«Кишенькова» війна

На тлі нинішньої ситуації в Сирії війна в Закавказзі 2008 року видається доволі дрібною. Але це лише для тих, хто читає повідомлення про неї, перебуваючи за сотні кілометрів від бойових дій. Для людей, на голови яких падають бомби і снаряди, будь-яка війна − справжня трагедія.

Бойові дії поширилися далеко за межі Південної Осетії на інші міста Грузії та Абхазію, де з’єднання абхазьких загонів та російських «добровольців» атакували позиції грузинських військ та захопили Кодорську ущелину. Бомбардувань зазнали грузинські міста, порти та військові об’єкти.

Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню. Посередником на переговорах між Москвою і Тбілісі виступив президент Франції Ніколя Саркозі. Унаслідок, план врегулювання ситуації на Кавказі був названий планом Медведєва-Саркозі. 12 серпня 2008 року Росія офіційно заявила про завершення «операції з примусу Грузії до миру», а через 10 днів оголосила, що повністю закінчила виведення військ.

Наслідком війни стало проголошення незалежності Південної Осетії та Абхазії, визнане, щоправда, лише Росією та кількома аутсайдерами «третього світу», як-от Нікарагуа. Але росіяни також не виграли, адже так і не досягнугнули своєї головної мети − повалення уряду «аґента ЦРУ» Михайла Саакашвілі. З воєнної точки зору, все було гаразд − російські війська без проблем могли б узяти Тбілісі й піти ще далі, щоб вимити чоботи в Чорному морі. Але кісткою в горлі стало політичне забезпечення: Кремлю просто нікого було тріумфально завезти верхи на танку в Тбілісі, щоб замінити нелюбого їм грузинського президента.

Втрати, згідно з офіційними джерелами, такі: Грузія − 397 убитих, Південна Осетія − 1694, Росія − 71. Крім того, загинули три журналісти. За даними ООН з початку бойових дій в регіоні більш ніж 118 тисяч людей стали біженцями.

Український слід

З перших годин протистояння мас-медіа Росії та Грузії були мобілізовані для інформаційної підтримки воєнних дій. Росіянам це вдалося значно краще. Два основних гасла − «Геноцид у Південній Осетії» та «Примус Грузії до миру» − надійно вбили в голови росіян. Недарма введення військ у Південну Осетію і бойові дії на грузинській території схвалили понад 70% громадян РФ.

Дісталося в цій інформаційній колотнечі й Україні. Москва звинуватила Київ у продажу зброї Грузії та заохоченні її до вторгнення в Південну Осетію. Зокрема, російські мас-медіа повідомили, що під час операції з примусу Грузії до миру були захоплені зенітно-ракетні комплекси «Бук М» і «Оса-АКМ», що нібито мають українське маркування. Росіяни стверджували, що їм вдалося захопити документи, які підтверджують, що вказані ракетно-зенітні комплекси проходили регламентне технічне обслуговування на українських оборонних заводах у травні 2008 року, тобто за два місяці до початку бойових дій у Південній Осетії. Тодішній міністр оборони України Юрій Єхануров назвав ці обвинувачення безпідставними, оскільки Грузія не перебувала в міжнародному списку країн, яким заборонено продавати зброю.

Але значно потужніша інформаційна бомба вибухнула рівно через рік після війни. В серпні 2009 року Слідчий комітет при прокуратурі Російської Федерації заявив, що «українські найманці дискредитували російську армію в ході російсько-грузинської війни в серпні 2008 року». «Отримано покази свідків про те, що до вступу російських військ у міста Горі та інші населені пункти, розташовані на кордоні з Грузією, з метою пропаганди і введення в оману жителів Грузії та світової спільноти українських найманців переодягнули у форму російської армії та за їхньої участі вмонтовували фото- і відеокадри про нібито факти насильства і мародерства російських солдатів, що відбувалися стосовно мирного населення, яке проживає в грузинських селах», − було сказано в повідомленні Слідчого комітету. Його представники заявили, що «в приміщеннях Центру «антитерор» МВС грузинського анклаву, розташованого на території села Ачабеті Цхінвальського району було знайдено польову форму, особисті речі, фотографії та інші документи бійців української націоналістичної організації УНА-УНСО, а також бойові накази керівництва МВС анклаву про закріплення автотранспорту за представниками УНА-УНСО».

Наші знову все спростували. Тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко був категоричним: «Брехня! Моя принципова позиція полягає в тому, що Україна не була і не є стороною цього конфлікту. Це зашморгана ганчірка!». Коментарі від МЗС України та представників УНА-УНСО були такими ж: «Наших там не було!».

Зрештою, всіх в Україні в 2009-му муляло питання: «Чому лише через рік після закінчення бойових дій у Південній Осетії Росія раптом «згадала» про «польову форму, особисті речі, фотографії та інші документи» хлопців з України?». Адже все це добро мало б потрапити в руки російських вояків відразу після війни 2008 року?

Ймовірна відповідь, здається, одна − президентські вибори в Україні, які тоді якраз набирали обертів. Маючи зараз такий гачок у вигляді офіційно порушеної Слідчим комітетом при прокуратурі Російської Федерації справи про участь українських громадян у «геноциді» та «масових вбивствах громадян РФ» на території Південної Осетії, можна було крутити дипломатичні (і газові заодно) справи як завгодно. Водночас усі ці справи за бажання можна повернути проти того чи іншого кандидата у президенти України (або на догоду комусь із них). Чи мало це вплив на перебіг українських виборів − точно стверджувати не беремося. Але в політиці, як відомо, береться до уваги будь-яка дрібничка.
Тим більше, що росіяни завчасно готувалися до «примусу до миру», тож, очевидно, розробляли різноманітні варіанти ведення інформаційної війни. Зокрема, Володимир Путін відверто заявив, що Росія задовго до конфлікту в Південній Осетії ухвалила спецплан, згідно з яким вона і власне й діяла в серпні 2008-го. За його словами, в рамках цього плану проводилась підготовка південноосетинських ополченців. «Щоправда, наші військові фахівці, скажу відверто, вважали, що це марна справа, маючи на увазі, що протистояти регулярній армії будь-якої держави, навіть такої невеликої, як Грузія, неможливо. Але тим не менше, виявилося, що ці люди були затребувані, вони три доби стримували грузинські війська, поки не підійшла російська армія», − розповів Володимир Путін.

Кримінальна справа проти російського прем’єра

Наостанок хочемо наголосити, що цьогорічна річниця російсько-грузинської війни також не минулася без скандалів. Причому по обидва боки кордону. МЗС Грузії звинуватив главу уряду Російської Федерації Дмитра Медведєва в «свідомому порушенні грузинського законодавства». «Прем’єр-міністр Росії 8 серпня незаконно увійшов на територію суверенної держави Грузія та відвідав окупований Цхінвальський регіон», − йшлося в повідомленні грузинського МЗС.

Російського прем’єра звинувачують в порушенні грузинського закону про «окуповані території», який був прийнятий в Грузії восени 2008 року, незабаром після серпневої війни і визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії. Відповідно до цього закону, в’їзд до Абхазії та Південної Осетії з боку Росії (тобто через кордони, які Грузія вважає своїми, але при цьому не контролює) заборонений. Порушникам загрожує штраф або позбавлення волі. На практиці до відповідальності вони можуть бути притягнуті лише в тому випадку, якщо після візиту до Абхазії або Південної Осетії опиняться в самій Грузії, і місцева влада, відповідно, отримує можливість їх покарати.

До речі, цей закон зазнавав критики не лише з боку Росії. Глава грузинського МЗС Грігол Вашадзе визнавав, що практика покарання тих, хто, наприклад, їздив на відпочинок до Абхазії, а потім відвідав Грузію (при тому, що грузинська влада вітає приїзд російських туристів), є «ідіотизмом». Щоправда, при цьому він стверджував, що вина за ситуацію, що склалася, лежить виключно на російській стороні, чиє визнання Абхазії та Південної Осетії в Тбілісі розцінюють як посягання на грузинську територію і підтвердження окупації.

Відзначилися й грузинські телевізійники. Місцевий «Дев’ятий канал», що належить дружині опозиційного мільйонера Бідзіна Іванішвілі, та державний «Імеді» в своїх сюжетах про війну 2008 року заявили буквально наступне: «У війну Росія офіційно підключилася 8 серпня і легально ввела в регіон підрозділи своєї армії і важку техніку». Водночас подібне формулювання суперечить офіційній позиції Тбілісі, який наполягає, що беззаперечним агресором у тій ситуації виступила Москва. Спалахнув скандал. Телевізійники швиденько «за власним бажанням» звільнили ведучих, які озвучили в ефірі скандальне повідомлення, і пояснили, що мала місце технічна помилка. Як виявилося, журналісти бездумно скопіювали «неправильну» фразу з повідомлення інформаційного агентства GHN.

Не минулося без скандалу і в Росії. В інтернеті з’явився документальний фільм невідомого походження, в якому низка колишніх і діючих високопоставлених російських військовослужбовців звинувачують Дмитра Медведєва в нерішучості при ухваленні рішення про підтримку Південної Осетії в серпні 2008 року. Тепер авторів фільму шукає ФСБ.

За матеріалами: bbc.co.uk, inopressa.ru, newsru.com.ua, obozrevatel.com, rbc.ua, wikipedia.org

Фото: islamdag.ru