На жаль, чиновники не вживають жодних заходів, які би змінили реальний катастрофічний стан у країні. Вони не можуть надати людям законної допомоги, яка передбачена законодавством України та зазначена на сторінках міністерських сайтів. Відтак, постраждалі, які повернулися з зони АТО та втратили документи, змушені блукати кабінетними лабіринтами. Усі ж негаразди чиновники та політики списують на проведення антитерористичної операції, через яку не можна впроваджувати реформи.

Пільги для учасників бойових дій відтепер регламентує закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який з внесенням змін нещодавно підписав Президент. Відповідно до цього закону, учасники бойових дій – це військовослужбовці, «які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали участь в АТО та забезпеченні її проведення, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися до участі в антитерористичній операції у порядку, встановленому законодавством».

На практиці ж досить часто пасто поранених на сході країни вважають не учасниками антитерористичної операції, які захищали свою країну, а простими охоронцями правопорядку та спокою, міліціонерами, які борються з «Градами» та «Ураганами».

Інша проблема учасників АТО – це неможливість демобілізуватися. Люди, які потрапили під першу, другу чи третю хвилю  часткової мобілізації тепер не мають права покинути службу. Щоправда для них є один шанс – указ Президента про припинення вогню. Четверта хвиля мобілізації теж мала б сприяти ротації. Але за умови її проведення буде введено воєнний стан для країни, а це, фактично, означає повномасштабну війну з Росією.

Ще однин момент: виплата сім’ям загиблих з першої хвилі мобілізації становила 609 тисяч гривень, а сьогодні – всього лише 2000 гривень похоронних. У ситуації, коли сім’ї загиблих у розпачі від втрати і їм життєво необхідна підтримка й допомога, держава не намагається їм допомогти.

Родичам героїв, які полягли в АТО, часто доводиться місяцями особисто розшукувати тіла своїх рідних у моргах Запорізької та Дніпропетровської областей. При Міністерстві внутрішніх справ України  човники створили  єдину базу ДНК-експертиз для ідентифікації загиблих в зоні АТО, що має пришвидшити пошук та гарантувати родичам загиблих безоплатне проведення всіх потрібних тестів. Але, поки центр з єдиним реєстром усієї бази даних ДНК постраждалих перебуває ще у стані розвитку, проблеми в людей не зникають.

До активістів ГО «Розвиток громади» звернулася дружина військовослужбовця, який у липні служив у 24-й окремій механізованій бригаді у районі прикордонного пункту пропуску «Довжанський». У бойовій машині піхоти чоловік підірвався на фугасній міні. Рештки його тіла після мінного підриву потрапили під обстріл «Градів».

Отримавши фрагменти понівеченого тіла, родичі пройшли неприємну процедуру ДНК-експертизи та з’ясували, що проби не збігаються. Більше того: дружина не має офіційного документа про смерть свого чоловіка.

Відповідно до ст. 44 Цивільного кодексу України, місце перебування такої особи визначається як невідоме. Але за свідченнями очевидців, які служили разом з загиблим, вони бачили його у момент цілковитого знищення бойової машини, в якій він перебував. На цьому етапі ще не було рішення суду, за яким було би визнано його безвісти відсутнім. Відповідно, дружина може не отримати жодної компенсації яка надається сім’ям загиблих.

Відтак, незважаючи не те, що він був військовослужбовцем та мав статус активного учасника бойових дій, окрім рідних його відсутністю ніхто не переймається. З цього моменту жінка розпочала війну за справедливість, так як колись її чоловік боровся за збереження незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Для своєї дружини та дітей він покинув цей світ героєм, а для держави він – невідомий воїн.

Якщо така тенденція збережеться, то не можна бути впевненим, що вже за рік про учасників АТО держава не забуде. А рідні – залишаться жити з цією бідою.

Варто зазначити ще одну проблему: досі поки що не було створено відповідного центру чи бази даних, де б було чітко визначено, яка кількість людей бере участь у зоні АТО. У травні цього року політики обіцяли, що молодих хлопців не відправлятимуть на фронт. Але, вже зрозуміло, що це були лише обіцянки.

«Ми не з чуток знаємо про тих, хто проходить реабілітацію після перебування у зоні АТО, адже займаємося питанням надання допомоги цим бійцям. Вік цих хлопців – 19-20 років, хоча міністерські чини й запевняли суспільство, що не будуть відправляти хлопців-строковиків у зону ведення бойових дій. Юнаки стали так званим, «гарматним м’ясом», оскільки не мали жодного досвіду проведення військових дій. Це перспективний генофонд нашої країни, і, на жаль, тепер вони мають вчитися жити заново з каліцтвом», – розповідають юристи-волонтери, які надають юридичну консультацію при створеному центрі «Допомоги сім’ям загиблих та постраждалих у зоні АТО».

Вони відзначають, що у прийнятому документі є й позитивні моменти – землю, передбачену законом під забудову, людям таки виділяють. Також безкоштовно лікують потерпілих внаслідок бойових дій, щоправда – тільки у військових госпіталях.

Соломія Стадник,  спеціально для «Вголосу»