Зелені равлики на афішах, розклеєних по всьому місту. Асоціації з різноманітними літературними подіями, зустрічі з розумними людьми, море друзів, позитивна енергетика. Книги, багато книг.

День відкриття „Форуму видавців – дітям”, досить ще часу до самого відкриття, є нагода оглянути виставку, поцікавитись що і як. Жодних черг при вході, у холі Палацу Потоцьких діти бавляться у різні ігри, які спеціально для цього поставленні. А книжки?

Біля того чи іншого стенду вчителі намагаються вгамувати своїх учнів. Діти, котрі повинні стояти у суворому строю, штовхають одне одного, а вчителі, котрі в той момент переглядають книги, ще більш злі, починають кричати на „малих демонів”. Найкраще вивести їх звідси, а потім спокійно прийти ще раз переглянути літературу. Ще одна групка дітей брала участь у вікторині, вигравала книжечки.

Дивно, чому саме зараз, після стількох років існування Форуму, згадали про дітей, чи вони читають і що читають. Але це все ж таки відбулось і дуже добре, що все це є. Хтось, колись мав це зробити. Діти повинні любити книги, люди повинні читати книги, якісні книги.

На стінах неймовірні картини, на столах улюблені книги, які вже прочитані, перечитані, непрочитані. Щасливі усмішки дітей, які бавляться. „Дітки, вам ту подобається?” „Так, дуже подобається.” „А ви читаєте книжки, любите читати?” – „Так, дуже любимо”. „А що саме?”, „Жюля Верна, „Острів скарбів”, „Робінзон Крузо”, „Острів скарбів” (кричать інші дівчатка).

Книжки Василя Сухомлинського...” „А на форумі вам сподобались якісь книжки?” – „Так”, – „А які саме?” „... та ту багато всяких книжок” і побігли дівчатка далі бавитись у настільний футбол.

Поверхом вище починалось відкриття виставки плюс прес-конференція. Журналісти, на сцені організатори, слова з нагоди...

Андрій Садовий: „Я батько трьох дітей. Коли я приходжу з роботи раніше, я читаю з ними казки. Від того, яка казка я прекрасно розумію, що таким буде їхнє майбутнє, тому що добра якісна казка вона формує людину, формує особистість. Потім людина починає читати добрі казки.

Це є фундамент і мені дуже приємно, що цей фундамент українства, власне, закладається у Львові і що ви його закладаєте, ви цим живете. Форум – це є візитівка міста Львова, я думаю, що дитячий форум буде окрасою нашого міста. Я дякую за те, що ви робити і всі ваші починання буду підтримувати і це моя принципова позиція, це корисно і ефективно для нас всіх.

Марія Зубрицька: „Якщо ми змалку, через книжку будемо закладати етичні, духовні і моральні цінності у наших діточок, то наше суспільство позбудеться дуже багатьох проблем, з якими воно стикається сьогодні. Нам потрібне грамотне суспільство. Нам потрібне суспільство ерудоване, бо ерудоване суспільство, це суспільство, яке читає і суспільство, яке аналізує. Якщо суспільство аналізує, воно робить праильний вибір, а правильний вибір – це правильна держава, правильний вибір – це суспільна безпека і злагода.

Під час виступу інших, причетних до форуму людей (М. Іващишина, У. Гнідель, К. Рейнолз, В. Косіва, О. Коваль, О. Єдинак) у голові мера міста з'являється ще одна ідея.

Ми будем запрошувати до Львова тих авторів, які, власне, пишуть дитячі казки, якщо в сюжеті дитячої казки буде присутній Львів, то ми можемо забезпечити проживання за кошти міста, цього автора чи цих авторів, які хочуть приїхати.

Взяти їх на повний пансіон, на тиждень, два. Для нас це дуже важливо, для нас дуже важливо, щоби і Україна і світ бачили Львів і, власне, бачили це змалечку, це дуже важливо для мене” – зізнається Садовий.

Після закінчення відкриття до залу почали не заходити, а вливатися одним величезним потоком маленькі фанати Славка Вакарчука. Як добре, що Славко все ж таки вирішив читати зі сцени, бо якби він спустився, то ніякого читання не було б. Ці хтиві очі маленьких фанаток, простягненні руки, бажання автографів. А „Лис Микита?” Залишається сподіватись, що щось вони все-таки почули і зрозуміли.

Цікаво, що тим часом твориться внизу? Ігри мають перевагу над книгами. Тільки там можна було побачити багато дітей. Фотографи, оператори знімають, як кілька дівчаток переглядають книжки. Я теж їх фоткаю, а потім цікавлюсь, що саме привернуло увагу дівчаток, яким приблизно 10-12 років – це гламурна книжечка „Поздравим любимых!”.

Олександра Коваль – президент „Форуму видавців”: „Я ніколи не любила прикрашати дійсність і створювати якісь штучні ситуації, які би комусь сподобались, тому що, як комусь сподобається, то й іншій групі, воно так само не сподобається.

І наш Формум видавців і цей дитячий, вони просто відбивають реальну ситуацію на книжковому ринку України. Що з того, що ми собі поставимо якусь заслону і скажемо собі, що російської книжки не існує. Якщо вона існує всюди навколо нас і вона представлена тут.

Її випускають мої колеги і вони знають, що на неї є попит, її купують набагато більше, ніж українську книжку. Це проблема українців, тих, які воліють читати українською мовою чи багато говорять про те, що треба читати українською мовою. Якщо би вони справді читали і цитували книжки українською мовою, то повірте, що їх би було більше в Україні і більше навколо.

Якщо щодо того, що є книжки для дорослих, то що ж... я не бачила причин, щоб це обмежувати. Звичайно, був би ідеальний варіант, якщо би вона (виставка) дійсно витримана спеціалізовано дитяча. Але по-перше, в Україні на даний момент українських дитяих книжок видається на стільки мало, що ними неможливо заповнити цілої виставки, це не більше, ніж 500-600 назв на рік, а в Росії приблино 15 тисяч, тому відчуйте різницю. І самих видавців також не дуже багато. Я вірю, що завдяки цьому заходові і іншим акціям, що і кількість читачів і видавців буде зростати.

А як же „Мумі Троль”, „Чарлі і шоколадна фабрика”, „Казки старого лева”, „Ліза та її сни” чи інші казки, чому їх не цікавлять хороші, цікаві історії? Чому їм не хочеться читати щось добре? Не знаю, хто був більшою дитиною в цій ситуації. Якась дитяча несвідома віра говорить, що можливо щось змінити, але реальність просто кидає тебе обличчям у найбільшу калюжу песимізму.

Можливо, не варто було на цій ярмарці виставляти деякі книжки. Адже книжка має свій вплив на людину, коли це погана книжка, то й впив буде відповідним. Ну не треба було тих „Любимых”.

З картини мені посміхається Аліса з країни чудес.