Новим міністром культури України з великою ймовірністю стане колишній гендиректор телеканалу 1+1, котрий належить олігарху Ігорю Коломойському, Олександр Ткаченко.

Щодо цього призначення є певні побоювання у громадськості, адже ще раніше під прикриттям пандемії коронавірусу комітет гуманітарної політики ВР, а точніше його голова Олександр Ткаченко (бо засідань не проводилося), хотів, щоб ВР проголосувала на позачерговому засіданні такі питання щодо української мови:

  • До кінця року призупинити ст.10 про мову аудіовізуальних ЗМІ в законі про телебачення і радіомовлення. Це 75% квот на українську і контроль за їх дотриманням!
  • До кінця року призупинити квоту на 50% української аудіовізуальної продукції!
  • Частину закону про функціонування державної мови – стаття у сфері культури, перенести на вступ у дію на липень 2024.
  • Частину закону про мову у сфері телебачення і радіомовлення – а саме перехід на 90% україномовного продукту і недопущення приниження державної мови перенести на липень 2026 р.

“Я думаю, що ми повернемось до дискусії, яку ми започаткували до коронавірусу стосовно запрошення вчених для розмови щодо сенситивних питань, які стоять перед суспільством — мови, релігії, історії, тощо. І тільки після такої фахової дискусії можна виходити на якісь конкретні кроки”, – сказав уже 2 червня під час свого брифінгу Ткаченко.

Зазначимо, що Олександр Ткаченко продюсував в основному російськомовні фільми:

  • «Доярка з Хацапетівки» (2007);
  • «Будинок з вежкою» (2017);
  • «Завтра буде завтра» (2002), копродукція Нового каналу (Україна) та СТС (Росія);
  • «Ворожея» (2007);
  • «Сапери» (2007);
  • «Катерина» (2016)[24];
  • «Ментівські війни. Київ» (2017);
  • «Папараці» (2016);
  • «Гарний хлопець» (2017);
  • «Стоматолог» (за повістю Павла Бєлянського «Стоматолог хоче одружитися») (2018);
  • «Століття Якова» (2016);
  • «Все одно ти будеш мій» (міні-серіал, 2015);
  • «Тільки кохання» (2010);
  • «Біля річки» (2006);
  • Висоцький. Дякуємо, що живий (Росія, 2011);
  • «Останній москаль» (2015—2016);
  • Не зарікайся (2016, ТРК Україна);
  • «Матусі» (2015—2017, копродукція з російським каналом СТС);
  • «Пісня пісень» (2015);
  • «Поцілуємося» (2015);
  • Школа (1-2 сезон, 2018).

Чи буде такий міністр корисним для України? Про це ІА «Вголос» поспілкувався з громадськими діячами та політиками.

Ірина Фаріон, професор, мовознавець:

Український інформаційний простір і далі будуть окац*плювати. Але ми маємо розуміти, що «ізбірітєлі» Зеленського і нова влада зробили це разом своїми руками. Бо вони прийшли на виборчі дільниці і віддали свої голоси за відвертого ворога України, який до виборів і не соромився заявляти, що в Україні буде зміненим мовний закон.

Як на мене, тут персоналії того, хто очолить Мінкульт, не грають ніякої особливої ролі: не важливо чи це буде Ткаченко, Бужанський чи той же Садовий, чи Подоляк. Вони всі – це одне породження. Вони є «піонерами» політики Путіна. Проте я б не впадала у відчай, бо Україна уже пережила не одного міністра-д*біла. Переживемо і цього.

Такі, як Ткаченко приходять в українську політику, створюють свій кац*пський контент і продають його за велику ціну, зазвичай мають на меті лише заробити.

Українську мову та культуру намагались знищити 600 років. З нас хочуть зробити тих, ким ми не є по своїй суті. Проте, як показують реалії, нікому це ще не вдалось. Українська культура вистоїть, а от Ткаченко точно  рано чи пізно піде.

 Степан Хмара, дисидент, Герой України:

Ми всі прекрасно знаємо Ткаченка і мене не дивує таке призначення. Ми всі розуміємо, кого Зеленський призначає на посади. І якщо ми думаємо, що плачевна ситуація із українською культурою при Ткаченку зміниться, то це помилка. За такого міністра краще б культура взагалі не мала очільника.

Зважаючи на роботу Ткаченка на 1+1, його заяви про скасування україномовних квот, нам знову доведеться протистояти і захищати своє право на мову і культуру.

Юрій Сиротюк, директор Українських студій стратегічних досліджень:

Ткаченко не є представником української ідентичності, він – космополіт

Призначення менеджера одного із телеканалів, котрий належить вкрай нахабному олігарху Коломойському – це погано. Бо менеджери олігархів покликані заробляти, а не інвестувати в культуру. Культура – це річ, яка не приносить матеріальних прибутків. Вона приносить духовні, світоглядні, освітні елементи. Якщо на цей пост прийде Ткаченко, все може звестися до того, на чому ми можемо заробити. На піар цього міністра буде включено усю медіа-імперію олігарха Коломойського. І найгіршим є те, що війна, яка триває в Україні – це боротьба ідентичностей. І Росія дуже хоче повернути сюди свою мову, культуру та стати домінантною. Ткаченко не є представником української ідентичності, він – космополіт. Він не розуміє, що війна ведеться за мову, культуру. Ткаченко спокійно піде на перегляд закону про мови чи дасть розширені права Московському патріархату. Для української культури він стане міністром відкату назад. Бо тут потрібні світоглядні стратегії, прорив, а він хіба організує комерціалізацію культури, відбудеться згортання українізації.

Українська культура за Ткаченка має всі шанси стати схожою на Львів – місто для іноземного туриста. Бо зараз ця культурна столиця – це не місто Бандери, Шептицького та Шухевича, воно стало містом-«діснейлендом». Те саме чекає і нашу культуру.

Тобто будуть зніматися якісь попсові серіали, скасують квоти. І я сумніваюсь, що збережуться бодай ті мінімальні прориви, які громадськості вдалось досягнути за минулі роки.

Микола Княжицький, нардеп від «Європейської солідарності»:

Партія «Європейська солідарність» не голосуватиме за це призначення. Ми вважаємо, що відповідальність за Ткаченка має нести особисто Зеленський. Зокрема за те, що очолюючи комітет з гуманітарної політики Верховної Ради, Ткаченко хотів змінити закон про мову, надавши російській більшого статусу. Нас таке не влаштовує, а тому ми категорично проти цього призначення.

Андрій Ніцой, політолог:

21 століття визначатиме нове обличчя планети через «культурні війни», переможці яких намалюють нові тренди та збережуться на всепланетній культурній мапі. Україна ж, на жаль, має всі шанси зникнути з неї.

В історії незалежної України ще не було міністрів культури з візією української культури та чітким розумінням того, як цю візію перетворити на стратегію, а потім – і на план дій.

Команда Зеленського – космополітична, а тому вони підходять до теми культури абсолютно по бізнесовому. І тому на чолі культурного процесу вони ставлять бізнесмена, який більшу частину свого життя пропрацював на комерційному телеканалі. Чи виправданий такий крок? Це залежить від того, що в голові у президента та його радників.

Якщо не персоналізувати питання призначення міністра культури, то треба говорити про те, чи це буде корисно для українців чи ні. Політика Зеленського, як і політика його попередників, полягала у тому, щоб задовольнити культурні, освітні потреби не українців, а представників національних меншин. Їх політика спрямована на домінування національних меншин над українцями. Це призводить до того, що українці в Україні залишаються найдискримінованішою категорією населення.

За Ткаченка, ймовірно, скасовуватиметься фінансування важливих національних проектів, нав’язуватиметься мультикультуралізм, пропагуватимуться ліберально-марксистські підходи до всіх соціокультурних явищ. Нам нав’язуватимуть культурні продукти тих країн, які раніше були колонізаторами України.

Марія Бойко, «Вголос»