Поки Ілон Маск запускає у космос Crew Dragon та думає про освоєння Марсу, в Україні тривають суперечки про «містоутворюючі підприємства», котрі ще з часів СРСР не модернізовувалось і швидше за все їх продукція користується попитом хіба на пострадянському просторі чи в країнах «третього світу».

Поки корпорація Amazon готується доставляти продукцію дронами в Україні, у нас як і сто років тому добувають вугілля із шахт-копанок. Коли роботи Boston Dynamics танцюють, показуючи, яким буде майбутнє, українські депутати одягають у спортзалах шапки-вушанки із радянською символікою.

Про те, що світ пішов шляхом технологічного прогресу свідчить і те, що в 2020 році найбагатшими людьми світу, за даними Bloomberg, здебільшого стали ті, хто займається технологіями та наукою, зокрема:

  • засновник і очільник Amazon Джефф Безос.
  • засновник і очільник Tesla Ілон Маск.
  • засновник корпорації «Майкрософт» Білл Гейтс.
  • засновник соціальної мережі Facebook Марк Цукерберг.

А от в Україні найбагатшими залишаються олігархи, котрі закріпили свої позиції ще з 90-х років за рахунок підприємств важкої промисловості та мають монополії на українському ринку, зокрема: Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський та ін.

Чому так? Про це ІА Вголос запитав у екс-міністра економіки України Володимира Ланового, голови Комітету економістів України Андрія Новака та економіста, директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна.

Чому найбагатшими людьми світу є ті, хто орієнтований на технології, а в Україні – на сировину?

Андрій Новак:

Найбагатші люди світу – це власники переважно тих компаній, які орієнтуються на сучасні технології. А в Україні найбагатшими є ті, хто володіють власністю на ресурси та на ресурсні підприємства. Цей розрив пояснюється тим, що на Заході ринкова економіка працює уже сотні років. І ці економіки відкриті, із жвавою міжнародною торгівлею, з абсолютним та беззаперечним правом приватної власності, яке чітко захищається законом.

Натомість Україна має радянський спадок, коли нас останні сто років вчили, що немає нічого приватного, є лише колективне. У нас не знали, що таке ринкова економіка. У нас деякі монополії й досі навіть уявлення не мають, що таке конкуренція: коли якщо ти виготовляєш неякісну продукцію чи не удосконалюєшся, ти банкрутуєш і втрачаєш усе. А на Заході – це норма. Там є безліч успішних компаній, які працюють на ринку сотні років: котрі почали виготовляти одне, а потім вчасно переорієнтовувались, освоювали нові технології та зараз уже займаються новими видами діяльності. У нас такого немає.

Україна ж із набуттям незалежності лише формує ті інституції, котрі на Заході вже працюють сотнями років. Перш за все – це питання приватної власності, друге – вільні ринкові відносини.

Цим і пояснюється технологічна відсталість України?

Андрій Новак:

«Україна і досі доексплуатовує стару, відсталу, пострадянську індустрію»

Технологічна різниця між Україною та цивілізованим світом пояснюється неефективною моделлю економіки, технологічною відсталістю Радянського союзу від західного світу у всіх сферах, крім військової. А всі ті індустріальні підприємства України, які експлуатуються і зараз, були збудованими ще в радянські часи. Їх споруджували дуже часто не з раціональної точки зору, а керуючись гігантоманією. У СРСР був такий пунктик, що в них повинен бути найбільший у світі металургійний завод, найбільша у світі вугледобувна шахта, хімзавод і так далі. Проте усі вони виробляли тільки сировинну або напівфабрикатну продукцію. Тоді як для готової продукції із високою доданою вартістю потрібні були технології. А у СРСР цього не було. Почнімо з найпримітивнішого: у США та Західній Європі вже на початку ХХ століття була побутова техніка. Тоді як у СРСР про неї не могли навіть мріяти і в середині ХХ століття. Бо це була абсолютно відстала країна, наслідки чого ми переживаємо і досі. Україна доексплуатовує стару, відсталу, пострадянську індустрію, котра абсолютно не конкурентна у сучасному розвиненому світі.

Олег Соскін:

Як на мене, причина полягає у тому, що Україна не є міжнародним суб’єктом, вона – об’єкт. І ми знаходимось під зовнішнім управлінням із бізнес-груп, держав та структур. При владі немає патріотичних політиків, які б відображали інтереси українців. До того ж багатьом країнам світу не сподобається Україна, як конкурент на міжнародному ринку в технологічному плані. Нас хочуть сприймати виключно, як сировинний придаток. А тому і наші олігархи зацікавлені у сировинному видобутку, ніхто із них не розвиває щось інноваційне. Це – і родина Кучми-Пінчука, яка спеціалізується на корисних копалинах, Ахметов, Коломойський – аналогічне. Ще є Косюк та Бахматюк, котрі спеціалізуються на сільському господарстві. А оскільки немає продуманої економічної політики, немає моделі соціально-економічного розвитку, то і наша політична еліта живе так, як їй простіше. Плюс, ми бачимо, що відбувається в Україні. А це – корупція, кругова порука, питання вирішуються у телефонному режимі, то як тут може щось запрацювати?

Тобто наша проблема в індустріальній зацикленості?

Володимир Лановий:

Індустріальний статус України неможливо відтворити, бо він сам по собі провалився. При цьому ці індустріальні підприємства ніхто штучно не зупиняв. Вони просто стали не конкурентоспроможними, оскільки потребували модернізації. До прикладу, якщо сировинні галузі виробляють метал, то потрібно його робити найвищої якості. Тобто те, що у світі використовується для літальних апаратів, підводних човнів, виготовлення військової зброї. А для цього потрібна модернізація, а значить – нове обладнання, технології. Цього ж у нас немає. А тому навіть наша сировина уже перестає бути цікавою для іноземців. Зате в Україні конкуренції немає: олігарх, котрий виробляє щось із важкої промисловості, просто йде до Кабміну, який знімає обмеження, податки, тобто це неконкурентне підприємство отримує різні пільги. Далі – ця продукція продається у країни третього світу. При цьому це підприємство від України отримує ще і повернення ПДВ. Як наслідок – в Україні не може бути ні «ілонів масків, ні «біллів гейтсів», бо це суперечить олігархічному ладу.

«Поки в нас є державні монополії, олігархічні компанії, не варто очікувати на сучасні технології»

Отже, олігархи заважають розвиватися технологіям в Україні?

Володимир Лановий:

Олігархам не потрібна модернізація, вони просто прибирають своїх конкурентів. От наведу вам приклад: у нас у 90-х роках було шість нафтопереробних заводів, але вони були застарілі. Тоді в Україну зайшла мережа міні-нафтопереробних заводів, які мали сучасні технології та обладнання. І ця мережа б витіснила тих гігантів. І тоді утворилась кругова порука: одні при владі – відмінили ліцензію, інші пояснили, що ця мережа не відповідає екологічним нормам. Як наслідок – цю компанію витіснили. Все це, звичайно, було проплачено.

А тому, поки в нас є державні монополії, олігархічні компанії, не варто очікувати, що тут будуть якісь сучасні технології чи науковий прорив.

З усіх прикладів модернізації, я пригадаю лише один, коли Пінчук спробував модернізувати один цех австрійськими, не зовсім новими технологіями. Але і тут він не отримав із цього нічого.

Як можна сприяти розвитку технологій в країні?

Володимир Лановий:

Для того, щоб модернізувати старі підприємства та запустити нові, потрібні гроші, кредит, плюс – допомога держави, як це робиться у європейських країнах. Так, у  Франції, Німеччині, Великій Британії малому та середньому бізнесу на інновації держава дає вигідні кредити, фінансову підтримку. Там працює також і банківська система. Так, накопичення у банках США у 1,5 разів перевищує ВВП цієї країни. Відповідно, там плата за кредити може бути 1-1,5% відсотків. Тоді як у нас таких вигідних кредитів немає. І наші банкіри не дивляться на інновації чи наукові винаходи. Навіщо їм сучасні технології, якщо вони граються у лихварські ігри із Нацбанком. В Україні не існує такої економічної системи, яка б сприяла науці та інноваціям.

А що із науковим потенціалом українців?

Володимир Лановий:

Люди – це ще один нюанс. Наші ВНЗ випускають кваліфікованих фахівців, попри невисоке фінансування. Але після цього ці молоді та перспективні люди здебільшого їдуть за кордон, щоб там себе реалізувати. Вони їдуть в США, Францію, Німеччину чи навіть уже і в Польщу. Наша країна, на жаль, не дає молодим людям умов для реалізації своїх амбіцій. Бо українська еліта, інтелігенція не хоче дбати про розвиток держави чи технологічний прогрес. Вони звикли до корупції, їм так зручно. Вони думають про свої вигоди та створюють умови для розкрадання в країні.

Чи можемо ми у майбутньому стати країною сучасних технологій?

Олег Соскін:

Україна за останніх 10-15 років втратила потенціал, який ще мала із СРСР. Далі – наша молодь просто тікає із України, працюючи на інші держави, оскільки там умови сприятливіші. Без зміни влади та ефективних реформ в Україні нічого не буде.

Андрій Новак:

Зараз, не дивлячись на все, в нас уже є приклади, коли українські ІТ-шники виробляють певну технологічну продукцію, котра зацікавлює західних інвесторів. Це – поки що не готовий споживчий продукт, а в основному – стартапи, які купує якась велика західна корпорація. Але це вже позитивний сигнал для нас.

Для того, щоб вийти на вищий технологічний рівень, нам в Україні потрібно самим формувати високотехнологічні компанії. Україні варто переставати бути сировинною державою, бо так ми ніколи не піднімемось до рівня цивілізованого світу.

Марія Бойко, ІА «Вголос»