…Півтори години збігають, як одна мить. Ніхто не звертає уваги на те, що в залі тиснява, всі місця зайняті, багато людей сидять просто на підлозі або стоять. Львів’яни, зрештою, вже звикли: якщо в мистецькому житті міста якась знакова подія – глядачів не вміщає жоден зал. І презентація фільму «Добровольці Божої чоти», яка відбулася в неділю, про Добровольчий український корпус – теж знакова подія.

Двоє молодих режисерів, Леонід Кантер та Іван Ясній, упродовж кількох місяців, а точніше – із жовтня до кінця грудня минулого року – знімали на камери події, які відбувалися в Донецькому аеропорту, в Пісках і в навколишніх населених пунктах, не раз під сильними обстрілами, і це вже – героїзм сьогоднішніх митців. Завдяки їм назавжди задокументовано те, що відбувалося в ці героїчні й трагічні дні.

Автори фільму на прес-конференції перед його демонстрацією зізналися, що відзняли понад сорок годин  робочого матеріалу, а фільм – півторагодинний. Було дуже складно змонтувати цю стрічку, шкода різати кадри. «В результаті ми знайшли компроміс, – каже Леонід Кантер. – Я різав Іванові кадри, а він – мої. Ми не мали якогось сценарію, а йшли за подіями. Коли приїхали туди й побачили цих сильних хлопців, захисників аеропорту, то вирішили, що саме вони будуть героями нашого фільму. Тоді ми ще не знали, що це буде така звитяга, що оборона Донецького аеропорту триватиме довше, ніж оборона Сталінграда… Ми вибрали кількох бійців і вирішили за ними стежити – камерою, й так будувалася сюжетна лінія. Правда, потім хтось губився, а хтось появлявся у фільмі несподівано. Декількох, на жаль, уже немає серед живих». І завдяки цьому фільмові вони назавжди залишаться в нашій пам’яті живими. Хлопці на фронті казали: «Тут усе відбувається на «дай Бог!». Так і цей фільм знімали – на «дай Бог!».

На презентацію фільму до Львова приїхали безпосередні учасники цих подій, його реальні персонажі: Чуб, Богема, Данді, Бабай Іванич. Воїни жартують, кажуть, що був величезний кастинг, численні репетиції, макіяж… Від цих людей віє якимось особливим спокоєм і теплом. Вони вже нічого не бояться і кажуть, що нам теж не потрібно боятися міліції, чиновників, ворога. А коли їх запитували, чи достатньо зброї, ці добровольці українського корпусу відповідали: «Яка різниця, скільки зброї? Воює не зброя, а серце людини. Ворог боїться сильних людей». І тепер ми дізналися, що на тому героїчному шматочкові української землі оборонців не було аж так багато: у кожному терміналі було заледве по двадцять людей, це недостатньо, щоб навіть перекрити периметр оборони. «Ми не могли тоді про це говорити, лише постійно просили підмогу», – зізнався доброволець Богема.

Тепер маємо документалістику про ці гарячі події. Автори цього фільму перед тим відзняли ще одну документальну стрічку – «Війна за свій рахунок», її можна переглянути в Інтернеті. Натомість новий фільм «Добровольці Божої чоти» спочатку буде в прокаті, помандрує містами й містечками України, його автори спробують поборотися за призові місця на міжнародних кінофестивалях, зокрема на Каннському, й лише тоді стрічка появиться в мережі.

«Коли ми показуємо цей фільм, люди виходять після перегляду з піднесенням, – каже Леонід. – Завдяки тим хлопцям, цьому духу, який існує на передовій, зміцнюється віра людей у тилу. Якби цей фільм показали всім українцям, проблем з мобілізацією не було б. Уже був випадок в одному кінотеатрі, коли механік після перегляду стрічки захотів іти на фронт».

Львів’яни, які першими переглянули цю стрічку, теж кажуть, що вона піднімає дух. «Враження кльове, відзнято все дійсно на реальних подіях, і люди можуть побачити, що там відбувалося насправді», – це думка львів’янина Сергія. «Коментарі зайві. У мене дитина воює»,  так відреагував інший львів’янин, який не представився.

На фото: добровольці Божої чоти

Надія Пастернак, спеціально для «Вголосу»