Раніше Порошенко заявив, що цей тиждень стане визначальним у врегулюванні конфлікту в Донбасі. Адже, за його словами, переговори з РФ завершені, і саме від Росії очікується виконання перемир'я і, зокрема, – дотримання мінських угод.

«Вголос» розпитав українських політологів, чи вдасться все-таки укласти доленосні для обох країн угоди під час зустрічі у Мілані і добитися позитивних результатів, які були би вигідними  для України? Адже ми пам’ятаємо, що таких зустрічей було чимало, але результати – не надто втішні.

Віктор Небоженко, політолог та директор соціологічної служби «Український барометр»:

Я думаю, що результати від проведення цієї зустрічі все-таки будуть. Можливо, вони не будуть такими вагомими і успішними, як розраховує Порошенко, але все ж таки вони будуть. Путін хоче виглядати, як миротворець, і це може призвести до того, що Росія все ж таки піде на деякі поступки у газовому питанні. Бо, як би там не було, але Україні все одно потрібно декілька мільярдів кубів газу, щоб не замерзнути цієї зими. Думаю, це головний результат, про який можуть домовитися на цій зустрічі.

А щодо питань миру на Донбасі, то зараз ні Росія, ні Україна не можуть виконати свої бойові задачі. Ми програли цю війну, але зупинили агресора, і всі тепер розуміють, що далі він не пройде. І Росія не отримає те, що треба, тому вона буде робити вигляд, що її все влаштовує.

Тепер найголовніше, щоб на цій зустрічі домовилися про газ. Звичайно, це те, що називається постмодернізмом – коли країна-агресор для України є водночас головним партнером. Таке може бути тільки у фільмах жахів.

Ми ще декілька місяців мусимо терпіти Путіна. Тому, скоріш за все, Порошенко піде на якісь поступки і не буде критикувати спроби Путіна виступити миротворцем.

Тому, я думаю, що домовленості по газу будуть. А щодо воєнної ситуації, то Путін і сам не до кінця контролює всіх цих сепаратистів на Донбасі. Це дійсно так – це великий міф, що Путін керує Росією як хоче, і знає, що твориться в Росії. Якби так було, то він не потрапив би у таку економічну кризу, яка зараз спостерігається в Росії. Події на Донбасі вже відбуваються незалежно від волі Путіна чи Порошенка. Сьогодні Путін дуже сильно озлоблений своїми поразками від, в принципі слабкої, української армії. Адже виявилося, що Україна з паралізованою армією, де все воєнно-політичне керівництво було зрадниками, все-таки може боротися.

Я думаю, що він не залишить Україну у спокої, бо для російської політики дуже важливо використовувати зовнішні конфлікти, як джерело внутрішньої стабільності. Тобто, нападаючи на Україну, він консолідує свою агресивно-консервативну більшість. І це єдиний шлях, бо він не може дати їм високих зарплат, він не може дати їм перспектив, але він може натравити їх на Україну. Тому треба очікувати, що спроби воєнної агресії будуть і надалі продовжуватися.

Сергій Таран, політолог, співзасновник та голова Правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір», директор Міжнародного інституту демократій:

Я думаю, що на цій зустрічі можуть домовитися про певне тимчасове перемир’я. Оскільки Путіну зараз важливо добитися того, щоб в новому українському парламенті були люди, які давали б йому можливість тримати українське керівництво на короткому повідку.

Однак крім цього, падіння цін на нафту і світові санкції все таки дають перші результати. Тому Путін робитиме вигляд, що готовий домовлятися. Але повномасштабного миру на основі домовленостей з Путіним досягти неможливо, бо з ним домовитися нереально.

Досягти ж миру можна лише трьома речами: це модернізація української армії, дипломатичні зусилля світової спільноти й подальше запровадження санкцій, і масштабні реформи в Україні, які дадуть можливість провести серйозні зміни і дати сигнал українському суспільству, що нова влада є і справді новою і за неї варто боротися. Оці три речі можуть принести мир. А будь-які домовленості з Путіним в кращому випадку можуть мати лише тимчасовий характер.

Путін не може втратити інтерес до України. Від проекту «Новоросія» ніхто не відмовляється, його наразі просто заморожують. Інтрига на зустрічі у Мілані полягатиме в тому, як влада буде використовувати тимчасове перемир’я, яке можливе через ці домовленості – чи це буде використання часу для модернізації української армії і посилення дипломатичних зусиль, чи це буде просто втрачений час. Тому інтрига миру і війни насправді не у Мілані, а в Києві.

Володимир Цибулько, політолог:

Я думаю, що завдання Путіна не домовлятися з Порошенком. Путін вже психологічно налаштований, що коли він зустрічається з Порошенком, то ніяких особливих рішень приймати не треба. Адже після цієї зустрічі західний світ повинен говорити з ним, як з рівним. Основне завдання Путіна зараз – нічого не роблячи і не йдучи на жодні поступки, змусити західний світ прийняти його, як рівного переговірника. Тому Порошенко для нього, як певний трамплін, щоб заскочити у цивілізований політичний світ.

Мені здається, що зустріч Путіна і Порошенка у Мілані пройде у більш ослабленому варіанті. Бо попри домовленості з Німеччиною про двосторонні переговори у рамках Санкт-Петербурзького форуму, Меркель фактично відмовилась їх проводити. Навіть останній адвокат Путіна у цивілізаційному світі – Ангела Меркель, перестає працювати з ним, Путін залишається сам-на-сам.

Тому, я думаю, що зустріч з Порошенком Путін використає не для вирішення українських проблем, а для демонстрації внутрішньому російському політичному ринку своєї впливовості на світ. Тобто зрозуміло, що світу ця зустріч нічого нового не принесе. Тому все зведеться до таких собі консультацій, протокольних заходів і не більше.

Тим паче, що Італія – дуже слабкий майданчик для ведення переговорів. Італія ніколи не виступала з однаковим ставленням як до України, так  і до Росії. Італія завжди входила у такий собі фан-клуб Путіна. Італія, якщо і створює переговорний майданчик у рамках діалогу ЄС-Азія, то це матиме дуже консультативний формат, який дуже рідко виводить на якийсь результат. Тому я думаю, що далі консультацій справа не піде.

Путін не може втратити інтерес до України, бо це буде демонстрацією його слабкості. А він патологічно боїться будь-якого прояву власної слабкості. Хоча, насправді, в даній ситуації Росія вже себе накрутила на такий наркотичний угар, що будь-яка раціональна поведінка відразу стає проявом слабкості. Тому чекати від Путіна подальшої раціональної поведінки не варто.

Олег Рибачук, голова наглядової ради Фундації «Суспільність»:

Хочу відзначити, що ми сьогодні бачимо прогрес, адже раніше Путін взагалі не хотів виходити на рівень двосторонніх контактів. Як на мене, його змусили вийти на ці переговори  – жорстка позиція світової спільноти і, безумовно, санкції і ті суттєві економічні втрати, які несе Росія. Останнім часом це і ціна на нафту, і результат того, що найбільші енергетичні підприємства Росії включно з «Газпромом» не мають доступу до європейського ринку. Вплинуло й те, що українська армія відновила свою боєздатність і демонструє здатність відстояти свої кордони, і як наслідок – позитивні настрої українців. Все це сумарно вплинуло на те, що Росія йде на переговори.

Раніше Україна була найбільшим покупцем газу в Росії, тому Росія втратила ще й вигідного покупця, і бачить, що її газова удавка не працює.  Я думаю, що все це разом змушує Путіна йти на переговори. 

Очевидно, що кожної зустрічі відкриваються додаткові канали для переговорів, і Росія також шукає шляхи виходу з ситуації. Путіну теж дуже важливо зберегти обличчя, і нам було би непогано допомогти його зберегти це кляте обличчя, але в обмін на те, щоб в Україні знизився рівень протистояння і ми змогли нормально пережити цю зиму.

Ольга Куровець, «Вголос»