Своїми роздумами з приводу стану сучасної української медицини з Вголосом поділився головний лікар Львівського обласного лікувально-фізкультурного диспансеру Середа Степан. Напередодні Дня медичного працівника ми закликаємо до дискусії з цих проблем усіх небайдужих.

«Медицина диктаторського комуністичного режиму, яка в умовах демократичних перетворень ще більше показала свою неспроможність задовольняти потреби людей повинна бути якомога швидше модернізована. Інакше нас чекає катастрофа. Як за радянської влади вона була зручна (і ручна) комуністичній партноменклатурі, так і за період незалежності України, вона є зручною керівній олігархії і тим, хто займає високі державні посади. По-перше, це бездонний бюджетний клондайк, а по-друге – хворими й залежними людьми легко маніпулювати. Бо ж найвища цінність – це життя та здоров’я й заради їх збереження людина готова на все.

Про ефективність. Сьогодні ми є лідерами усього негативного і аутсайдерами всього, що стосується здоров’я людей. То ж чи відповідає існуюча система охорони здоров’я потребам громадян і пацієнтів, чи відповідає потребам медиків і що з цього має держава?

Якщо говорити  коротко, то це виглядає таким чином: для пацієнтів – низька, а й деколи повна недоступність медичної допомоги, неспроможність забезпечити себе ефективними лікарськими препаратами, а про якість медичних послуг не хочеться говорити. 

Натомість, безкоштовною медициною, що задекларована в Конституції України користуються вища верхівка влади, міністри, депутати, посадовці високого рангу. Доступною медицина є і для тих, хто має великі гроші. Тобто якісна й ефективна медицина є реально недоступною більшості наших людей.

Одночасно для українців медичні послуги у співвідношенні до зарплатні є найдорожчими в Європі та й цивілізованому світі. Крім цього, жоден народ не доплачує за медичні послуги зі своїх кишень стільки, скільки доплачують українці. А це більше ніж 44 млрд. гривень, тобто стільки, скільки виділяє на медицину держава. Результат відповідний – тривалість життя українців 68,2 роки, що на 10 років менше ніж у країнах ЄС. Рівень передчасної смерті втричі перевищує показник ЄС, а смертність від туберкульозу вища у 20 разів.

У цій ситуації нелегко почуваються і медичні працівники. По-перше  – відсутня мотивація лікаря до надання якісної медичної послуги та невідповідні умови праці, по-друге – надмірне навантаження на лікарів загальної практики, по-третє – застаріле обладнання. Та чи може бути інакше, коли заробітна плата в медицині на третину нижча середньої зарплати в економіці. А якщо порівняти з Європою, то й у 3-20 разів. Кількість лікарів загальної практики в Україні становить 6,3 на 10 тисяч населення, в той час як в ЄС – 9,4. Важко зрозуміти систему, яка має більше лікарів, ніж у Європі, а для пацієнта працює їх менша кількість. Напевне не потрібно таких “реформ” нашій державі, які сьогодні проводить уряд.

Що стосується медичного обладнання і техніки у медичних установах, то знос досягає 80%. Багато обладнання, термін використання якого давно минув (є апарати навіть з 1970-х років), але на них працюють, бо немає іншого. Багато дороговартісної апаратури простоює на складах, бо немає підготовлених фахівців, які б уміли ними користуватися та обслуговувати і як банально це не звучало, але інколи немає приміщень, де можна розмістити техніку (як приклад м. Києва, керівництво якого закупило медичну апаратуру за 32 млн. гривень і вона роками запакована простояла через брак приміщень). Отже, зрозуміло, що стан нинішньої медицини не влаштовує і самих медиків.

То чи може існуюча система охорони здоров’я забезпечити належний рівень обслуговування населення якщо визначальними є наступні чинники:

бюджетне фінансування залежить не від обсягу і якості медичної допомоги, а від кількості ліжок, в результаті чого з 44 млрд. гривень, які з бюджету виділяються на охорону здоров’я, хворому у стаціонарі «дістається» лише 1,50-1,60 грн. на добу;

надмірна кількість стаціонарних медичних закладів та слабкість первинної медичної мережі зміщує акцент з профілактики на лікування в стаціонарі (у країнах ЄС ліжко-місць на 10 тисяч населення у двічі менше);

відомча медицина з обмеженим доступом населення «перетягує» на себе бюджетні кошти в сумі 2/3, що отримує МОЗ. А отже 4% населення (відомо хто), отримує у два рази більше коштів на медичне обслуговування, а ніж решта 96% українців. 

Ось з такими «досягненнями» зустрічає українська медицина своє професійне свято. Але в народі кажуть: «Завжди так не буде». Можливо, хтось таки опам’ятається – або влада, або народ та, лишень, щоб не було пізно».

Джерело: zastavki.com