"Джаз – то єдиний вид мистецтва, де не збрешеш. Джаз – без віку". Марк Токар

Джазові пристрасті продовжують вирувати, підкорюючи своєю справжністю і щирістю не лише вуха слухачів, а й серця.

Третій день фестивалю за своїм зірковим складом – особливий, адже на сцені львівської філармонії вперше з візитом до нашого міста Jagodzinski Тrio. Анджей Ягодзінський на сьогодні являється одним з найвідоміших музикантів на європейському континенті. Справжній маестро джазу творить із клавішами фортепіано дива, підносячи слухачів на хмари музичної нірвани. Того вечора музика кидала публіку у різні стани. Легкість з якою джазмени творили мелодію заворожувала.

Випускник варшавської музичної академії імені Фредеріка Шопена, Ягодзінський записав чимало творів великого польського композитора. Кілька з них тріо представило львівській публіці. "Незважаючи на те, що ми будемо виконувати класичні твори, ми сильно битимемо в барабани" – жартував Анжей представляючи розділ творів Шопена.

Це був без сумніву джаз високого гатунку. Арттерапія, яку влаштували польські сусіди залікувала всі буденні рани.

Джаз Jagodzinski Trio м’який і душевний. Домінування у ньому ліричних нот, мрійливості породжували в свідомості слухача дивне відчуття ностальгії. У всезагальній атмосфері невагомості час збіг навдивовижу швидко.

Зал двічі викликав музикантів на біс. Фортепіанна композиція, яку зіграв Ягодзінський під час першого такого виходу "зволожила" очі не одного присутнього.

То була дія перша того вечора.

Наступними на сцену вийшли Avtokar: Sanders-Trzaska-Zimpel-Tokar – плід великобритансько-польсько-української співпраці, чкі презентували публіці експериментальний джаз. Та як виявилось згодом їй такі новації до вподоби не припали. Чи то ще досі перебуваючи під впливом ліричного настрою, слухачі почали бунтувати, один за одним залишаючи зал. “Шалена” конфронтація саксофону, барабанів із контрабасом, враження очевидно на більшість не справила.

Неспроможність роздуплитись в музичному потоці і віднайти "сюжетну лінію" мелодії штовхнула людей до дверей виходу із залу. Знаходились навіть такі, що затуляли руками вуха. Ряди невпинно рідшали. Чи вплинуло це на музикантів? І чи пов’язане з цією обставиною таке недовге їх перебування на сцені, сказати важко. Чемно вклонившись під оплески тих, хто зостався і хто все ж зрозумів зміст, який Avtokar хотів донести до слухача музиканти залишили сцену.

В "поєдинку" класики і сучасних тенденцій перемога зосталась за першою. Може стереотип про консервативну налаштованість до всього нового і його несприйняття цього разу таки виправданий?