Відкриття памятнику Степану Бандері перетворилось на фарс, як й останній розхвалений та богом-і-путінимнатхнений фільм Міхалкова "12". І якщо Міхалков намагався переплюнути Гайдая, то кого намагались переплюнути наші патріоти – невідомо. Напевне, вони отримали ліцензію на будування вавилонської башти з 4-х періодів історії України. Просто, звичайна львівська халтура.

Актори-маски. Маски-актори. Люди і актори змішались в купу. Вишивані маски патріотичності, побожності, патріотизму, чистих і цнотливих рук та іншої анатомії. Справжні актори не потрібні на цьому святі. Вони виконують роль антикваріату. Порожні постріли в небо. Фігові актори з львівських політиків. І також в ролях, поточеної жуками, мебелі.

Герої сьогодення гасають-гасають передмонументним плацдармом, віддаючи останні організаційні месиджи. Парубій в плащі, що нагадує королівську мантію, з плеча самого П'єра Кардена. Оскільки, Карден робить свої речі не для дня сьогоднішнього, а для завтрашнього, то можна зрозуміти, що світле майбутнє Парубія не за горами і незабаром.

Тим більше, що з допомогою аськових юзерпіків вдалось вияснити, під кого ж косить своїм карданним аватаром Андрій Парубій. На кого ж рівняється його 9-й вал в прицілочних орієнтирах "війни барашків". Відповідь однозначна – на Степана Бандеру. Тому й носився він з цією ідеєю, як Бакс Банні. Він пам'ятник воздвіг собі нерукотворний, ну й заодно, й Бандері.

Така собі гігантська компенсація маленьких розмірів. Тріумфальна арка людському безглуздю. Як Ліжбета може загасити велич постаті Бандери, відомо тільки Парубію, скульптору Миколі Посікірі та архітектору Михайлу Федику? От цією рагульською тріумфальною аркою вони і загасили австрійській цісарівні. По самі гланди.

На цьому сайті творчєство Посікіри названо запізнілим авангардизмом. Авангардизмом від пам'ятнику Бандері навіть і не пахне, так само як і від пам'ятнику жертвам голодомору-геноциду на Південному, який хитромудро копіює київський пам'ятник біля Михайлівського собору.

І якщо тут немає нічого від авангарду, тоді ж має бути щось, чи хтось від запізнілого. Відповідь очевидна. Інакше, чому пам'ятник Бандері схожий на пам'ятник Лєніну-Дзержинському та на всім бравим чекістам одночасно? Авангард тут один – диктатура пролетаріату. + лінійний гранітний маразм навколо пам'ятнику. Апогей базарного кітчу.

Це з тієї ж комедії із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях, що й пам'ятник Чорноволу, схожий на стілягу Свирида Петровича Галахвастова в дудочках, підняті пальцевидні символи якого, демонструють торжество 3-х основних принципів життєдіяльності справжнього рокера. В цій парафії постарався заслужений і лауреатний
Іван Самотоса.

Постарались на торжестві і отці Церкви, які 2007 років водичку навчилися лити добре. От з цим проблем у Львові ніколи не було. З церковною живописною водичкою ні про що.

Львівський архиєпископ Ігор Возьняк (УГКЦ) довго плутався в інтегральних лабіринтах неотомізму і так й не сказав нічого путнього ні з Нового Заповіту, ні з "Пастиря Єрми", ні з "Добротолюбія", ні з "Gaudiam et spes". Це ж не курси форматорів у Римі.

Митрополит Андрій Горак (УПЦ (КП)) ледве не левітувався під час свого виступу, так його носило вітром неопалимої проповіді. Незабаром і дуже ймовірно, йому світить місце Філарета (Денисенка), Патрiарха Київського i всiєї Руси-України. Тут можна і пострибати та достукатись до неба. Хоча, нельвівські священики і єпископи будуть кігті рвати, щоб Горак не переїхав на патріарше сідалище. І на це в них є 5-ть причин.

Якась юродиво-кучерява маша-разтєряша з жовто-блакитними стрічками в голові викликала нездорові думки про її адекватність останнім тенденціям осінньо-весняного сезону.

Партійні прапори по всьому периметру: "Наша Україна", "Свобода", УНП ітеде. На фіга вони тут? Бютівські прапори заперлись за сам пам'ятник, щоб обов'язково попасти в кадр. Їм що, 2-го місця на виборах не вистачає? Денькович дивиться в небо. Північний Борей зірвав з 2-періоду козацької держави Богдана Хмельницького жовто-блакитний порваний масхалат і почав тріпати його по всій розі вітрів.

Іржавий пілон естетично вписується в інтер'єр мітингу своїм атмосферним стриптизом. Поет Богдан Стельмах зачитує вірш про своє бандерівське минуле. Як на перше прослуховування, його поезія звучить, як одна з багатьох гуморесок Павла Глазового. Може краще було забадяжити цей вірш амфібрахієм? І це той Стельмах, який колись написав "Тільки раз цвіте любов", "Запроси мене у сни" та "Колиска вітру".

Майбутні захистники вітчизни несуть квіти від Ющенка, який в наступному перевтіленні буде польовою лілеєю. Горобець Міхалкова – занадто компутерний. Це майя. Замість Садіка, квітами віддуваються Синюткіні глазкі. Це вже клінч.

Священик розносить іконки та календарики з фоткою Бандери. Олійник благоговійно приймає календарик в руки, смиренно цілує його і кирдик – в кишеню. personal jesus відпочиває. Релігійна мєлочность львівських бабульок і тут не забуває простягнути свою руку до мільйонної іконки, яка буде припадати пилом на старій шафі в районі генерала Чупринки.

Бабуські беруть в Шкіля автографи. Гукають йому "Андрійко". Шкіль відповідає одним словом – тримаймося. Коли не стане цього покоління бабусьок, туговато доведеться нашим політикам. Кому ж вони будуть тоді пудрити голову?

Під час молитви, простий, як двері сприйняття, Петро Олійник, схожий на якось голого і босого францискана, а Андрій Шкіль, після 1-ї ж "vita purgativa" від Ігнатія Лойоли, затесався в ряди єзуїтів, або ж на крайняк, став схожий на кардинала Рішельє з мульта Володимира Дахна "Як козаки мушкетерам допомагали".

Олійник допомагає одному з сивочолих промовців, який чогось хоче від нашої любої влади, швидше фінішувати свою лігвістичну дистанцію. Цігель-цігель, ай-люлю. Саме таким німецькомовним жестом він вказує цьому мену на потрібність закруглення його мови.

Мирослав Сеник оголошує себе бандерівцем. Він безмежно любить свій народ і невтомно бореться за кращу долю цього народу. Хоча, за інтонацією, настроєм та ритмом він хотів сказати щось зовсім інше. Що? Науці про це невідомо.

Пам'ятник відкрито. Мітинг закрито. Парад малочисельних сил та юних пластунів супроводжують 2-ва баси ведучих даної дефіляди. Вони що думають, що баси додадуть заходу більшої торжественності, резонансності і незабутності? Ще одна парадна совкова звичка. Басу і резонансу не буває багато тільки в дабі.

Але ж вони не знають хто такі Кінг Тіббі та Лі Скретч Перрі.