Недаремно ж кияни вже відверто жартують, що у їхньому місті є дві будівлі з круглим куполом: цирк і Верховна Рада. Бо справді: якщо глянути на деякі засідання Парламенту, неозброєним оком бачиш, як депутати під пильним оком телекамер перетворюються на акторів, аби потім героями постати на екранах телевізорів своїх виборців.

Яскравий приклад: 7 листопада минулого року замість того, аби працювати, нардепи писали листа … Путіну. Їх, бачте, образили санкціями і вони вирішили – ще в образі запорозьких козаків, як на картині Рєпіна – оригінально відзначитись. Українці на таку «роботу» відреагували красномовно, мовляв  «Нарешті в Україні з’явився костюмований цирк», «Ви їх для цього обирали?», «Їм весело. Їм санкції за радість і грьобаний піар, для якого використали президію парламенту. Їм дуже хочеться, щоб нині їх показали по російському ТБ, а потім вони виставлятимусь скріншоти з російських телеефірів, що дивіться – я ворог Путіна, мене російські телеканали показують».

Були і інші інциденти: депутати навіть губили долари у Парламенті, натомість пильні  журналісти їх ловили на «живця», але так зізнатися, чия валюта, ніхто не схотів. До того ж народні обранці навіть дозволяли собі представників медіа відверто … посилали: нардеп Барна взяв і обматюкав журналіста, якій присоромив його за "кнопкодавство".

Здається, не відставати вирішили від своїх «папєрєдніків» і нові обранці. Показовий приклад – яскрава і красномовна та навіть трішки нецензурна переписка «слуги народу» Михайла  Радуцького, яка без пильного журналістського ока могла залишитись просто непоміченою.

Ще одна «словесна феєрія» - у телефоні колеги Радуцького по партії Єлизавети Богуцької, якій терміново повідомили: «Залишають Авакова. Іншого шляху немає. Порошенко готує переворот».

А нещодавно головний митник раптом заявив новим «слугам народу», що  «Робота депутата – голосувати. Інтерв’ю, виступи з трибуни – це зло». Українці ж обурились та почали жваву дискусію: мовляв, тепер ще й можуть обмежити журналістам доступ до роботи в Раді і ми не чутимемо всієї мудрості новообраних і не бачитимемо їхньої ганебної поведінки. Інші ж навпаки вважають, що таким чином депутати менше піаритимуться та краще працюватимуть.

Отож, про те, чи варто обмежувати журналістам роботу у Раді і як ставитись до такої ідеї Нефьоодова, «Вголос» поцікавився у політтехнологів Тараса Загороднього та Петра Охотіна і медіа-експерта Алі Сафарова.

Чому чуємо таку риторику Нефьодова? «Слуги народу» не хочуть, аби було публічно видно, як вони працюють у Парламенті?

Тарас Загородній:

Нефьодов, мабуть, не знає, що слова «парламент» походить з французької і означає «говорити». Тому сама сутність цього представницького органу у тому, що там люди обмінювались думками, могли просувати власні ідеї та знаходити компроміси. І коли він радить депутатам нічого не говорити – це просто нонсенс.

Можливо, просто потрібно обмежити доступ журналістів до депутатів у Верховній Раді, аби справді не перетворювати її на цирк?

Петро Охотін:

Журналісти абсолютно нічим не заважають народним депутатам. Проте чомусь кожне нове скликання хоче обмежити їх присутність у Верховній Раді. Такі спроби більше говорять про депутатів, які бояться публічності.

Міністерство охорони здоров‘я попереджає - присутність журналістів у Раді дозволяє депутатам частіше думати про тих, хто їх обрав.

Це нормально, що журналісти можуть зробити незручну для когось фотографію з Ради. Як інакше народ міг би дізнатися, що дехто листується з коханкою чи купує путівку у час, коли приймаються важливі для держави рішення. Так само журналісти мають право і повинні задавати незручні питання обранцям.

Відтак зменшити присутність журналістів - поганий знак. Нова Верховна Рада ще лише починає роботу, користуючись великим кредитом довіри. Результати виборів не мають дозволити голові Зеленського і його команди запаморочуватися від успіхів. Невідомо, який буде їх рейтинг за чотири-п‘ять років. Тому соромитися нічого. Міністерство охорони здоров‘я попереджає - присутність журналістів у Раді дозволяє депутатам частіше думати про тих, хто їх обрав.

Алі Сафаров:

Відкритість і прозорість органів влади, у тому числі Верховної Ради України - є однією з основних засад демократичного суспільства і унеможливлює узурпацію влади і створення тоталітарного режиму. Тому відкритість і прозорість інформації про діяльність Верховної Ради закріплена в Конституції України і низці законів України. Зокрема, стаття 84 Конституції України передбачає, що засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Народні депутати України є посадовими особами органу законодавчої влади, і відтак підпадають під громадський контроль, який здійснюється у тому числі засобами масової інформації. Тобто наявність доступу журналістів до народних депутатів обов'язково має бути, якщо Україна не планує відмовитись від статусу демократичної держави. Питання лише в процедурі забезпечення такого доступу.

Обмежити доступ можливо - але чітко визначивши процедуру, час і підстави такого обмеження. Обмежити - не має означати недопуск журналіста, і має бути спрямований виключно на врегулювання часу і способів спілкування між журналістом і народним депутатом, щоб спілкування було максимально ефективним для обох сторін.

Щонайменше народні депутати мають доступ до державної таємниці, розголошення якої, особливо в умовах війни, може мати катастрофічні наслідки. Тому доступ до інформації народних депутатів, отриманої за допомогою технічних засобів - може створювати небезпеку. Проте міжнародне законодавство і законодавство України визначає, що робота ЗМІ і журналістів по збиранню інформації має відбуватись вільно, окрім чітко визначених випадків і за чітко визначеною процедурою, і такі обмеження не мають бути надмірними. Тож за загальним правилом - діяльність ЗМІ не може заважати народним депутатам.

Чи не варто було б обмежити роботу журналістів у кулуарах?

Петро Охотін:

Думаю, що ні. Журналісти не можуть втручатися в робочий процес - стежать з балкончика. Все інше - їдальня, кулуари - мають бути доступними для журналістів.

Алі Сафаров:

Кулуари Верховної Ради часто стають місцем, де приймаються рішення про подальшу долю законопроектів і постанов, фактично - про подальшу долю країни. Тому обмеження роботи журналістів в кулуарах Верховної Ради може нанести шкоду суспільним інтересам. Тож обмеження роботи журналістів в кулуарах не має бути.

Тарас Загородній:

Парламент для того і створений, щоб журналісти могли почути думки депутатів – обранців народу, які хочуть донести свою думку до виборців, а потім останні вже роблять висновок, щоб «дурість кожного було видно».

Трансляція засідань має бути?

Петро Охотін:

Трансляції Верховної Ради необхідна. Є низка людей, яким потрібно, або просто цікаво за цим стежити. Пряма трансляція дозволяє з перших уст побачити позицію депутата, його інтелектуальний рівень і банальне вміння спілкуватися.

Алі Сафаров:

Трансляція - це один з найпотужніших інструментів контролю громадськості за перебігом подій в сесійній залі і можливість порівняти зафіксовані в трансляції слова з текстами прийнятих в майбутньому документів. Тому відеофіксація сесій і їх трансляція в режимі реального часу має бути. Інше питання - чи має це відбуватись саме за допомогою телевізійного ефіру. В епоху Інтернету можна було б обмежитись стрімом з декількох камер, розміщуючи це на офіційному сайті Верховної Ради. Такий стрім не має бути альтернативою діяльності традиційних засобів масової інформації, проте дозволить заощадити бюджетні гроші, які витрачаються зараз на таку трансляцію.

Чи не допомагають своєю увагою журналісти депутатам піаритись?

Петро Охотін:

«Журналіст - це постійне нагадування депутатам «Будьте людьми - інакше про вас заговорить уся Україна»

Немає нічого поганого у «піарі». Передусім, це комунікація депутата. До того ж, кожен канал так чи інакше висвітлює позицію свого власника. Незалежних ЗМІ як у нас, так і у світі фактично немає. І якраз ця конкуренція інтересів і забезпечує баланс різних думок. Швидше навпаки - депутати вкладають гроші в «піар», щоб виправити комунікаційні помилки, які вчасно помітили кореспонденти. Журналіст - це постійне нагадування депутатам «Будьте людьми - інакше про вас заговорить уся Україна».

Алі Сафаров:

Піар, тобто  public relations, є цілком нормальним видом діяльності і має бути саме для досягнення комунікації між народними депутатами як посадовими особами законодавчого органу - і громадськістю. Проте журналісти мають розуміти, що конкретний народний депутат є лише одним з джерел інформації, а суспільство очікує від журналіста повної інформації з певного приводу. Якщо вони віддають явну перевагу одному з депутатів, який при цьому не надає суспільно значущої інформації - тоді виникає питання саме до журналіста, який таким чином порушує вимоги неупередженості і об'єктивності в поданні інформації.

Як взагалі має виглядати робота представників медіа у Парламенті? 

Петро Охотін:

Основною проблемою зараз є реєстрація журналістів від так званих ЗМІ-одноденок. Тому, напевно, питання це більше до Мін‘юсту: як зробити так, щоб до Ради приходили лише представники ЗМІ, які регулярно і впродовж тривалого часу створюють контент.

Алі Сафаров:

Існують різні підходи до цього питання. У деяких країнах Європи для ЗМІ виділяють окрему ложу або інше приміщення, з якого добре спостерігати за перебігом подій без можливості втрутитись. В інших країнах журналісти допускаються всюди, окрім технічних приміщень. Положення про акредитації журналістів у Верховній Раді передбачає комбінований варіант: журналісти допускаються майже всюди, окрім окремих приміщень. Протягом останніх років були спроби обмежити перебування журналістів, зокрема, в кулуарах Верховної Ради, проте ці спроби у Верховній Раді попереднього скликання провалилися.

Тарас Загородній:

Краще все залишити, як є, просто самим депутатам треба більше працювати над собою і бути відповідальними перед країною. Бо журналісти виконують свою роботу і ставлять їм питання для того, аби донести до суспільства важливу інформацію.

Які загалом мали би бути механізми громадського контролю роботи  депутатів у Раді?

Петро Охотін:

Громадських механізмів зараз достатньо. Це присутність медіа. Це робота неурядових організацій. І поки що жодній силі не вдалося створити свою монополію на інформацію.

Алі Сафаров:

Інформування суспільства про діяльність народних депутатів і Верховної Ради в цілому як через традиційні ЗМІ, так і за допомогою інформації з офіційного веб-сайту Верховної Ради та інших Інтернет-джерел надає можливість громадськості своєчасно виявляти небезпеки і своєчасно реагувати на такі небезпеки. Таким чином в основі будь-якого механізму громадського контролю лежить поінформованість громадськості про процеси, які відбуваються у Верховній Раді.

Марія Волошин, "Вголос"