Наприкінці шостого року російської окупації Крим знову опинився у центрі уваги. Справа в тому, що деякі українські політики стали наполягати на відновленні постачання української води на окупований півострів.

Так, ще у грудні 2019-го року, головний «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія заявляв, що воду у Крим можна буде постачати, якщо Росія піде на серйозні поступки щодо ОРДЛО.

У 2020-му році першим  про це заговорив новоспечений прем’єрміністр Денис Шмигаль. 6 березня в ефірі одного із телеканалів країни він заявив, що «Україна могла б відновити водопостачання до окупованого Криму». Аргументував тим, що це не торгівля «на крові», а «питання гуманітарної відповідальності» перед жителями півострова.

Проте зовсім нещодавно міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що жодних постачань води у Крим не буде: «Ми не плануємо допомагати Росії вирішувати її проблеми, як окупанта».

Відтак одні політики кажуть про гуманітарну сторону питання, апелюючи тим, що в Криму проживають українці, інші вважають, що відновлення постачання води можливе, якщо Росія піде назустріч в інших питаннях, треті ж вважають, що це пряма співпраця з ворогом.

То хто з них має рацію, чи треба відновлювати водопостачання до окупованого Криму і чим це може обернутись для України? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли ексміністр екології та природних ресурсів України Андрій Мохник, політолог Олесь Доній та військовий експерт Олег Жданов.

Чи треба відновлювати постачання води в окупований Крим?

Андрій Мохник:

Подавати воду на окуповані території – це потурати ворогу

Категорично ні. Московія веде війну проти нас, вона окупувала Крим і подавати воду на окуповані території – це потурати ворогу. Це називається «колабораціонізм». Так само, як не можна подавати воду в Крим, не можна подавати електроенергію окупанту, торгувати «на крові» чи по-іншому співпрацювати з ворогом. Тобто, позиція має бути проста: якщо у нас війна, яку веде Росія проти України, то відповідно мають бути розірвані дипломатичні стосунки, мають бути закриті кордони і будь-яка співпраця з ворогом має припинитись.

Саме з таких мотивів ми у свій час і перекрили цю подачу води. На той час півострів вже був окупований, а Москва вже ухвалила рішення, щоб прийняти його до складу РФ.

Там є певна специфіка північнокримського каналу: він працює з весни до осені, а з осені до весни вода по ньому не постачається. Тому, коли навесні 2014-го постало питання щодо запуску північнокримського каналу, ми це зробили лише на територію, підконтрольну Україні. Тоді це було у сфері відповідальності  міністерства екології та природніх ресурсів, я був міністром і до мене звернувся голова Держводагентства Василь Сташук з питанням, що ми робимо у ситуації, яка склалась. У нас була можливість перекрити водопостачання за 70 км від адміністративного кордону між Херсонською областю та АР Крим, якою ми і скористалися. Пізніше я Сташуку дав доручення, щоб він готував документацію на створення капітальної перегородки на адміністративному  кордоні із Кримом. Відповідний проект був погоджений у листопаді 2014-го, він виносився на Кабмін, але після виборів змінився уряд і відповідно до закону цей проект відкликали. А нова влада це запустила набагато пізніше і ця капітальна перегородка з’явилась аж у 2016-му році.

Олесь Доній:

Особисто я протягом усіх шести років окупації дотримуюсь доволі жорсткої позиції. Я вважаю, що Україна повинна максимально обмежити будь-які стосунки з окупованими територіями, як економічні, так і гуманітарні. Тобто, я проти будь-яких економічних зв’язків із окупантами.

Але я ще за те, щоб Україна максимально вивезла всіх своїх громадян на вільні території. Оцей термін «вивезти» передбачає забезпечення їх житлом, роботою і соціальними гарантіями. Як виявилось, за 6 років війни у нас в цьому плані не робиться зовсім нічого.

В Ізраїлі та Німеччині вже була подібна практика, коли вони запросили до себе своїх етнічних представників з інших країн. Тоді ці країни забезпечили їх всім необхідним. Навіть Казахстан у свій час впроваджував аналогічну програму і до них приїхав понад 1 млн. так званих оралманів і таким чином вони змінили етнодемографічний склад своєї держави. І навіть при 18-мільйонному населенні вони змогли надати необхідні умови кожному із «повернених». Україна весь цей час регулярно отримувала допомогу із заходу, але зараз невідомо, де ці гроші, бо протягом попередніх 5-ти років ці кошти просто розкрадалися. Але і тепер гроші не використовуються ефективно і країна не готова прийняти ймовірних або реальних переселенців з окупованих територій.

Тому переривання усіх відносин із окупантом, про що я говорив раніше, повинне відбуватись паралельно із заходами по забезпеченню роботою, житлом і соціальними гарантіями українських переселенців.

Олег Жданов:

«Ми подамо нашу воду в наш Крим»: саме ці слова мають стати гаслом нашого уряду і президента

Однозначно, що ні! Якщо таке відбудеться, то це буде стратегічною помилкою у боротьбі за Крим та відновленні територіальної цілісності України. Постачати воду в окупований Крим ні в якому разі не можна, бо це питання має бути одним із важелів, яким ми зможемо тиснути на Російську Федерацію у питаннях повернення цих територій під наш контроль.

Нещодавно один із представників тристоронньої контактної групи проголосив дуже змістовне і правильне гасло: він заявив, що «ми подамо нашу воду в наш Крим». І саме ці слова мають стати гаслом нашого уряду і президента, адже саме він відповідає за міжнародну політику, в тому числі й у вирішенні кримського питання.

Хто отримає найбільшу вигоду, якщо постачання води все ж відновлять?

Андрій Мохник:

Росія просто святкуватиме свою чергову перемогу у тому, що вони досягнули певних поступок з боку України. Для них це означатиме, що ми здали свої позиції. Натхненні такими подіями, вони можуть піти далі. Тобто, коли є політика умиротворення агресора, то така ситуація переважно закінчується тим, що агресор забирає набагато більше, ніж планував. Це просто розширить апетити Кремля.

Олесь Доній:

Є різні моделі стосунків між державами навколо спірних або окупованих територій. Приклад моделі повної економічної співпраці – це Японія та Росія. У 1945-му році СРСР окупував південні Курильські острови, які ніколи не належали Російській Імперії, на відміну від того ж південного Сахаліну. Тобто, це була пряма окупація. Попри те, що Японія так і не підписала мирну угоду з СРСР, вона вела всі можливі економічні взаємостосунки з окупантом. Наприклад, торгівля там іде масово. Проте ми бачимо, що за 75 років це жодним чином не наблизило Японію до повернення своїх земель. Тобто, будь-яке економічне сприяння країні-агресору не привело до деокупації. Японія сподівалась, що такі добрі стосунки з Росією допоможуть у подальшому повернути Курили, але так не сталось. Це стратегічний підхід, але коли він спрацює – невідомо. Скільки для цього треба буде чекати, тисячу років чи дві? Цього ніхто не може сказати.

Тому від подачі української води на окупований півострів, безумовно, виграє Росія. У чому вигода для України – я поки що не бачу її взагалі.

Олег Жданов:

Від цього виграє лише Росія. Якщо ми погодимось на подачу води до Криму, то для цього треба укладати договір, а він буде міжнародним. У ньому буде прописано, що ми будемо постачати українську воду на територію Російської Федерації. Тому, якщо ми на таке підемо, ми просто визнаємо Крим російським.

Взагалі міжнародне право не передбачає будь-яких стосунків із невизнаними територіями. Україна повинна була ввести окупаційний режим, а не вигадувати термін «тимчасово окуповані території». Такого поняття немає у міжнародному праві. Тоді ми повинні були заявити, що РФ окупувала Крим через ООН. До речі, у 2015 році Генасамблея ООН навіть рекомендувала нам визнати цю анексію збройним конфліктом між Росією та Україною у зв’язку із тим, що анексія півострову здійснювалась за допомогою збройних сил Росії. Так написано у резолюції Генасамблеї ООН, а Україна цим нехтує. Тому ми шукаємо ось такі гібридні підходи як «тимчасова окупація».

Якими можуть бути наслідки таких рішень?

Андрій Мохник:

По-перше, це співпраця з ворогом. Коли ми будемо мати нормальну патріотичну владу, всі колаборанти нестимуть відповідальність. Я в цьому переконаний. Тим більше, що ВО «Свобода» подало проект закону про кримінальну відповідальність за колабораціонізм, тобто співпрацю з ворогом. Подача води в Крим – це і є колабораціонізм. Будь-які «плачі» про те, що там наше населення, – це все брехня, бо згідно з усіма міжнародними нормами, відповідальність за окуповані території несе окупант, адже він все на них контролює. Ми не відповідаємо за півострів, тому не треба тут спекулювати.

По-друге, звісно, що це удар по наших позиціях у міжнародному плані, оскільки подача води у Крим означатиме співпрацю з Росією, а це потягне за собою послаблення міжнародних санкцій щодо РФ. Весь світ скаже: якщо Україна це робить, то чому ми не маємо так вчинити?

Третій момент – це серйозний внутрішній удар по Україні. Суспільство просто отримає сигнал, що влада нас зрадила. Вийде так, що після 6-ти років війни вона пішла на поступки окупанту і капітулювала у цьому питанні.

Четвертий момент – Крим не просто окупована територія України. Це форпост Московії, їхні військова база і постачання води – це пряме посилення їхньої військової потуги.

П’ятий момент – економічний. Платити за цю воду ніхто не буде, а постачання коштує грошей. І це буде за гроші України.

Олесь Доній:

Чим заможніше почуватимуть себе мешканці Криму в складі Росії, тим менше у них буде бажання змінювати статус-кво і повертатись до України. Ми про Крим не будемо забувати, ми постійно нагадуватимемо, що він окупований, але його населення буде впевнено себе почувати, будучи російським. Їм просто не буде сенсу боротись за зміни, а нам буде все важче повернути півострів.

Олег Жданов:

Якщо ми будемо постачати воду в окупований Крим, то ми просто можемо про нього забути. Таким чином, як я вже казав, ми просто на політичному рівні визнаємо законною анексію півострова. Тому я ще раз наголошую: це стратегічне питання. Росія шукає будь-який зручний привід, аби легалізувати свої дії на сході України та цю анексію. Як тільки ми на це погодимось, вони відразу зроблять заяву, мовляв, «дивіться, Україна погодилась, що Крим російський». Для таких речей необхідно укладати договір про торгові відносини з Російською Федерацією для постачання води на російську територію. Тобто, треба визнати, що півострів належить Московії. Тому ми навіть юридично не можемо цього зробити.

Роман Гурський, ІА «Вголос»