Наприкінці 2006 Петро Михайлович Олійник заявив: «У нас класні показники соціально-економічного розвитку. Мене мало цікавлять показники в 5-6%, якщо інвестиції в 200%, якщо депозити населення зросли більш, ніж у 200%, кредитний портфель - в 400%. Тобто в нас колосальна динаміка!»

Незрозуміло на кого розраховані такі заяви. По-перше, кожен житель області на власній шкурі відчуває реальний стан справ в економіці Львівщини, який, треба сказати, радикально відрізняється від того, який намагається намалювати губернатор. А по-друге, у відкритому доступі в інтернеті є дані Державного комітету статистики України і кожен бажаючий може ознайомитися як виглядає Львівщина на тлі інших регіонів нашої країни.

Отже, про інвестиції.

З 2005 року Петро Олійник не переставав вихвалятися, що йому вдалося організувати будівництво нафтопереробного комплексу у Бродах. Обсяг інвестицій, за його словами, мав становити 10 млрд. доларів Ще б пак! Олійника ж не цікавлять показники в 5-6%, він організує інвестиції в 200-300 відсотків!

А ось що розповідають сухі і об’єктивні цифри Держкомстату:

За результатами першого кварталу 2007 року Львівщина займає останнє місце за інвестиціями в основний капітал. Інвестиції в економіку Львівщини не тільки не зросли, бодай на тих самих 5-6%, але зменшилися (!) на 3,9%. І це в той час, коли, наприклад інвестиції в Чернівецьку область зросли на 173,6%, в Черкаську – на 85%, в Луганську – на 82%, в Івано-Франківську – на 35%, в Тернопільську – на 24%.

Тобто, правда у тому, що всупереч тріумфальним заявам Львівського губернатора, інвестори віддають перевагу іншим регіонам. Тому, що наскрізь помаранчева Львівська влада не створила належного клімату для приходу іноземних інвесторів. Простіше кажучи, солідні закордонні інвестори не бажають приходити на Львівщину, бо не хочуть працювати в умовах корупції, беззаконня, відкатів та бюрократичного свавілля..

Олійник намагається виставити ситуацію в такий спосіб: не приходять закордонні інвестори – і не потрібно! Так би мовити «будемо орієнтуватися на власний нарід!». І як свою велику заслугу виставляє те, що Львівщина перебуває в числі передових областей України за внутрішнім капіталом, який інвестується в економіку, позаяк депозити населення в банках зросли на 55% - а ці гроші можна вкладати в економіку

Але по-перше, немає ніякої гарантії, що кошти, покладені на депозитний рахунок у львівському відділенні якогось банку, останній інвестуватиме саме у господарство Львівщини. Банки консолідують кошти і вкладають їх у тих регіонах, де вважатимуть за потрібне.

А по-друге, даруйте, але жодної заслуги обласної влади у тому, що люди почали класти гроші на банківські рахунки, немає. Депозити населення – це приватні заощадження громадян, які відкладають гроші хто на лікування, хто на купівлю квартири чи навчання дітей.

Але якщо є гроші на депозитах, значить влада створила для жителів Львівщини можливості нормального заробітку? Ні. На жаль, статистика свідчить про інше.

Про заробітну платню

За даними Держкомстату, середня заробітна платня у 2007 році по Україні становила 1225 грн., а у Львівській області – тільки 1062 грн.

За величиною зарплатні Львівщина займає лише 13 місце, пропустивши поперед себе не тільки такі промислово розвинуті регіони як місто Київ, де середня зарплата становить 2302 грн., Донецьку область із середньою оплатою праці 1561 грн., Дніпропетровську – із середньою зарплатнею 1448 грн., але й наших сусідів івано-франківців, у яких середня зарплатня складає 1076 грн.

Як повідомив Начальник Головного управління статистики у Львівській області, 27% жителів Львівщини становить бідне населення, тобто це є люди, чиї доходи є нижчими від прожиткового мінімуму.

Але і цю, порівняно невелику, зарплату на Львівщині виплачують вкрай неохоче.

Про заборгованість із виплати зарплатні

За показником заборгованості із виплати зарплати Львівщина у зведеннях Державного комітету статистики перебуває на малопочесному 8 місці – 30,4 млн. грн.. не виплатили підприємства Львівщини своїм працівникам. Причому найбільшу заборгованість із виплати заробітної плати мають підприємства із «вотчини» Львівського губернатора Петра Олійника: станом на 1 січня 2007 року найбільшим боржником є шахти ДП «Львіввугілля».

То звідки ж надходять гроші на депозитні рахунки львів’ян? Де жителям Львівщини вдається заробити?

Відповідь проста – у переважній більшості ці гроші зароблені тяжкою працею за кордоном – через те, що обласне керівництво, на чолі з «нашоукраїнцем» Петром Олійником, так і не зуміло виконати наказ президента про створення достатньої кількості належно оплачуваних робочих місць.

Про безробіття

Олійник звик заплутувати людей лукавими цифрами, намагаючись сховати за ними дуже сумний справжній стан справ в економіці Львівщини. Однак навіть цей маніпулятор визнає, що «помаранчеве» керівництво області не зуміло подолати безробіття. Навіть за статистикою обласного Центру зайнятості рівень офіційного безробіття становить 3,2%. Однак за підрахунками Головного управління статистики у Львівській області, яке здійснює оцінку безробіття за міжнародною методологією, рівень безробіття на Львівщині є більшим за 9%.  А якщо показати реальний стан речей, вкупі із прихованим безробіттям, то, на думку деяких експертів, безробіття на Львівщині може сягати і 20%!

Новий шанс для подолання цієї соціальної проблеми Львівська область отримала завдяки перемозі заявки України і Польщі на проведення Євро-2012. Адже Львівщина є однією з областей, яка безпосередньо прийматиме гостей з Європи та й з усього світу. Роботи, як то кажуть, непочатий край, вірогідний обсяг інвестицій за попередніми оцінками сягатиме 4 млрд. доларів. Але для того, щоб їх отримати, влада повинна щось робити. Натомість голова облдержадміністрації вже оприлюднив якісь дивні заяви про те, що буцім-то Одеса та Харків хочуть перехопити проведення Євро у нашого міста.

Як-то кажуть, хто не хоче працювати – шукає відмовки, а хто хоче і вміє працювати – той працює. Польща, наприклад, вже будує. Але їй не вистачає робочих рук. Чи варто говорити, де поляки знайдуть ці мозолисті долоні та кмітливі голови?

У липні Польща вирішила полегшити доступ на свій ринок праці українцям і тепер польський роботодавець має тільки написати запрошення відповідної форми, зареєструвати його в місцевому відділі праці, а потім переслати в Україну.

А ми що будемо робити? Може, знову напишемо програму «Десять кроків назустріч людям» і пообіцяємо щороку видавати по 1 млн. робочих місць?