Місце України в європейських геополітичних стратегіях варіюється від сірої буферної зони на задвірках ЄС до ролі пішака, яким можна пожертвувати в глобальній політико-економічній грі з РФ. Проте український пішак може здійснити несподіваний хід.

Європейська стратагема

Німеччина та Франція не вбачають в Росії загрози для власного суверенітету, переконані, що російські танки більше не перетнуть Ельби чи Одеру і орієнтовані лише на всебічну вигоду від торгівлі з росіянами. Будівництво газопроводу "Північний потік-2", який має постачати російський газ до Німеччини, є найпоказовішим прикладом справжнього ставлення Європи до Москви. Відмова Німеччини від закупівлі американського скрапленого газу на користь дешевшого російського, яскраво демонструє перевагу кількох рублів над солідарністю та демократичними цінностями глобального Заходу.

Навпаки, за словами президента Франції Еммануеля Макрона, з РФ варто будувати архітектуру стабільності, миру і довіри, яка протягнеться від Лісабона до Владивостока. Така логіка європейських лідерів насправді є не стільки зрадою демократії, скільки намаганням її зберегти та зміцнити за рахунок "приручення російського ведмедя". У глобальному економічному та ресурсному протистоянні з азійськими "тиграми", і насамперед з Китаєм, на фоні "присмерку Європи", для ЄС є життєво необхідним затримати багату на ресурси і залежну від європейських технологій Росію хоча б на своєму боці, якщо не у своїй сфері впливу.

Адже у протилежному випадку, якщо остаточно відпустити Росію в табір Китаю, тоді в наступній світовій війні лінія фронту пролягатиме по центру Європи і зі спокійним та забезпеченим життям європейців буде покінчено. Натомість формування взаємовигідного російсько-європейського партнерства гарантуватиме європейським промисловим концернам доступ до дешевих російських ресурсів Сибіру та вихід на майже 140 мільйонний російський ринок споживачів.

На  РФ покладаються особливі надії з її людськими ресурсами, необмеженими покладами газу, нафти, корисних копалин, і колосальним ядерним потенціалом. Це буде союзник, ближчий до західної культури, аніж Китай чи арабський схід, який сприйматиме західні цінності і залежатиме від них. Російський Сибір забезпечить Європу нафтою і газом й на випадок, якщо погіршаться відносини з арабами на Близькому Сході. Нові ресурси, дружба та процвітання чи втягування у збройне протистояння з Китаєм – такий стратегічний вибір стоїть перед європейськими політиками у ХХІ столітті.

Європі не вперше заплющувати очі на злочини диктаторів, якщо вони постачають Захід нафтою чи іншими ресурсами

Заради стратегічного гамбіту в цій великій зовнішньополітичній грі, Європа, очевидно, готова поступитися кількома пішаками на геополітичній шахівниці: Україною, а тепер і Білоруссю. Берлін та Париж навіть в рамках Нормандського формату виступають "за мир", а не за захист України як жертви російської агресії. Хоча й продовжують зберігати в рукаві карту антиросійських санкцій – щоб вигідно обміняти її на співпрацю з росіянами та закриття очей на "деякі партнерські недоліки". Зрештою, Європі не вперше заплющувати очі на злочини диктаторів, якщо вони постачають Захід нафтою чи іншими ресурсами.

Як пішак може перемогти?

Чи є в цій, здавалося б, безвихідній ситуації, шанси для України, якщо дехто в Європі вже вирішив залишити нас на поталу Росії? Що може зробити Україна з її обмеженими ресурсами, слабкою економікою (між іншим - найбіднішою в Європі), та відсутністю надійних союзників, готових підтримати нас зброєю? Проте в історії було чимало випадків, коли невелика й слабка держава могла вистояти проти сильнішого агресора завдяки продуманій зовнішній політиці та союзом з впливовими конкурентами агресора. Однак не слід вважати, що нам лише залишається зайняти готове і тепле місце під чиїмсь крилом – Україні його ще треба створити у вигляді нового безпекового союзу. Адже нам сьогодні це найбільше потрібно.

Інтермаріум

Виглядає дивним: чому ціла низка сусідніх країн, які стали жертвами загарбницької політики Москви, досі не створили оборонного союзу

Однією з дедалі популярніших популярних геополітичних ініціатив останніх років стає ідея Балто-Чорноморського Союзу, або Міжмор'я, у складі України, Польщі, країн Балтії, Грузії та Молдови для спільного захисту від російської агресії. Зрештою, навіть виглядає дивним: чому ціла низка сусідніх країн, які стали жертвами загарбницької політики Москви, або ж ведуть інформаційне протистояння з російською експансією, досі не створили якогось оборонного союзу взаємодопомоги?

Між іншим, така ідея вже навіть має діюче військове формування: у вересні 2014 року було створено спільну військову бригаду трьох країн – ЛитПолУкрбриг, загальною чисельністю майже 2,5 тис. військових, яка передбачає участь у міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій. Наразі бригада має більш ідеологічне значення, але викликає шквал паніки та ненависті в російських ЗМІ. Але що, якщо завтра це міжнародне формування прибуде на Донбас? До того ж, такі балто-чорноморські підрозділи будуть виражено проукраїнськими, а не виступатимуть, так само як ОБСЄ, "за мир" за український рахунок. Розміщення в зоні ООС чи біля Криму міжнародних військ союзників України може навіть суттєво завадити втіленню загарбницьких намірів Кремля.

А 8 липня цього року дипломатами було створено Люблінський трикутник - платформу для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між Литвою, Польщею та Україною, додатковою метою якого є підтримка інтеграції України. До того ж, країни Люблінського трикутника навіть формують спільну позицію щодо міжнародних проблем, що вже є багатозначним кроком.

Зрештою, в України в Європі немає кращих союзників, аніж згадані держави Міжмор'я, і особливо країни Балтії, тож Києву потрібно активніше вибудовувати відносини з державами Балто-Чорноморського регіону для яких політика захисту від російської агресії є національною ідеєю, а не предметом економічного торгу. Ці держави важче спокусити російськими грошима, адже вони, як і Україна, з власного історичного досвіду усвідомлюють сутність російської загрози та ціну партнерства з РФ.

Навіть, якщо взаємопідтримка країн-учасниць такого об'єднання спочатку буде хоча б на мінімальному рівні: постачання медикаментів, озброєнь, боєприпасів та військової техніки, все одно це буде суттєвою допомогою країні, яка зазнала нападу і вагомою перешкодою Росії, яка знатиме, що жертві її агресії обов'язково допоможуть зброєю та міжнародними ініціативами. До того ж, по обидва боки Атлантики звучать цікаві пропозиції зробити Міжмор'я авангардом Пентагону у Східній Європі.

Східноєвропейський Альянс Пентагону

Враховуючи, що у безпековій політиці Вашингтон сьогодні знаходить спільну мову зі Східною Європою значно швидше, аніж із Західною, а більшість західноєвропейських "союзників" не бажають загострення відносин з Росією і не вважають її загрозою, деякі політики в Польщі та США говорять про східноєвропейське доповнення і навіть альтернативу НАТО. Адже в НАТО лише США та низка східноєвропейських країн мають спільне бачення щодо російської експансії. Це насамперед Польща, Литва, Латвія та Естонія, а також країни-партнери Альянсу: Грузія, Україна та Молдова. Це актуалізує потребу створення нового антиросійського військово-політичного блоку в Східній Європі за участі США, в якому всі учасники будуть зацікавленні в захисті від РФ, а не платитимуть Москві мільярди доларів, як це робить Німеччина.

Ще в часи Холодної війни, окрім НАТО, США створили низку оборонних блоків, таких як СЕАТО, СЕНТО, АНЗЮС, тож і новий Східноєвропейський блок може виконувати ідентичну функцію  - додаткову гарантовану протидію російській експансії. Але на відміну від НАТО - без тих, хто "ще не визначився": чи ми за оборону від Росії чи за співпрацю з нею. Саме згадані 8 країн  найбільше зацікавленні у створенні подібного оборонного союзу. Адже навіть литовці та латвійці лише на 70 %, впевнені, що Нато та ЄС їх захищатимуть від російського вторгнення, а не вимагатимуть компромісів, коли в латвійській Латгалії з’являться "зелені чоловічки".

Тримор'я невдовзі може отримати статус головного геополітичного партнера США в Європі

У Варшаві вже вголос говорять про статус Польщі як "найнадійнішого союзника США в Східній і навіть в цілій Європі", і не проти використати це для посилення оборонної співпраці навіть без західноєвропейських партнерів. Дехто прогнозує втілення цієї ідеї в ініціативі Тримор'я, яке невдовзі може отримати статус головного геополітичного партнера США в Європі й відігравати вагому роль в архітектурі безпеки Північної півкулі. Чимало експертів і в Україні наголошують на важливості розбудови відносин навколо трикутника "Вашингтон-Варшава-Київ", який може повністю поламати наміри Москви знову нав'язати в Центрально-Східній Європі свою зону впливу.

Китайський гамбіт

Зрештою, якщо союзницькі гарантії США вже були одного разу порушені Будапештським меморандумом, українські політики могли б прораховувати варіанти які виходять з традиційної вісі Москва-Вашингтон.

Адже яка держава сьогодні є найбільш потужною силою на планеті і яку боїться чіпати навіть Росія? - Китай. В українців є якісь проблеми з китайцями: територіальні суперечки, історичні конфлікти, економічні протиріччя? Немає. Китай чимсь загрожує Україні? Навряд. А чому б тоді не почати принаймні спробувати тісніше "дружити" з Китаєм?

Але чим наша Україна може зацікавити Піднебесну? А чим Ізраїль зацікавив США, що Вашингтон воює із багатими на нафту країнами заради вузької смужки землі без нафти і газу з нечисленним населенням? А чим Південна Корея зацікавила американців? Для чого Вашингтону було перетворювати одну з найвідсталіших країн Азії на світового економічного лідера? Ці країни вдало зіграли на протиріччях між великими державами і зуміли показати себе потрібними для світових гравців.

Зрозуміло, щоб щось отримати, треба й щось дати взамін, але виграш від певних поступок може бути вартісним. Якщо наприклад здати в оренду китайцям за 1 юань напівзакриті шахти і заводи на Донбасі, або частину земельних ресурсів біля Криму, тоді можна буде дивуватися, чому раптом щоденні обстріли з ОРДЛО в українську сторону припинилися. Або ж передати в оренду задешево і на тривалий термін порти Азовського моря, і хай тоді Росія спробує блокувати Керченську протоку.

Можливо роль китайського форпосту в Європі й не надто приваблива, але з російською агресією щодо України в такому випадку може бути покінчено

Якщо б Україна могла зацікавити спокусливими пропозиціями китайський бізнес та інвесторів, надати в лізинг та оренду чорноморські пляжі, промислові об'єкти, створити вільні економічні зони для китайських компаній, Китай міг би допомогти й з кредитами на значно кращих умовах, аніж МВФ. Зрештою, Китаю мабуть також не зайвим було б мати в центрі Європі велику і дружню країну, особливо в умовах, коли ЄС протистоїть зростанню китайського впливу. Можливо роль китайського форпосту в Європі й не надто приваблива і може мати свої недоліки, але одне залишається незаперечним: з російською агресією щодо України в такому випадку може бути покінчено.

Варіантів виходу з геополітичного паралічу може бути й більше, проте для цього потрібні сміливі, нестандартні і професійні стратегії українського державного менеджменту, який би активно пробивав нові шляхи для розвитку перспектив української держави. Якщо Україна в ХХІ столітті розумно використає протиріччя між світовими гравцями, вибудує потрібну для себе архітектуру безпеки та заручиться підтримкою нових союзників – український пішак на геополітичній шахівниці має шанси стати ферзем.

Валерій Майданюк, політолог