Більшість епідемій, окрім страшних демографічних втрат, спричинили колосальні політико-цивілізаційні наслідки для людства, серед яких: занепад демократії та встановлення олігархії, захоплення двох третин християнського світу арабами та знищення могутніх імперій, на руїнах палаців й амфітеатрів яких запанували поселення варварів.

Епідемія, яка вбила демократію

Перша, зафіксована в історії людства епідемія, яка спалахнула в 430 році до н. е. в стародавніх Афінах, яку можливо спричинив черевний тиф, не лише знищила близько третини населення міста, але й стала однією з головних причин поразки першої в світі демократії у Пелопоннеській війні та встановленні тиранії.

Пелопоннеська війна була грандіозним конфліктом всієї елліністичної ойкумени, яка велася між двома союзами грецьких полісів, багато в чому нагадуючи протистояння між США та СРСР у ХХ столітті. Вся Греція поділилася між Делоським союзом на чолі з Афінами, які були першою в історії демократією, і Пелопоннеським союзом на чолі зі Спартою, яка мала олігархічно-тоталітарний режим. Війна мала не лише вирішити: хто домінуватиме в Елладі, але й який суспільний лад залишиться панувати в Середземномор’ї.

Впливові та багаті прибутками від торгівлі Афіни були впевнені у своїй могутності, проте після спалаху “Афінської моровиці” народом опанував відчай. Афіняни вже бажали миру, але Спарта відмовлялася від нього. Деморалізація та суспільний занепад у місті призвели до збільшення впливу на народні збори не стратегів, як було раніше, а ораторів та демагогів, які народ більше захоплювали. Демагоги пристрасно спекулювали на настроях мас та дискредитували таких державних стратегів, як Перікл – одного з найвизначніших оборонців Афін. Під впливом демографічних втрат та низки невдач, ослаблені та розхитані народними невдоволеннями, оточені з суші і моря, Афіни капітулювали.

Союзники спартанців вимагали, щоб місто було знищене повністю, а мешканців продати у рабство, але спартанці проявили милосердя: переможці зібрали величезну данину, відібрали весь флот, величні та довгі міські мури зрівняли з землею. Першу в світі афінську демократію було скасовано, а в Афінах встановився олігархічний режим “тридцяти тиранів”, який перейменував громади міста (філи) на принизливі назви такі як “філа свиней”. Після епідемії та поразки в Пелопоннеській війні, яка стала більшою катастрофою для Греції, аніж вторгнення персів, могутність Афін була назавжди знищена, а з нею почався занепад і всієї величної грецької культури, яка вважається колискою європейської цивілізації.

Чума, яка відкрила дорогу ісламу

Чума Юстиніана або Бубонна чума, яка у VI столітті забрала в могилу 25-50 млн. життів, прийшла з Китаю. Епідемія потрапила на Захід з кочовими гунами Шовковим шляхом, досягнувши Європи в 540 році. За два століття лютування, пандемія стала причиною скорочення місцевого населення на 50%, а в час свого піку, вбивала 10 тис. людей у Константинополі щодня. Загалом від чуми загинуло 40% жителів столиці Візантії.

Показово, що причинами поширення бубонної чуми вважають системні зміни клімату. Історики тих часів повідомляють про потьмарення сонячного світла, внаслідок виверження вулкану: “Сонце втратило блиск і було схожим на Місяць, залишаючись без звичного сяйва протягом цілого року” – писав Прокопій Кесарійський. Викиди в атмосферу великої кількості вивержених частинок зумовили зниження врожайності полів та зникнення пасовиськ, за чим слідували посухи та навали сарани, що призвело до широкомасштабної міграції гризунів ближче до місць проживання людей, а також до їхнього більшого скупчення, що у підсумку стало причиною поширення епідемії. А далі кочовики, яких умови життя гнали в пошуках кращої долі чи грабунку,  вторгненнями та війнами рознесли хворобу по континенту.

Внаслідок пандемії бубонної чуми не лише загинула половина населення Європи, але й було назавжди підірвано могутність найбільшої тогочасної християнської імперії

Внаслідок пандемії бубонної чуми не лише загинула половина населення Європи, але й було назавжди підірвано могутність найбільшої тогочасної християнської імперії – Візантії, що дало змогу арабам захопити візантійські провінції на Близькому Сході та в Африці. Усвідомлюючи значне ослаблення та нездатність Східної римської імперії захищати свої володіння, зголоднілі до здобичі арабські бедуїни під прапорами ісламу почали захоплювати найбільші тогочасні християнські провінції: Єгипет, Сирію, Палестину і сучасну Туреччину. За словами американського історика-медієвіста Томаса Мадена, мусульмани захопили близько двох третин території тодішнього християнського світу.

Враховуючи, що на той час християнськими ще не були ні Русь, ні Скандинавія, ні Франція, християнська цивілізація після бубонної чуми заледве вціліла, але більше ніколи не повернула своїх давніх позицій на Близькому Сході включно з Палестиною, які сьогодні вважаються традиційними мусульманськими землями. Епідемія бубонної чуми де-факто зробила Близький Схід мусульманським.

Смерть монголам – владу литовцям!

Одна з найбільших пандемій в історії людства – “Чорна смерть”, яка в 1340-1350-х роках забрала життя приблизно 75-200 млн. людей, також вже традиційно прийшла в Європу з Китаю, і почала поширюватися на континент насамперед через Італію. Якщо населення тогочасного світу становило близько 475 млн. людей, то “Чорна смерть” скоротила цю цифру до 350 млн. Людству знадобилося 200 років, щоб відновити доепідемічний рівень популяції. В Європі ж “Чорна смерть” знищила приблизно 60% населення континенту, де з 80 млн. померли близько 50 млн. людей. В деяких абатствах залишилося буквально двоє-троє здатних до праці селян. В китайській ж провінції Хубей, від чуми померло 90 % мешканців.

Проте, попри страшні втрати, дехто в Європі від пошесті пандемії здобув немалу геополітичну користь. Враховуючи, що чи не вся степова Євразія тоді перебувала під владою монголів, саме ординські ханства, які якраз перебували на Шовковому шляху, найбільше постраждали від чуми. Арабський історик Аль-Макризі, згадував, що “триста племен згинуло без зрозумілої причини у своїх зимових і літніх таборах… і шістнадцять представників ханського роду померло разом з Великим Ханом і шістьма його дітьми”. У 1346—1353 рр. практично всі міста Золотої Орди були спустошені. Пандемія “Чорної смерті” значно ослабила економічне й військове становище і прискорила занепад Золотої Орди.

З нез’ясованих причин Литва разом з Польщею дуже мало постраждали від “Чорної смерті”, а територія теперішньої центральної Польщі та Варшави виявилися майже зовсім не зачеплені моровицею. Таке щасливе збереження населення та власного війська зробило Велике князівство Литовське та Польщу на якийсь період найсильнішими державами в Європі. Внаслідок цього, литовці та поляки розпочали захоплення князівств колишньої Київської Русі, які перебували під владою ординців.

А в 1362 році литовський князь Ольгерд розгромив у грандіозній битві на річці Сині Води ослаблені демографічними втратами татаро-монгольські війська та приєднав Київщину, Поділля та Переяславщину до складу Литви, звільнивши Русь від монголо-татарського іга та розширивши литовські кордони до Чорного моря. Ця перемога, яка не була б можливою без попередньої епідемії чуми в Золотій Орді, стала першою великою битвою, програною ординцями. Вона остаточно підірвала могутність Золотої Орди і засвідчила перехід пальми першості в Східній Європі до нової супердержави – Литви.

Українцям XІV століття дуже пощастило, що після вигнання ординців, язичники-литовці, які поклонялися своїм богам у священних гаях, не стали руйнувати величні церкви у Києві, Луцьку, Переяславі та Кам’янці. Нові господарі української землі навпаки – почали переймати давньоукраїнську мову, православну віру і навіть українські імена та норми права Ярослава Мудрого. Тож, на відміну від Візантії, чума принесла на українські землі “добрих завойовників”. І невідомо, наскільки довго б тривала така українсько-литовська ідилія, якби пізніше у цю геополітичну гру не втрутилася Польща.

Тож не можна недооцінювати ролі епідемій у світовій історії, які в минулі століття не лише руйнували потужні імперії та величні цивілізації, але й зумовлювали хвилі масових міграцій на руїни колишніх супердержав давнини. І можна лише гадати, чи не змінить сьогоднішня пандемія коронавірусу глобального світового порядку? Які супердержави нова епідемія може зруйнувати, і які варвари, мігранти чи завойовники прийдуть в демографічно ослаблені країни? І чи буде Україна жертвою, чи активним пасіонарієм у посткоронавірусному світі?

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для “Вголосу”