Цукерки, квіти, дорогі парфуми та ресторани – 14 лютого українці готові витрачати ледь не усі гроші, аби провести День закоханих у дусі романтики та свята.

І поки вони вірять у красиві легенди та не шкодують заради них коштів, маркетологи тихо потирають руки і вкотре переконуються: 14 лютого – таки їхній геніальний винахід.

У ПЦУ ж наголошують: свято, яке відзначають 14 лютого як день закоханих, насправді «не відповідає фактам з реального життя святого Валентина». «Відповідно до однієї з найпопулярніших легенд, святий Валентин «вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II»… Однак ця легенда містить значну помилку в хронології подій, адже за часів життя святого Валентина у III столітті взагалі ще не існувало особливого обряду церковного вінчання». При цьому римо-католики у 1969 році Валентина взагалі вилучили із календаря святих через сумнівність його історичної постаті.

То ж чому святкують це свято українці і чи насправді це такий прибутковий проект маркетологів, «Вголос» поцікавився в експертів.

Олег Соскін, економіст, директор Інституту трансформації суспільства:

День Святого Валентина – це суто комерційний проект, де-факто сатанинський, якщо зважати на традиції української нації та наші цінності. Адже свято  штучно створене, псевдосвято – і взагалі не свято, а просто певний ритуал з вигаданим сюжетом. А українці його святкують, бо це для них вже стало трендом. Причому це достатньо протестне свято з вигаданою історією кохання та продуманим сюжетом.

День Валентина – це вже чистий комерційний проект для маркетологів

Проте це свято комерціалізували, бо святкування цього дня приносить значний прибуток і відповідає усім маркетинговим елементам. І тепер у День Валентина ті, що хочуть заробити гроші, намагаються зіграти на емоціях людей, зокрема на почуттях молоді, яка його найчастіше і відзначає. Та ще й День Валентина, який припадає на 14 лютого, у календарі розміщений між двома християнськими святами – Собору трьох святителів (12 лютого) та Стрітення (15 лютого) – й ідеально вписується у числа святкувань. Тому заробляють компанії на цьому святі доволі непогано, адже реалізовують і валентинки, і квіти, і різноманітні інші подарунки.

При цьому є ще одна особливість – це свято роблять для біомаси: я святкую, бо так чинять усі. Тим часом торговці просто рахують вигоду від проданого та заробленого на розвагах. Українці ж ведуться і тратять свідомо чи несвідомо на це значні кошти. А День Валентина – це вже чистий комерційний проект для маркетологів.

Та й святкування цього дня схоже на нав’язування українцям того ж  святкування Хелловіну – сатанинського свята. І це свято – з того ж розряду. І ці  всі комерційні маркетингові проекти, нав’язані посткомуністичним суспільством, – це так зване свято мавпування, яке механічно привнесли у нашу культуру. Тепер День Валентина просто нав’язують і кажуть: «Давайте, мавпи, святкуйте День закоханих». А духовної еліти, яка могла б вплинути на ситуацію, просто в Україні немає.

Олександр Охріменко, економіст:

Українці просто люблять витрачати гроші. Справді, раніше День Валентина в Україні не святкували – ми перейняли це свято в американців. А зараз бачимо, що ситуація вкрай змінилася і дуже багато українців не те, що відзначає це свято, а й готові витрачати на нього немалі гроші.

Продажі цукерок, квітів і парфум напередодні 14 лютого зростають на 20-30%

І дуже часто щодо таких свят використовують маркетологічні трюки. Якщо брати до уваги, що найчастіше українці купують до цього дня – цукерки, квіти і парфуми – то продаж зокрема цих товарів зростає на 20-30%. Причому, згідно з опитуваннями, виявляється: українці у цей день отримують не той подарунок, який насправді хотіли. При цьому ще одна цікава фішка, яку використовують маркетологи: цукерки у коробках. На День Валентина їх продають дуже багато. Тому маркетологи придумують різноманітні варіанти коробок-сердечок і на цьому наживаються. Українці ж з року в рік «ведуться».

Зося Зосім, креативна директорка маркетингової агенції:

Я вважаю, що 14 лютого – це насправді один зі щорічних днів маркетолога. Бо День Валентина – свято, яке засноване повністю на макретологічних фішках. Це те ж саме, як Хелловін та «чорна п’ятниця». Адже таких свят не було в українській культурі. При цьому, якщо глянути в календар – побачимо певну циклічність: Різдво, Водохреща, а там не за горами і 14 лютого – дата, за яку можна вчепитися і створити гарний привід для того, аби святкувати.

Тому зараз, якщо говорити про те, що бренди намагаються продавати побільше свого товару в цей час, виграють на цьому здебільшого ті, що придумують цікаві акції та подають гарні ідеї, як владо відсвяткувати цей день. А українці вже просто звикли, що треба святкувати це свято і 14 лютого майже всі ходять у  сердечках, з подарунками та з романтичним настроєм. А маркетологи натомість придумують різні цікаві ідеї, як провести цей день самотнім людям або одруженій парі, яка втратила у шлюбі певну романтичність, аби заробити побільше.

Та й загалом українці люблять це свято і готові витрачати гроші, особливо, якщо їм запропонують щось цікаве. І будуть витрачати і наступного року і через 5 років, бо ми – нація, яка дуже любить святкувати та пишатися. Натомість для українських торговельних компаній – це свято – лише зайвий привід про себе нагадати.

Андрій Юраш, релігієзнавець:

Це свято прийшло до нас із західної традиції. І тут немає нічого дивного, бо Україна завжди була відкрита різноманітним впливам – ще з часів Київської Русі, коли ми запозичили християнство. З того часу у нашій державі завжди святкували найрізноманітніші свята.

Загалом в Україні День Валентина відзначає доволі багато людей оскільки вони хочуть, аби 14 лютого був особливим днем. І, я вважаю, що держава не повинна вказувати українцям, якщо ми говоримо про особисту сферу, які  свята їм відзначати, а які ні. Хтось з українців буде святкувати, а хтось взагалі вважає, що це не свято – для того у нас і демократичне суспільство. Хоча церкви можуть мати різну точку зору з приводу святкувати чи ні це свято.

Українці ж хочуть мати духовного покровителя своїх стосунків, і якщо у нашій традиції немає відповідних традицій чи свят, вони запозичуватимуть чужоземні. Адже вірять, що цей духовний опікун зробить досконалими  стосунки двох людей, чи додасть цим стосункам нового змісту, аби, до прикладу, вони переросли, у сім’ю.

Все ж, я вважаю, що українці могли б святкувати автентичні свята і такі треба  шукати і популяризувати їх. І якщо такі приживуться і витіснять чужоземні – це буде прекрасно. Але є одне але: у нас цим питанням хтось займається?

Марія Волошин, ІА «Вголос»