«Геть всі кортежі, дачі, пільги. Щоб Президент жив, як простий українець, а простий українець, як Президент!».

Десь ми вже таке чули, хоча в реальності так і не побачили.

Та жарти жартами, але ще жоден український Президент не відмовився від благ, які впали йому з неба на цій посаді, чи швидше не впали, а чесно і регулярно оплачує український народ, який жити, як Президент, теж би не відмовився.

А от уявляєте: президент країни живе у простій квартирі, їздить на звичайній машині і відмовився від розкішних державних благ. «Фантастика!», - скажете ви. «А ні, реальність!», - скажемо ми. Доведено Ангелою Меркель.

Де «українська» Меркель? Леонід Кравчук про «електоральний тупик» та блага президентів
Де «українська» Меркель? Леонід Кравчук про «електоральний тупик» та блага президентів

Нещодавно Меркель покинула пост партійного керівника. Реакція німців була безпрецедентною: люди виходили на балкони і в знак подяки аплодували їй безперервно впродовж 6 хвилин.

І поки економіка цієї країни є найпотужнішою у Європі, а німці живуть у добробуті,  сама Ангела вже десятки років мешкає у звичайній квартирі, не має домашніх робітниць, а всю хатню роботу виконує разом з чоловіком.

«А в Україні що?, - спитаєте ви. - Чому наші Президенти так не живуть і економіку своєї країни не розвивають?».

Про це та про те, чому українці не можуть вибрати «свою» Ангелу Меркель, ми поспілкувалися з першим Президентом незалежної України Леонідом Кравчуком.

  • Чому наші можновладці не можуть жити скромно і ніхто за 30 років незалежності не відмовився від держблаг (персонал, авто, дачі тощо)?

Л.К.: Я, наприклад, не мав великих кортежів: у мене був один автомобіль супроводу і їздив я дуже скромно, не на шикарних автомобілях. Ну і що це дало? З мене ж не взяли приклад інші?

Ну, але гляньте самі, які там блага: зарплата чинного Президента України – 35 тисяч грн, а суддя, до прикладу, отримує 150 тисяч грн. А очільники держкомпаній? Я вже не кажу про приватні компанії. От директор Укрпошти отримує 600-700 тис грн зарплати. При цьому керівники самі собі призначають зарплати, премії, а влада не може навести тут лад. Це ж не каміння з неба падає, тут треба просто ухвалити рішення і встановити контроль, адже у бідній країні такого розриву в оплаті праці бути не може: щоб поштар отримував 4 тисячі гри, а керівник Укрпошти – 700 тисяч грн. От у Європі, до якої ми так прагнемо, ця різниця може бути у 4-5 разів, але не у 100-200!

А ви знаєте, яка пенсія у Президента? 18 тисяч грн, а у генерала, який пішов із внутрішніх військ, – 120 тисяч грн. Це нормально? Я не скаржуся, але… все має бути якось пропорційно, відповідно до норм українського реального життя. Хоча воно строкате і є люди, які, на жаль, живуть і за 5 тисяч грн. А хто дозволив такі карколомні масштаби різниці в оплаті і нормах праці?..

Загалом я не прихильник того, аби українські Президенти та можновладці мали у користуванні, а то й володіли великими кортежами чи віллами або дачами. І тут вже питання до виборців: «А чому ви таких людей обираєте?» Чому ті ж львів’яни  так активно голосують за Порошенка, який має дачі в Іспанії і не тільки там і взагалі – мільярдер. Чому ж люди голосують за таких, це ж вони ж обирають собі владу?

Де «українська» Меркель? Леонід Кравчук про «електоральний тупик» та блага президентів
Де «українська» Меркель? Леонід Кравчук про «електоральний тупик» та блага президентів

  • Справді, чому?

Л.К.: Українці не займали принципової позиції на виборах, а потрібно було. Потрібно було не говорили загальних слів, не продаватися за гречку і гроші, а  голосувати, як велить серце і розум – тоді б ми мали при владі зовсім інших людей.

А влада поводиться так, як їй дозволяє народ. Адже ж народ обирає, утримує, а  й навіть може змістити з посади владу, як-от у часи революцій. Але для цього потрібно, щоб народ розумів: країна поки бідна, але можливості великі. Тому  українцям потрібно усім вчитися і всім відповідати за свої дії - не тільки владі, а кожному з нас.

Але тут ще варто врахувати: молодій Українській державі лише неповних 30 років і вийшли ми не із демократичного світу, а жили у тоталітарній державі СССР з антинародною політикою та ідеологією.

Натомість у демократичних державах виборці думають по-іншому, хоча вплив на них може бути дуже серйозний навіть у демократичній країні. Як приклад - штурм Капітолію у США, які називають країною-зразком демократії. Але учасників цього штурму ніби затуманили.

Також варто враховувати історичні традиції народу. Є народи, яким треба, щоб був у них цар, особлива особа, щоб люди схиляли  перед ним голову і співали  дифирамби. А якщо людина має низьку політичну культуру (президент чи прем’єр), то він таке ставлення починає сприймати за істину і думає, що він справді особливий. Подивіться он, які у Путіна палаци, а Росія що, багата країна?

Лідери держав мають бути скромними і жити так, як живе народ, проте  варто врахувати іншу обставину: у нашій країні триває війна, є десятки  диверсантів і ворогів - як внутрішніх так і зовнішніх - та багато зброї. Тому очевидні і загрози та погрози - тим же президентам.

Ми хочемо, щоб нашого Президента вбили?

Я теж свого часу, коли був Президентом, у цьому переконався: на мене скоїли замах. Тому зараз питаю: «Якщо в Україні така ситуація, то ми що, хочемо, щоб нашого Президента вбили?

  • І все ж українські Президенти, навіть попри вигоди посади, не жили на одному рівні?

Л.К.: Президент хоча й має кращі умови для життя, але в нього і відповідальність більша. Та якщо згадати українських гарантів, то ніхто з них на одному рівні не жив: Янукович - більш багато, Ющенко - більш скромно. Порошенко взагалі мільярдер, тут без слів, причому єдиний із усіх шести Президентів України.

А от національну ідею найбільше впроваджував та підтримував Президент  Ющенко, хоча в інших сферах не діяв відповідно до інтересів українського стратегічного руху. Так само й інші очільники нашої країни: не було такого, щоб робив усе тільки погано, чи тільки добре.

Загалом треба в цілому дивитися на людину: хто вона, звідки прийшла, що  зробила для держави, а що для себе, як вміє красиво себе подати, маючи телеканали.

Той же Порошенко: як він міг на посаді Президента подвоїти свої статки удвічі: було 100 – стало 200 млн грн. Як?

Тому українці не мають брехню сприймати на віру, бо рвати на собі сорочки і кричати на мітингах годинами про свою патріотичну силу, а нічого не робити у цьому плані, це вже виходить за межі не тільки політики, а й моралі. І Порошенко серед політиків не один такий.

  • Ви згадували про захмарні зарплати топ-посадовців. Чому ж Президент це не обмежить?

Л.К.: Не один Президент має обмежити зарплати топ-посадовцям, а Верховна Рада і Кабмін. Загалом це питання не врегульоване законодавством. Є ще й інший бік медалі: вони просто не хочуть цього робити. Вочевидь, хтось на це впливає, а вони не можуть «протистояти».

За час мого президентства також були наглядові ради, але всі члени наглядових рад працювали на громадських засадах – ні копійки не отримували. А ці отримують мільйони! І пік цього безчинства був при Президенті Порошенку.

А розпочалося все це у 90-х: люди, які були ближче до високих чинів, почали прибирати все до рук і приватизовувати, відтак за короткий час стали мільйонерами і зараз літають на власних літаках та живуть у дорогих містах світу у найдорожчих квартирах. Це десь з 1998 року почалося, з часів Кучми, бо на зорі незалежності такого багатства в Україні не було. Реальна економіка почалася вже за Кучми, але її на свою користь використали всі, хто хотів. Більше того, зараз це все продовжується, бо за 28 років усі Президенти, які були, прийшли з іншого світу, з більшовицько-партійного, бідного і хотіли моментально стати багатими.

Тому, якщо українці не навчаться бути відповідальними, чесними і порядними, по-справедливості оцінювати людей, покращень не буде. За ділами оцінюйте, а не за словами – усіх. При цьому треба вимагати діяти адекватно і відповідно до національних та стратегічних інтересів українського народу.

Де «українська» Меркель? Леонід Кравчук про «електоральний тупик» та блага президентів
Де «українська» Меркель? Леонід Кравчук про «електоральний тупик» та блага президентів

  • А чому економіка нашої країни з часу незалежності не розквітла, як прогнозували експерти, які називали її найперспективнішою на зорі незалежності з-поміж усіх пострадянських країн?

Л.К.: Тут варто назвали лише одну цифру: зараз показник ВВП України становить 50% від того, який був у 1994 році. Про що тоді можна говорити, кого виокремлювати? Президенти України щось зробили для розквіту економіки країни?

Але тут не лише у президентах справа, а і в політиці держави. Президент один не може визначити все, що робиться у суспільстві. Має бути розумно визначена і випробувана політика та стратегія, яку втілюють у життя професіонали, люди, які думають не тільки про себе, а й про державу. Натомість в Україні кожен Президент приходив і говорив: от до мене було все неправильно, а тепер я почну робити правильно, а сам робив ще гірше.

  • Зеленський, на вашу думку, врятує ситуацію?

Л.К.: Зеленський міг би зробити багато, але він отримав країну у стані війни, ще й рік коронавірусу накладає відбиток, уже не кажучи про корупцію, яка за 27 років  просто пронизала українське суспільство.

  • То як змінити цю всю ситуацію?

Хочете змін – обирайте кращих людей, чому ви обираєте пройдисвітів? 

Л.К.: Хочете змін – обирайте кращих людей, чому ви обираєте пройдисвітів?  Натомість, коли доросла людина не може відрізнити біле від чорного і за 50 грн продає голос – тут допомогти вже ніхто нічим не може.

Але ж в українців у кожного є розум, серце і душа – прислухайтесь, аналізуйте, а тоді обирайте. А ні, то матимемо й надалі ситуацію, коли людина на виборах наобіцяє, а потім приходить до влади і діє у своїх інтересах, бо перед цим просто брехала.

Маємо діяти так, щоб ці дії відповідали інтересам українського народу, і захищати свою державу, землю і народ. Головне – це безпека і захист, все інше – розмови і брехливі куплені гасла.

Марія Волошин, ІА "Вголос"