Днями Президент Володимир Зеленський заявив: хоче в Україні такий же рівень зарплат, як і в Польщі. І здійснити цю мрію можна за 4,5 роки.

При цьому Глава держави переконаний: саме підвищення зарплат стане мотивацією для близько двох мільйонів українців повернутися із Польщі та працювати в Україні.

Проте, як свідчать офіційні дані, щоб зрівняти показники з Польщею, українцям треба заробляти удвічі більше. Бо ж середня зарплата у поляків більша за українську у понад 2 рази і становить 30920 гривень.

Офіційні дані щодо зарплат в Україні та Польщі за різними професіями:

В Україні ж у грудні 2019 року середня зарплата сягала позначки у 12264 грн, що становить усього 40% польської зарплати. І щоб досягти хоча би рівня 70% польських зарплат, українська має бути щонайменше 21600 гривень.

То ж чи можливе в Україні маленьке економічне диво? Про це «Вголос» поцікавився у екс-міністра економіки України Володимира Ланового, економістів Тараса Козака і Бориса Кушнірука та віце-президента з економічної освіти Київської школи економіки Олесі Верченко.

Чи реально за 4-5 років досягнути рівня зарплат в Україні, як у сусідів?

Володимир Лановий:

Звичайно, ми маємо досягнути рівня Польщі. І тут варто зауважити, що у 1990-91 рр. зарплати у нашій та сусідній країнах були практично однакові. Але потім Польща реально розвивалася і зарплати у цій країні зростали. Та й їхня національна валюта – злотий – була на міцних позиціях протягом 20 років, його курс щодо євро не змінювався. Це також сприяло збільшенню зарплат – адже середня  зросла. Натомість в Україні заробітні плати періодично то зростали, то зменшувалися.

Я вважаю, що досягнути рівня Польщі за 4 роки можна, але не з цим Урядом, який нічого у цьому не розуміє. Не розуміє, зокрема, як створювати робочі місця, як створювати попит на робочу силу, який дасть можливість збільшувати зарплати. Адже для такого росту має бути комплексний підхід, а не так, як це бачить уряд Гончарука: побільше грошей залучити у бюджет будь-якими засобами на зразок підвищення податків чи продажу чогось у країні. Бо продаж того ж майна чи землі не збільшує обсяги виробництва і не сприяє збільшенню інвестицій у виробництво. Ці гроші йдуть в кишені, а не у виробництво.

Натомість в цього Уряду немає таких цілей у планах, як зростання виробництва та кількості робочих місць – і відповідно зростання середньої зарплати.

Тарас Козак:

До 2024 року абсолютно нереально збільшити українські зарплати до рівня польських

На мою думку, до 2024 року абсолютно нереально збільшити українські зарплати до рівня польських. При цьому зарплата в Україні, як не дивно, зростає надто швидко протягом декількох років – щорічно на понад 10% у порівнянні зі зростанням  цін. Номінальна ж зарплата зростає на 15-20% (зараз середня заробітна плата в Україні становить близько 11 тисяч грн). Натомість економіка у нашій державі  так швидко не зростає, а навантаження на бізнес та підприємства і так достатньо високі, адже багато українців виїжджають за кордон і отримують там удвічі, утричі більше.

Бо тут що важливо: не можна швидко досягнути рівня зарплат, як у Польщі,  штучно. Бо, якщо, до прикладу, курс долара зведеться до позначки 10 грн за 1 долар, то зарплати зростуть ще у 2,5 рази у доларах. І результатом таких дій буде те, що через певний період наша економіка просто зупиниться, адже буде не спроможною підтримувати такі зарплати. Тому шляхом посилення гривні нереально збільшити зарплати на велику суму. А ВВП у нашій   країні на  сьогодні на душу населення становить 4 тисячі доларів – в той час, як у Польщі 15 тисяч доларів. Зарплати ж тут є похідною. І не буває так, аби зарплата зростала без зростання продуктивності праці. Або це все просто закінчується величезною кризою.

Тому, на мою думку, зростання зарплат у наступні кілька років буде відбуватися значно повільніше, менш, ніж на 10% вищезгаданих. І якщо протягом наступних 4 років зарплата зросте хоча б у 1,5 рази, – це вже буде непогано.

Борис Кушнірук:

Це абсолютного нереально. Зеленський не розуміє природи економічного рівня зарплат. По-перше, цей економічний рівень відображає рівень ВВП економіки, продуктивності праці, а вона у нас, на жаль, значно нижча, ніж у тих же поляків. Адже ми мало випускаємо продукції із високим рівнем доданої вартості, натомість багато виробляємо сировини, в якої низька додана вартість. І це впливає на рівень ВВП і відповідно і на рівень зарплат пропорційно.

І так швидко збільшити рівень українських зарплат, аби досягнути рівня  Польщі, просто неможливо. Адже у влади немає розуміння, що, аби збільшити рівень зарплат, потрібно здійснювати відповідну економічну політику зі створенням виробництв зі збільшеною доданою вартістю. Все ж досягнути рівня показника ВВП, який є у Польщі, можна за 10 років. Але тут варто враховувати не тільки рівень зарплат у країні, а й рівень витрат.

Олеся Верченко:

За офіційними даними, «біла» зарплата в Польщі зараз у 4 рази вища, ніж в  Україні – а це 300% різниці. І навіть якщо з цього моменту економіки цих двох країн зростатимуть однаковими темпами, то нашій державі потрібне зростання у 42% на рік швидше, аніж у сусідів для того, аби за 4 роки досягнути польського рівня зарплат. Насправді ж сподіватися на зростання у 20% в рік – це майже нереальні темпи зараз, – а 40% – це взагалі фантастика. Тому це досягнення є абсолютно нереальним.

Що потрібно для такого зростання?

Володимир Лановий:

Для цього потрібні системні рішення економічного розвитку і виходу з кризи. Відповідно до економічних законів, фактором, який може вивести країну з глибокої економічної кризи, є  нарощення капіталу, зміна його структури та  технологічне оновлення. В Україні потрібно створити виробництва та підприємства, які базуються на нових технологіях, задля того, аби вийти на нові ринки і відповідно – з економічної кризи. У нас має з’явитися інноваційна економіка, в якій фінансують підприємницькі інновації. Також, що є другим важливим моментом для економічного розвитку – це кваліфіковані працівники задля розвитку капіталу у країні. Натомість, якщо кваліфіковані спеціалісти виїжджають з країни, особливо фахово підготовлені за новітніми технологіями, то жодного зростання не буде і оновлення економіки та виходу з кризи тим більше.

Ще один дуже важливий  фактор для розвитку – фінансова та цінова стабільність. Якщо ж у нас далі буде так, як у час президентства Порошенка – по кілька девальвацій національної валюти, то жодного відновлення економіки та капіталовкладень не буде.

Тарас Козак:

Шлях до покращення дуже простий: потрібно створити хороший інвестиційний клімат у країні

Шлях до покращення дуже простий: потрібно створити хороший інвестиційний клімат у країні. Й інвестиції сприятимуть збільшенню кількості нових робочих  місць і підвищенню продуктивності праці громадян – відтак зростатиме і зарплата. І тільки таким чином можливе досягнення результату. Але тут треба враховувати всі ті фактори, які зараз заважають інвесторам в Україні, як внутрішнім, так і зовнішнім, вкладати кошти у створення нових компаній.

Та й економісти зараз сперечаються: можливо чи ні відповідно до програми  Уряду досягнути зростання ВВП в Україні на 40% (Кабінет міністрів запланував за 5 років збільшити ВВП країни на 40%, створити понад 1 млн робочих місць і залучити 50 млрд доларів прямих іноземних інвестицій, – ред.). При такому зростанні, звичайно, на 30-50 % зросла б і зарплата. Але не у двічі-тричі, як у Польщі. Все ж таке зростання ВВП при теперішніх умовах нереальне, потрібні кардинальні зміни.

Борис Кушнірук:

Зараз в Україні варто було б перш за все розвивати галузь машинобудування, адже Україна – велика держава за територією і те, що тут немає виробництва автомобілів – це просто нонсенс. Також потрібно було б стимулювати розвиток електромобілів.

У Польщі також років 25 тому була суттєва криза, проте ця країна змогла вийти на непоганий економічний рівень. Чому полякам вдалося, а українцям ні?

Олеся Верченко:

У Польщі   на початку 90-хх рр. здійснили політику «шокової терапії» – здійснили доволі жорсткі реформи, які полягали у доволі фундаментальних та різких змінах у структурі економіки. Це були реформи і у фінансовому секторі, і щодо ринку праці тощо. Хоча для Польщі це на той момент було доволі болісне і непросте рішення, бо у час, коли розпочалися реформи, безробіття у цій країні складало понад 20%.

Якщо глянути на реальний показник ВВП на душу населення в Україні, то ми зараз вийшли на рівень … 1991 року

А в Україні упродовж 20 років, особливо якщо порівнювати з Польщею, реформ практично не відбувалося. І, якщо глянути на реальний показник ВВП на душу населення в Україні, то ми зараз вийшли на рівень … 1991 року. Тобто ми 30 років росли… аби вийти на рівень 1991 року. Хоча порівняно непогане зростання у секторі економіки було у 2000 році та з 2014 року, проте провали під час всіх світових криз 1998, 1999, 2008 років були неймовірні, вже не кажучи про 2014 рік, коли Росія анексувала Крим. І були моменти, коли ВВП обвалювалося навіть на 30%. Польська ж економіка за 30 років зростала доволі впевнено.

Володимир Лановий:

Тут є серйозна причина: після революції у 1991 році в Україні прийшли до влади старі кадри, стара чиновницька бюрократія і «старі директори» – директори підприємств на чолі з Кучмою. І вони просто перекрили всі можливості для розвитку малого та середнього бізнесу на поч. 90-хх рр., зупинили приватизацію підприємств і почали грабувати країну, вивозити товари за кордон. А в середині країни почали вимагати від Нацбанку, аби він покрив різницю. Відбувалося викачування капіталу за кордон,  а Нацбанк при Президентові Кравчуку та Кучмі-прем’єрі просто почав друкувати гроші і таким чином тоді довели країну до гіперінфляції. При цьому зруйнували всі фінансові засоби у країні, тому підприємства не мали грошей та кредитивних умов для розвитку.

Також є ще один важливий фактор, чому полякам вдалося вийти з кризи, а українцям ні: ми впустили у нашу країну господарювати Росію, яка значно доклалася до руйнації фінансової системи України, яка і призвела до руйнації економіки. Бо на зорі незалежності мали би прийти до керма країни нові кадри і виробити нове мислення у підприємництві та налагодити співпрацю з Європою. Натомість партократи віддали економіку на розграбування старим елітам.

Загалом зараз можна у 2-3 рази розвинути сільське господарство, а влада хоче продати землю. Тому, я вважаю, що Зеленському не вдасться досягнути задуманого із зарплатами.

Борис Кушнірук:

У Польщі з одного боку стартові умови були навіть гірші, ніж українські, але з іншого у них були певні традиції. Елементи ринкової економіки у Польщі були навіть за часів комуністичного режиму. Та й сприйняття реформ було на кращому рівні. Ту ж земельну реформу здійснили ще 30 років тому, причому орієнтувалися на те, що право на придбання землі мають лише фермери. До того ж, що дуже важливо, у Польщі не було олігархату.

Тарас Козак:

Причин того, чому полякам вдалося видряпатися з економічної кризи 90-хх років, а нам ні, є низка.  Перш за все серйозний ворог на Сході – Росія, яка була  зацікавлена, аби у нашій країні завжди було все погано. І це справді працює: ми побачили тиск економічний, політичний, анексію територій, яка відлякує інвесторів.

Ставлення держави – суддів, правоохоронців, прокурорів – спрямоване на тиск на бізнес і підприємців задля особистих прибутків

Друга причина – це популізм нашої влади: замість того, аби робити жорсткі кроки в економіці, наша влада зволікала і намагалася її «підлікувати». А потрібно було зробити реформи для розвитку країни. Ті ж поляки їх зробили ще на початку 90-хх рр. і перебудували економіку – перейшли від планової до ринкової – а це дозволило розвиватися тисячам маленьких підприємств. А в Україні до цього часу працювати маленькому підприємству дуже складно, бо ставлення держави – суддів, правоохоронців, прокурорів – спрямоване на тиск на бізнес і підприємців задля особистих прибутків. Наша держава просто не розуміє, що основою прибутків є підприємець, який створює додану вартість, похідними якої вже є і податки, і зарплата, і інвестиції. У нас же діє правило: держава – господар життя, а підприємці – підлеглі, з яких можна знущатися. Тому до того часу, поки така зміна ментальності не відбудеться, ми будемо на такому рівні, як зараз.

І що особливо важливо: присутність і вплив на економіку українських олігархів, які зацікавлені у збереженні олігархічно-номенклатурного режиму, коли через своїх ставлеників у владі можна грабувати державу і висмоктувати з неї всі соки. І до того часу, поки держава керується інтересами олігархів, доти говорити про суттєве зростання економіки не доведеться.

Марія Волошин, ІА «Вголос»