандита». Ці бандитські групи, так звані кланово-фінансові угруповання, захопили владу і перетворили державу на апарат експлуатації і збройну машину, яка нищить українців, а ці групи їх експлуатують. Всі ці природні ресурси, торгівля, банки, заводи, ЗМІ – це все належить чужинцям, які захопили владу. Ще бандит Ленін вчив, що треба захопити всі «командні висоти» у державі. Так ці банд-формування і зробили, стали мільярдерами і тому тепер вони всюди: весь державний апарат сьогодні «просякнутий» ними. Тому українці перетворились у боягузливих  рабів, живучи на своїй рідній землі та Батьківщині.

Влада спеціально хоче «посварити» українців. Підтвердженнями цього можуть бути закони про «стукачів», про те, що кожен, хто викриє хабарника, отримає 10% і таке інше. «Розділяй і владарюй» – за таким принципом діє влада. Крім того ми знаємо, що хто володіє інформацією, той володіє світом і це теж влада дуже вдало використовує. А українці через неосвіченість, алкоголізм, слабкість, терпеливість, відсутність вищої патріотичної духовної та інтелектуальної еліти не можуть дати відсіч. Таким чином нам пропагуються різні збочення типу ЛГБТ, толерантності, слабкості і такого іншого. Тому ми маємо такий результат, що Україна остання в Європі за рівнем економіки, найрозумніші люди тікають за кордон, а на чолі стоїть ворожа влада. У нас немає інтелектуального лідера стратегічного рівня, який міг би змагатись із цими інородцями.

Сергій Дацюк:

Влада взагалі не повинна мати ролі у цих процесах. Вона займається державними установами, інституціями, а ми з вами говоримо про процеси, які розгортаються у суспільстві. А серед людей це все контролюється телебаченням, тому тут слід говорити не про владу політичну, а про владу медіа. Саме вона зараз стала в Україні головною владою. ЗМІ зараз створюють політичну владу, а  коли треба, знищують. І така увага до влади медіа є катастрофічною для українців.

Юрій Романенко:

Влада така ж «недалека», як і народ, адже вона і є віддзеркаленням суспільства. Ми одна з тих країн, де відстань між елітою і простими людьми є мінімальною. «Козаки гаврилюки» при владі – це яскрава ілюстрація цієї проблеми. Еліта для того і має зватись елітою, щоб мати більш масштабний світогляд, ніж у середньостатистичної людини. Для того, щоб керувати, потрібно підійматись над дійсністю і думати за всіх. Тому ми «маємо те, що маємо», як казав «класик».

Що не так із нашим менталітетом і як ми можемо це подолати?

Олег Соскін:

Наша країна пройшла через страшні випробування. Україна була захоплена Москвою, яка все у нас вкрала і перетворилась в імперію. Вкрадена була православна віра, мова та наша ідентичність. Московія винищувала всю духовно-інтелектуальну  і творчу еліту, яка говорила народу правду. Хочеш знищити націю – знищ її мозок і серце. Оцим мозком є інтелектуальна еліта, а серцем – творча (письменники, поети, театрали, музиканти і т.д.) Також була знищена і військова еліта. Залишились люди нижчих соціальних верств, які не могли зберегти ментальність «лицарства». Після знищення Запорізької Січі Україна була перетворена в колонію, а потім різними циркулярами і указами був завданий суттєвий удар по нашій мові.

Отже спочатку знищили аристократію, потім церкву, згодом мову, а тоді бізнес і буржуазію. Залишились лише землероби, гречкосії і свинопаси, а у них, відповідно, рабська ментальність. Ті, що були незгодні, виїжджали за кордон. А пізніше комуністи і більшовики створили геноциди, вибили нову еліту, потім зробили дві світові війни на нашій території , щоб ще більше нас знищити, і все. Тільки зараз ми починаємо відроджуватись, але оскільки нас знову захопили інородці, то вони знову нав’язують нам оцю рабську ментальність.

Треба вилікуватись. Для цього потрібно поставити правильний діагноз і сказати правду. Правду про те, хто ми, хто наш ворог і таке інше. А тоді вже можна легко вилікуватись, аби тільки було бажання.

Сергій Дацюк:

На рівні обивателя ми цей менталітет не переможемо ніяк. Це справа елітарного та інтелектуального рівня

На рівні обивателя ми цей менталітет не переможемо ніяк. Це справа елітарного та інтелектуального рівня. Якщо цього немає, то його просто так не створиш. Умовно кажучи, більш складне бачення і дискурс повинні з’являтися поступово. Повинне з’являтись певне суспільне думання на рівні мікрогруп. Причому це має бути не одна-дві такі мікрогрупи, а ціла мережа по всій Україні. Вони повинні не примітивізувати дискурс. Тобто, не варто казати, що головне – це мова. Проблема не в тому, що ми хочемо української мови, проблема в тому, що крім української мови ми не хочемо нічого. Це і є примітивізм і на такі примітивні структури мислення легко накладаються такі ж примітивні речі як проблеми «десь там», дуже далеко. Примітивне мислення дуже легко сприймає примітивні схеми.

Юрій Романенко:

У нас немає спільного менталітету. У нас немає ситуації, де всі українці мислять і думають однаково. У нас різні частини України думають по-різному. Можна лише сказати, що захід, схід, південь і північ України є консервативними по-своєму. Ми закриті від інновацій та змін, ми відтворюємо старовинні обряди і таке інше. Наші люди біжать на Різдво їсти кутю, часто не розуміючи, що стоїть за цим релігійним святом. Точно так само багато з нас святкували і 25-го грудня, не розуміючи різниці між католицизмом і православною церквою, між католиками і протестантами і так далі.  У нас, умовно кажучи, більшість людей, які бігають до церкви, не можна назвати релігійними.

Тому мабуть наш  консерватизм, архаїчність і зацикленість на старому, ще доіндустріальному, стані речей призводить до того, що ми дуже погано навчаємось навіть на власних помилках. Перемогти це можна лише навчанням. Нам потрібно вчитись сучасним знанням, за допомогою сучасних методів… Культивувати працю і привчати себе, що серйозний результат – це той, який скрупульозно вибудовується, а не бажати отримати все і зараз, що, знову ж таки, притаманно нашому менталітету.

Роман Гурський, ІА «Вголос»