Особливо успішно на такий розгублений між сходом та заходом стан Єлизавети Іванців зі славного міста Ужгород впливають сторонні сили презентовані на альбомі продюсерами та авторами текстів і музики.

Вони настільки уважно стежать за світовими трендами і настільки сильно акцентуються на власних музичних смаках, що за тими цацками не видно самої Йолки. Ялинка у природі – це ужитковий матеріал, зелена красуня, яку поматросять і викинуть на сніг голою та босою після свят.

А поки свято наближається, Йолка світиться іграшковим постмодернізмом своїх продюсерів і у цій ситуації Єлизавета Іванців – це Земфіра для бідних, хоча десь на світі ще ж є Танюха Зикіна.

Йолка повністю розчиняється у метафізичному світлі уподобань своїх продюсерів і це ще не значить, що це зустріч з Богом. Бо хто ж така Йолка після "Точки расставлены" – не зовсім зрозуміло. У своєму роздвоєнні Йолка більше схиляється до незрозумілого епігонства Земфіри і трохи менше до щедрого черпання з джерел західного шоу-бізнесу.

Якщо період творчого наслідування співачки Pink вже ніби відійшов у минуле, то автор текстів та музики Єгор Солодовніков пропонує Йолці інші координати для наслідування.

Схоже, що товариш Солодовніков особливо преться від групи The Police та Стінга, зокрема. Тому у найбільшому хіті Йолки "Прованс" так чути полісменським хітом "Every Breath You Take", тільки у такому танговому варіанті демонстрації розриву між іделічністю (фантазіями) та реальністю. Від товариша Стінга тут отой відомий романтичний сакс на "Ездить по правилам".

Поки руки ще остаточно не дійшли до Земфіри, саундпродюсери Йолки пантуються безтолковою присутністю на "Бросай" нот "Bitter Sweet Symphony" The Verve, які плавно переходять у "How You Remind Me" Nickelback і які не менш плавно доганяються вже вищезгаданою артисткою Рамазановою.

Зрозуміло, що йолка – це така колажна сутність з набором випадкових прикрас, але що цим хотіли сказати продюсери Йолки?

В передземфірному стані Йолки ще існує така штука, як "Знаки вопроса", де збовтуються, але не змішуються ВІА Гра, Ані Лорак та цитата "мы выбираем, нас выбирают" з культової пісні радянського серіалу Велика перерва.

Єдине, що є цьому треці правильним, так це трендові сінти і той факт, що Солодовніков не намагається поєднати непоєднуване, бо одного разу К. Меладзе вже засунув Хресну дорогу Ніни Матвієнко в аранжування ВІА Гри (хоча в тому також щось є).

Є ще сюрреалістична еротіка соулу "Мальчик", де Паша Воля утопічно намагається стати Баррі Вайтом, а ЙолкаДалідою.

На тому ентузіазм продюсерів Йолки падає нижче нуля і починається чиста Земфіра (яка також багато чим надихається, але все ж лишається собою). Найбільш виразним прикладом земфірного епігонства Йолки є трек "Цепи-ленты", де лірики та інтонації злизуються один в один. На горизонті стирчить лише одне запитання – для чого Йолці копіювати Земфіру? Йолка ж ніби недурна кобіта.

Далі йде безвідповідальна жара і щоб це не було: ню-вейв ("На большом воздушном шаре") , босса-нова ("Шоколадка"), альтернатива ("Лава"), реггі ("Я в печали") – все це буде помічено епігонством Земфіри. Присутність гітарок і сінтів з 80-х, труб з 90-х, електроніки з 00-х – лише добиває банальність таких колажів Йолки, які чомусь вважають за ідеал на даному історичному проміжку розвитку російської поп-музики.

Які монстри можуть вилазити з таких колаборацій сходу і заходу ще краще демонструють бонуси.

"Sunny" – це прифанкована Земфіра з саксом "Lily Was Here". "Сука, любовь" – це місце, де Йолка може дати трохи Еріки Баду. Пугачовська "Ты на свете есть" – затарена дурнуватим шурхотінням платівки, Штірліцом, Земфірою та моментами "Ain't No Sunshine".

От в задачі й питається, яка цінність Йолки без мерехтливих цацок, які заберуться після свят? Йолка ж не учасниця тих дурнуватих телешоу, вона – гордо іменується Артисткою.