Довгоочікуване спорудження Польського дому у Львові – «Центру польської культури і європейського діалогу» – перетворилося на скандальний довгобуд, що супроводжувався підвищенням вартості проекту, зривом термінів будівництва, невиплатами коштів  українським підрядникам. А «під кінець» – фактично рейдерським захопленням недобудованого об’єкта, після чого будівельні роботи  «там» не проводяться вже майже рік.

ІА Вголос уже викривав скандальні деталі про це будівництво: Центр польської культури чи Центр аферистів?

Одразу виникає запитання: чому так трапилося? Невже держава «на злеті» (так називають нинішню Польщу), яка останнім часом демонструє бурхливий економічний розвиток, не спромоглася організувати на належному рівні будівництво такого важливого для неї об’єкта у Львові?

Враховуючи, насамперед, те, що чимало коренів польської культури походять саме зі Львова і те, що  польська громада Львова чекала на такий культурний центр з початку 90-х років.  Чому ж у Львові досі не збудували Польський дім?

Як «народжувався» львівський центр польської культури

Історія зі створенням Польського дому у Львові загалом триває вже понад чверть століття. За цей період польська громада міста неодноразово намагалась отримати під такий центр приміщення або земельну ділянку у Львові. Відповідні  звернення здебільшого скеровувалися на адресу міського голови.

До прохань польської громади активно долучилися дипломатичні установи Республіки Польщі. Однак вирішити це питання все одно швидко не вдавалося. В основному з тієї причини, що сторони ніяк не могли домовитись щодо місця облаштування Польського дому. На думку польської сторони, це, насамперед,  мав би бути об’єкт, розташований в історичній частині міста. Що, як заявляв в ЗМІ генконсул РП у Львові Ґжегож Опаліньскі, підкреслить шанобливе ставлення до польської громади з боку української держави та буде своєрідним підкресленням величезного внеску поляків у розвиток міста.

Хто тоді міг уявити, що «своєрідним підкресленням» польського внеску у Львів, величі польської культури  стане скандальний довгобуд?..

Однак повернімося до головної теми. «Крига скресла» лише після того, як польська влада у 2011 році посприяла викупу українською громадою Народного дому в Перемишлі. Розкішний будинок у центрі міста ГО «Об’єднання Українців у Польщі» віддали за символічну суму – за 1% вартості.

У відповідь на це, а також реагуючи на особисте прохання президента РП Броніслава Коморовського,  тодішній президент України Віктор Янукович змушений був вирішити  питання з розміщенням Польського дому у Львові. Йшлося про надання будівлі в центральній частині міста за адресою: вул. Т.Шевченка, 3а (на території колишнього військового містечка). Міноборони зобов’язано було передати це приміщення Львівській міськраді – задля подальшої передачі в користування ВСГО «Федерація польських організацій на Україні» (далі – Федерація).

У результаті дане приміщення (загальною площею 1443,9 кв.м) Федерації було надано у довготермінове користування на умовах позички терміном на  49 років. Львівська міськрада таке рішення ухвалила в травні 2013 року (“за”  тоді проголосувало 69 депутатів).

У грудні цього ж року під час церемонії в театрі ім. Лесі Українки польській громаді передали символічний ключ від будівлі Польського дому у Львові. Після цього польські громадські організації оголосили про збір пожертв серед поляків у всьому світі  на будівництво цього приміщення. Хоча, як виявилося, до початку будівельних робіт було ще далеко.

Процес розробки проектно-кошторисної документації по даному об`єкту (його повна назва – «Реконструкція з розширенням будівлі (під літерою А-2) на вул. Шевченка, 3а за рахунок надбудови та прибудови під Центр польської культури і Європейського діалогу з котельнею зі знесенням існуючих на ділянці нежитлових будівель») унеможливлювався через те, що при передачі будівлі Львівській міськраді  не було вирішено питання передачі земельної ділянки.

– На особисте прохання голови Товариства «Спільнота польська», колишнього віце-прем’єра Польщі Лонгвина Комоловського нам довелося  займатися підготовкою передачі земельної ділянки від Міноборони до   міськради, виготовленням  необхідних землевпорядних  проектів, розробкою містобудівельної документації та проекту щодо об`єкта будівництва, отриманням необхідних дозволів та погоджень, в тому числі  дозволів на початок робіт, – розповідає директорТОВ «Будівельна компанія Трансбуд» Володимир Марценюк. – В серпні 2015 року питання з передачею  земельної  ділянки (площею 0.4080 га) вдалося вирішити. Після цього земля була надана в оренду на 49 років Федерації –  для обслуговування  центру.

 Про зірвані терміни, нову вартість та «загальмований» грант 

На фінішну пряму  епопея з реалізації цього проекту  вийшла в листопаді 2015 року, коли українська та польська делегації на вул. Шевченка, 3а, у Львові вмурували акт (документ у металевій капсулі) про початок зведення тут Польського дому.

Під час урочистої церемонії звучало багато слів про те,  яким буде цей дім. Його називали «будинком єдності», «центром європейської інтеграції», «домом, де пропагуватимуться європейські традиції», «місцем, де поляки та українці будуть знаходити порозуміння, вершити спільні справи, творити історію майбутнього».

На  церемонії були, зокрема, присутні міністр закордонних справ Польщі Ґжеґош Схетина та голова кабінету президента Адам Квятковський. Під час виступів запевнили, що «Центр польської культури та європейського діалогу» постане у Львові за кошти із бюджету Польщі і, найімовірніше, вже за два роки.

Однак вже за два роки відбулося зовсім інше. У польської сторони з’явилися сумніви у тому, що кошти, виділені на будівництво Польського дому у Львові, спорудження якого завершити не вдалося, використано за призначенням.

Відтак сеймова комісія зв’язків з поляками за кордоном затребувала детальної інформації від МЗС, МВС, Сенату та адміністрації, а також організації «Спільнота польська» у справі будівництва Польського дому у Львові. Причиною цього, як повідомляло «Польське радіо»,  стали постійні зміни проекту, вартість будівництва.

Йшлося про те, що спочатку будівництво Польського дому у Львові мало коштувати 17 млн злотих (близько 4 млн євро), але з часом його вартість зросла більш ніж вдвічі – «підскочила» до 43 млн злотих (10 млн євро).

Комісія, до складу якої увійшли представники Сенату й урядовці, відвідала Львів в червні  2017 року. Після цього візиту (із інформації, яка була оприлюднена за його результатами) стало зрозуміло, що плани завершити усі роботи з будівництва Польського дому у Львові найпізніше у соту річницю відновлення незалежності Польщі, тобто у листопаді 2018 року, теж «накрилися мідним тазом». У зв’язку з браком коштів, незадовільним темпом робіт, заборгованістю перед підрядником – компанією ABM Wschód,  яка складає понад мільйон злотих.

Саме у цей період в ЗМІ з’являється інформація про те, що Український народний дім у Перемишлі і львівський Польський дім отримають фінансування з Програми транскордонного співробітництва «Польща – Білорусь – Україна» у рамках тематичної цілі «Спадщина» (відповідне рішення ухвалив Спільний моніторинговий комітет під час засідання в Мінську в жовтні 2017 року).

Однак у подальшому фінансування (сума гранту становила понад 2,3 млн євро) виділено не було, оскільки реалізація цього проекту чомусь «зависла». З питанням «чому так сталося ?» автор цих рядків звернувся до Василя Хім’яка, старшого експерта представництва вищеназваної програми у Львові. Однак  про причини, з яких було  «загальмовано» фінансування, з’ясувати нічого не вдалося.

Василь Хім’як, пославшись на відсутність такої інформації, лишень повідомив, що фінансування «не пішло» через непідписання контракту. Така угода мала бути укладена між бенефіціарами (Федерацією та Українським народним домом у Перемишлі) та органом управління (Міністерством інвестиції та розвитку Польщі).

Про небездоганне будівництво з польської сторони

А тепер трохи  про нудні речі, однак вельми показові. Про те,  як було організовано будівництво Польського дому у Львові і чим така логістика з польської сторони закінчилася.

Згідно з концепцією реалізації цього проекту,  функцію замовника будівництва взяла на себе Федерація, а його інвестором виступила Асоціація «Спільнота Польська».

Фінансування  проекту проводилось Кабінетом міністрів Республіки Польща: в 2015 році через Міністерство закордонних справ, в 2016-2019 роках –  через Сенат, в 2020 році – знову через МЗС.

Щодо «будівельної» хронології, то вона почалась з державної експертизи необхідної  документації на об’єкт.

Вартість проектних робіт,згідно з угодою  між Федерацією та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія БУДУС», склала понад 5,9 млн. грн.

Опісля був підписаний тристоронній інвестиційний договір реконструкції будівель під Польський Дім у Львові  –  між ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради», замовником та інвестором. Отримано декларацію на початок будівельних робіт. Замовником будівництва у ній  було зазначено Асоціацію «Спільнота Польська», генпідрядником ДП «Ресбуд Україна».  Авторський нагляд здійснювала  компанія «БІК БУДУС».

Підрядником з польського боку Асоціація «Спільнота Польська» визначила підприємство ABM Wschódspzo.o. (м.Перемишль). Водночас упродовж 2015-2017 років роботи на об’єкті виконувало  ДП «Ресбуд Україна». Оплату за виконані роботи проводив польський підрядник.

В 2017 році на замовлення Федерації ТОВ «БІК БУДУС» виконало  проект коригування проекту на будівництво об’єкта. У подальшому після відповідної експертизи було  отримано дозвіл  на проведення будівельних робіт.

Замовником будівництва  в ньому була зазначена  «та сама» Асоціація, генеральним підрядником ТОВ «Будівельна компанія Трансбуд». Авторський нагляд, як й раніше, здійснювало ТОВ «БІК БУДУС».

Натомість підрядником з польського боку  «Спільнота польська» визначила підприємство MRSystemsp z o.o. (м.Варшава).  З «ним» та з «Спільнотою польською» компанія «Трансбуд» виконувала роботи по угодах. Претензій до цих робіт з боку польського підрядника та замовника не було.

Водночас MR Systemsp z o.o., не маючи української ліцензії на будівельні роботи, залучило до робіт неліцензовані українські фірми. Зроблено це було  без укладання договорів підряду з генпідрядником. Представники компанії «Трансбуд» про це неодноразово інформували «Спільноту польську». Проте жодної реакції з її боку так і не прослідувало.

В такій ситуації у вересні 2019 року замовником були внесені зміни до дозволу на початок робіт: генпідрядником було зазначено ПП «ВІР Західбуд», замінено  технічний нагляд за будівництвом. Авторський нагляд було залишено без змін – за ТОВ «БІК БУДУС».

Це при тому, що термін договору щодо авторського нагляду за будівництвом між замовником та проектною організацією закінчився в грудні 2018 року. Тобто інформація  про організацію, що здійснює авторський нагляд, при внесенні змін в дозвіл на початок робіт  була сфальсифікована.

У вересні 2019 року ТОВ «БІК БУДУС», яке права на об’єкт нікому не передавало, повідомило ДАБІ у Львівській області про відсутність авторського нагляду на об’єкті. Інспекція здійснила перевірку і надала припис про неможливість ведення будівельних робіт без авторського нагляду, а також  взяла об’єкт на контроль.

Українських підрядників з обєкта «викинули», щоб не платити?

Подальші події розгорталися стрімко та непередбачувано.

В листопаді 2019 року об’єкт на вул. Шевченка, 3а  – себто недобудований Польський дім  –  було захоплено фактично у рейдерський спосіб: невідомими  особами, що представилися представниками та працівниками ПП «Вір-Західбуд» та ПП «Охоронно-юридична фірма «Аутпост».

Такий висновок (про рейдерство) напрошується, насамперед, через те, що під час цієї не було проведено інвентаризацію виконаних робіт, не було підписано акт прийому-передачі.

Як наслідок – працівники «БК Трансбуд», маючи підписаний договір оренди приміщень, до цього часу не мають доступу до цих приміщень,  у яких знаходилась документація (оригінали документів), печатки, штампи, грошові кошти, офісна техніка, меблі, інструменти, матеріали та інше. Через що (у зв’язку з відсутністю оригіналів документів)  не мають змоги  подати до суду для врегулювання фінансових заборгованостей.

Йдеться  про вельми показову річ. Про те, що польська сторона частково або повністю не оплатила українським підрядникам (ТОВ«БК Трансбуд» таТОВ «БІК БУДУС») виконані проектні та будівельні роботи, організацію будівельного майданчика та охорону об’єкта, послуги по здійсненню технічного та авторського нагляду за будівництвом.

До речі, про ситуацію, що склалась останнім часом довколо будівництва «Центру польської культури і європейського діалогу» у Львові та за яку польській стороні, вочевидь, мало б бути соромно, українські компанії інформували канцелярію президента Республіки Польща, Маршалка Сенату, Прем’єра, посла РП в Україні, Міністерство закордонних справ.

Однак, як кажуть, а «віз й понині там»…

До «будівельного майданчика» в Україні  дійшла лише  третина польських коштів

 А тепер про найцікавіше. Давайте порівняємо, скільки коштів було виділено Польщею на будівництво цього грандіозного і красивого об’єкту, і скільки із них було витрачено в Україні?

Із офіційного виступу секретаря МЗС Польщі Пйотра Вавжика 17.07.2020 року, в якому він на запит  пані посла (депутата) сейму Моніки Роси доповідав Сейму про всі кошти, виділені на будівництво Польського дому європейського діалогу у Львові з 2013 по 2019 рік, вбачається наступне:

– 2013-2015 роки – МЗС Польщі видало 4 млн 854 тисячі 68 польських злотих;

– 2016 рік – Сенат Польщі видав біля 4 млн.польських злотих;

– 2017- Сенат видав біля 5 млн.польських злотих;

– 2018 – Сенат видав біля 8 млн.польських злотих (з них 600 тисяч було повернуто як не використані);

– 2019 –  Сенатом було видано біля 9 млн.польських злотих (з них 3 млн. 200 тисяч повернуто,  як не використані).

Всі ці дані взяті із відкритих джерел:  із тексту виступу пана Пйотра Вавжика на засіданні сейму, який є на сайті Сейму.

Отже, за період із 2013 року по 2018 рік, коли будівництво здійснювалося силами генпідрядника  ТОВ «Будівельна компанія Трансбуд», авторський нагляд – ТОВ «БІК БУДУС», польськими замовниками, а це  МЗС та Сенат,  на будівництво загалом було виділено 21 млн. польських злотих.  Із цієї суми в Україну, на будівельний майданчик, тобто  на рахунки ТОВ «Будівельна компанія Трансбуд», було  виділено  аж 7 млн. 96 тисяч польських злотих  (що легко перевірити по банківських документах), або 33,79 % від витраченої суми. Тобто, генпідрядник, директором якого є «заслужений будівельник України»  Володимир Марцинюк мав у розпорядженні 34 % суми від загальних витрат на будівництво об’єкту, а 66 % від цієї суми було витрачено на польській стороні: на експертизи, проект, заключення польських спеціалістів будівельної галузі, на документи, які не мали жодного значення і сили в Україні, оскільки зроблені були за польськими будівельними нормами і польськими спеціалістами без українських професійних сертифікатів.

Жодного польського злотого не було сплачено проектній  фірмі ТОВ «БІК БУДУС» за проектні роботи,  архітектору проекту за період із 2013 року по 2018 рік, інженеру з технічного нагляду за 2015-2017 роки.

Більше того, архітектора проекту із 2019 року усувають від авторського нагляду. Українська ДАБІ стверджує, що роботи на об’єкті не проводяться, адже без нагляду це незаконно, а з виступу секретаря МЗС Польщі випливає, що у 2019 році новим підрядником освоєно 5 млн 800 тисяч польських злотих. Що це? Завуальована корупція по-польськи? Як це ще розуміти?

Замість епілогу, або  чому голову Федерації при згадці про Польський дім «теліпає»          

На моє прохання прокоментувати тривале спорудження Польського дому у Львові голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова заявила, що коли останнім часом чує про це будівництво, її «починає теліпати».

При цьому наголосила, що щаслива від того, що «ніколи не доторкалася до їх грошей». Та додала, що має на увазі кошти, які виділялися на будівництво львівського центру польської культури, «віддати до вжитку який планували  ще у 2018 році»

Надати більш детальний коментар пані Хмельова відмовилась, зауваживши, що «нікого не хоче ображати».

… вулиця Шевченка, 3а. За бетонним парканом  з металевими воротами височить об’ємна чотирьохповерхова  недобудована будівля. Жодних ознак, що «там» проводяться якісь роботи. На воротах – наклеєне оголошення: про те, що об’єкт знаходиться під охороною охоронно-юридичної компанії «Аутпост».

В тому, що будова (вірніше – недобудова) дійсно охороняється, пересвідчуюсь, коли починаю фотографувати паспорт об’єкта – як виявляється, з відомостями річної давнини. У цей момент наче з-під землі  поряд зі мною виростає кремезний чоловік в чорній уніформі, який представляється охоронцем й запитує, хто я  і  що тут роблю.

Дізнавшись, що має справу з журналістом, охоронець поводиться  трохи дивно. Грізним голосом говорить про те, що фотографувати тут все одно не можна, що він змушений буде  викликати групу швидкого реагування.

Задаю йому лише одне питання: чи дійсно цей об’єкт був захоплений у рейдерський спосіб?  Охоронець не відповідає й поспіхом зникає за дверима КПП.

Віктор Корнієнко, член Національної спілки журналістів України