Зокрема, коли гітлерівська пропагандистська машина інсценізувала «захоплення поляками» німецької радіостанції у Глейвіці, що й послужило приводом для вторгнення Німеччини у Польщу і призвело до катастрофи світового масштабу.

Чи не намагається сьогодні Росія знову відтворити ті події, аби врешті розпочати проти України повномасштабну агресію? Чи зможемо ми відповісти адекватно?  Про це «Вголос» поцікавився у голови правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, директора соціологічної служби «Український барометр» Віктора Небоженка, директора центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрія Сиротюка та військового експерта, колишнього працівника Генштабу Олега Жданова.

Градус провокацій з боку Москви зростає з кожним днем. З якою метою це робиться?

Віктор Небоженко: Це спосіб психологічно залякати українців перед черговими мінськими угодами. Ви тільки подумайте: залишився місяць сухої погоди, непоганий час, щоб зімітувати наступ. Це все зроблено з метою провокації, щоб тримати Україну в тонусі, а також щоб змусити нас погодитись з результатами ганебних Мінських угод - мовляв хай буде хоч такий, але мир. Через це посилюються обстріли в зоні АТО, відбуваються військові навчання в Криму, а тепер ще й ця заява. Їхня мета – до нового року змусити Україну прийняти такі умови миру, які будуть вигідні агресору.

Володимир Фесенко: Розповсюдження чуток про російський наступ, проведення навчань – це психологічна складова гібридної війни. Це чергове локальне загострення, про що свідчить посилення обстрілів на Донбасі без зміни лінії фронту. Подібні загострення були і минулого року, теж в серпні.  Це спосіб тиску на Україну, на внутрішню ситуацію задля психологічного збудження серед населення. Це також і спосіб тиску на Захід з метою простимулювати переговорний процес у Мінську на російських умовах.

Олег Жданов: Офіційно навчання у Росії почнуться з 15 серпня, вони відбуватимуться у Південному військовому окрузі, а це Ростов. Єдине, що військові частини РФ, які знаходяться в Криму, візьмуть участь у цих навчаннях, але етап вільної стрільби вони проведуть на кримських полігонах. Для української армії небезпека полягає у тому, що війська, які знаходяться на окупованих територіях в Луганській та Донецькій областях, бойову стрільбу можуть провести по наших позиціях.

І що тоді?

Олег Жданов: Збройні сили Російської Федерації налічують мільйон людей, у нас збройні сили – 250 тисяч. Зрозуміло, що в чисельності вони нас переважають, але не у чотири рази, як виходить номінально, а десь вдвічі, бо у них дуже багато кадрових частин. Відповідно і по кількості озброєння, яке знаходиться у військових частинах співвідношення між українськими збройними силами та російськими теж приблизно один до двох. Щодо якості озброєння, то росіяни мають перевагу тільки у певних видах, а це: авіація, військово-морські сили, також окремі роди військ, як-от радіоелектронна боротьба, розвідка, в тому числі і безпілотна. В принципі в інших різновидах озброєнь ми знаходимось на паритетних умовах. Танки, бронемашини у нас однакової якості, різниця тільки у їх чисельності. Якщо розглядати ймовірність повномасштабної війни чи наступу з боку Російської федерації з різних боків по лінії кордону, то тільки для того, щоб здійснити перший удар, у РФ потрібно буде оголосити мобілізацію, адже тієї армії, яка зараз стоїть на лінії розмежування, вистачить на перші 2-3 дні війни. Далі у агресора будуть великі втрати, без мобілізації Росія не зможе вести повномасштабні бойові дії. У нас перевага буде в тому, що ми обороняємось, а ведення оборони передбачає менше втрат і більше можливостей щодо знищення ворога. Якщо Росія не проведе мобілізацію, вони можуть нам нанести удар, але лише з одного напрямку і війна тоді повинна мати характер «бліц-кригу»: чим швидше вона закінчиться, тим більше шансів на перемогу буде у Росії. Бо ресурси і люди мають властивість закінчуватись.

Як реагуватиме міжнародна спільнота в разі, якщо Росія почне активні бойові дії проти України?

Володимир Фесенко: Повномасштабний наступ Росії в Україну викличе негатив серед міжнародної спільноти, відбудеться посилення санкцій. Між тим, Володимир Путін зараз веде цілеспрямовану зовнішню політику на скасування цих санкцій. Прямий наступ на Україну не дасть Путіну бажаних результатів

Олег Жданов: Тут варто розділити території, звідки Росія може напасти. Адже ситуація в Криму та на Донбасі – це абсолютно різні випадки. Крим, з точки зору Росії, це її територія, де офіційно знаходяться російські війська, і на нашому кордоні з Кримом стоять війська окупанта, які вважають цю територію своєю. Тобто там умовно проходить лінія кордону, а тому будь-яка дія зі сторони Росії у міжнародній політиці буде розцінюватися, як акт агресії і напад зі сторони Росії.  І через це Путін, який домагається від Заходу зняття санкцій, на прямий конфлікт не піде. Інша ситуація на сході, де офіційно Російської Федерації немає, а є так звані шахтарі та трактористи, які сіли за танки і ведуть бойові дії. Тобто Путін намагається переконати світ, що там триває громадянська війна. Але разом з тим єдиний позитив для України від «Мінську-2» – це лінія розмежування зіткнення, яка чітко прописана, а тому на сьогоднішній день, той, хто перший перетне цю лінію, вважатиметься  таким, що зірвав мирний процес і відповідатиме за це на міжнародному рівні. Розуміючи, що без Росії «ЛНР/ДНР» існувати не зможуть, всі обвинувачення від міжнародної спільноти будуть в бік Росії. А тому поки ні наступу, ні повномасштабної війни з боку Росії не буде. Хвилюватись потрібно буде тоді, коли Росія оголосить мобілізацію.

Юрій Сиротюк: Справді, якщо говорити про повномасштабний наступ, то відкрита війна з бойовими діями не потрібна Росії, бо зараз йде війна за свідомість людей. Відбувається активна пропаганда «русского міра», російської мови, в Україні немає жодних проблем із функціонування ідей російської православної церкви Московського патріархату та російських агентів при владі, як-от Медвечука, який  очолює переговорну групу по Донбасу. Навіщо окупанту відкрита агресія, яка консолідуватиме українців? Для Москви краще у підсвідомості нав’язувати свої ідеали, готуючи підґрунтя для ідеологічної агресії. Найгірше те, що влада в Україні нічого не робить, щоб вплинути на це. Вона руйнує основне – енергію української нації, яка два роки тому зупинила ворожий наступ, сіє зневіру всередині нації, знищує добровольчий та волонтерських рух. Згадаймо хоча б проект «Стіна» - чотири мільярди гривень Яценюк викинув в повітря, бо ніякої насправді стіни немає – є лише рів довжиною двісті кілометрів.

Марія Бойко, «Вголос»