Відтак, ми забули, як це мріяти про щось фантастичне, здавалось, малоздійсненне, ба більше – робити кроки до втілення цієї задумки в життя.

Подорослішавши, ми забули, що мрії дозволяють нам бути вільними, руйнують будь-які умовності, допомагають творити нову дійсність, в якій немає жодних обмежень, а  рушійними моментами є наше натхнення та мотивація.

Згадати про свої мрії львів’янам допоміг глобальний-суспільний проект «Перед тим як помру, я ….». В межах якого з’явилась можливість задати собі питання, а що насправді для мене є цінним?

«Трибуною», з якої мешканці Львова поділились своїми прагненнями став стенд на проспекті Свободи із заголовком  «До того як помру я…», де львів’яни зоставили свої мрії. Сформулювали та занотували найсокровенніше.

Відверто, щиро, іноді з гумором, або ж навпаки прагматично і цілеспрямовано.

Вільного місця тут, аби вписати свою мрію вже не залишилось. Та проте, «стіна-мрій» стає місцем застановлення перехожих над своїми життями цілями, програмами,  сподіваннями, які читаючи записи інших, міркують про те, що хотіли б встигнути.

«До того як помру я…»: «обіцяю жити», «поїду знову в Париж», «відвідаю Японію», «стану відомою»,  «стану художником», серед переліку є також мільйонером та співачкою, «буду гідним сином», «буду щасливою», є мрії, які обіцяють зробити когось щасливим, зокрема особливою емоційністю є напис «мама, я зроблю тебе щасливою».

Хтось зоставив напис, «я люблю тебе», без імен та уточнень.

Біля стенду знаходяться також «мішки-тягарі», які символізують  перешкоди на шляху до здійснення мрій: «я занадто старий», «мені не вдасться», «мені ліньки», «а де гарантія, що все вийде?», «це не можливо». «Тягарі» мотивують позбутись страху та пасивності і діяти.

«Before I die I want to…» (Перш ніж я помру… )  – це глобальний суспільний арт-проект, який закликає людей задуматися над своїм життям і поділитися власними прагненнями в публічному просторі.

Ідея такої стіни належить  Кенді Чанг, яка рік тому, втративши кохану людину, знайшла закинутий будинок в Новому Орлеані,  пофарбувала одну із стін в чорний колір і написала «Before I die I want to…» («Перед тим як я помру, я хочу…»). Будь-хто міг взяти шматок крейди і поділитись своєю мрією. Наступного дня на стіні вже не було вільного місця.

Тепер таких стін по всьому світу налічується 350. У листопаді цьогоріч вийде книга, в основі якої будуть мрії та сподівання.

Роксолана Савчин