Шмітт привідкриває таємниці творчого ремесла, «оголює» свою письменницьку душу та розповідає про те, що для нього є важливим.

«Книжки існують для того, щоб краще жити. Література – це мудрість, мистецтво, яке робить нас більш толерантними, розумними і дозволяє нам жити краще».

«Є два види письменників: письменники, які пишуть про себе і які пишуть про інших. В своїх творах я не ставлю собі за ціль відкрити себе. Я хочу відкрити інших, нас. Письменництво – це подорож у часі, у віці. Адже я часто пишу про персонажів не свого віку чи статі. Для мене література – це пристрасть відкривати нас».

«Коли ми пишемо про себе, то дуже пильні і спостережливі за власним «я» і водночас намагаємось щось приховати. Письменницьке «я» є меш щирим, аніж коли він веде мову від третьої особи. Я пишу завжди «він». Це мені дає своєрідну «маску» завдяки якій я можу сказати правду про свій сум, про своє незадоволення, про свій спосіб любити. «Я» – це часта спроба письменника створити собі пам’ятник. Натомість маска – це спосіб сказати правду».

«Я не завжди задоволений тим, що написав. Часто після створення вдалого уривка відчуваєш радість. Проте перечитавши фрагмент на наступний день, міра моєї радості стає меншою. Я проводжу години, щоб змінити слово, кому – це ті речі, які ніхто не побачить, але які для мене є важливими».

«Процес творення¬ – це найпрекрасніші години, в які я не самотній. У цей час я в «наповнений» персонажами, іншим світом, історією».

«Коли ми пишемо – це дає нам змогу вийти поза себе, прийняти бачення інших, побачити персонажа, який любить не так як ми, відчуває по-своєму. Це спосіб покинути власну оболонку, аби відкрити світ довкола нас. Мистецтво і література допомагають нам з того вийти, чи є ми читачем, чи письменником. Література – це смак інших».

«Зі мною живуть три собаки, які переконані, що це вони пишуть книги».

«Євангеліє від Пилата». Цю книгу я писав сім років, а обдумував впродовж десяти. У ній є два пункти, які відрізняють її від історії, яку ми всі знаємо. Перший – це точка зору Ісуса в пролозі, другий¬ – погляд Пилата. Цей твір є дуже біографічним. Це мій шлях до християнства. Я народився в атеїстичній сім’ї. Мій шлях був дуже повільним і до віри я прийшов вже у дорослому віці.

Аби написати цей твір, я провів багато пошуків. Я читав літературу про право в Єрусалимі в першому столітті. Дуже багато прочитав медичних творів про процес розп’яття. Адже воно було не для того, щоб вбити людину, а для того, щоб завдати їй мук. Смерть внаслідок розп’яття могла прийти через 6 днів. Людина вмирала не від того, що її прикували цвяхами, не від втрати крові, а від того, що вона не могла дихати. Я дуже багато перечитав анти¬-і релігійної літератури. І мушу сказати, що більше часу зайняло не прочитати ці твори, а забути їх. Культура – це коли ми пам’ятаємо про основне».

«Оскар і рожева пані» також є біографічною. Мій батько працював у дитячій лікарні. Він лікував дітей, які мали церебральний параліч, погано чули. Часто в суботу, після обіду тато приводив мене до лікарні. Серед тих дітей було багато моїх друзів. Це перша біографічна частина.

Друга, це те, що якось я сильно захворів. Після одужання я міг вийти з лікарні і тоді усвідомив, що ті люди, які були зі мною в клініці залишались. Я вважав, що це нечесно, що вони там зостались. Треба мати величезну хоробрість, аби продовжувати жити з хворобо».

Третя причина, з якої я написав цю книгу, це те, що ми часто маємо можливість супроводжувати своїх близьких у хворобі, у смерті. Важливим моментом, аби допомогти комусь жити є уява і людськість. У «Оскарі» це рожева пані, яка наче в казках Шехиризади завжди знаходить влучну історію і вона допоможе йому жити. В той час, коли медицина вже безсила людськість може допомогти. Цей твір є гімном любові і людяності».

У Львові Шмідту задали питання, чи знає він, що його твори входять до шкільної літератури. На що письменник відповів: «Дуже радий з того, що ви мені говорите і водночас наляканий. Тому, що я все таки надаю перевагу тому, аби бути секретною літературою, прихованою, аніж тією літературою, яку нав’язують в школі».

«У Франції, Німеччині багато моїх творів мають таку саму долю. До мене часто під час автограф-сесій підходять десятилітні діти. І це мене вражає. На презентації «Оскара і рожевої пані» до мене підійшов хлопчик десяти років і сказав: «Я прочитав цю книгу і полюбив її, підпишіть мені її будь-ласка». Я запитав: «Чому ти її прочитав?». На що він відповів: «На обкладинці, я побачив, що йдеться про дитину, яка помре. Це мене цікавить». Ця відповідь мене дуже вразила. Тоді я запитав у його мами, яка стояла поруч чи вона прочитала твір. Жінка відповіла, що відповіла: ні. «Я побачила на обкладинці, що мова йтиме про хвору дитину, яка скоро помре».

«Я людина надзвичайно емоційна, щоб захиститися від цих емоцій, я пішов вивчати філософію, яка допомагає мені вижити. Коли я слухаю музику, то можу плакати. Я дуже чутливий, надчутливий. Філософія можливо не дала мені захисного панциру, але завдяки їй я здобув вертикальний хребет, який дає мені можливість жити.

«Я є першою жертвою своїх текстів. Коли я їх читаю, то переживаю дуже багато емоцій.

Чотири роки тому моя собака народила цуценя, воно ще не знало, що буде собакою письменника. Якось цуценя сіло навпроти мене, коли я був у процесі творіння і спостерігало. (Навпроти мого столу є велика канапа, куди сідають всі мої собаки і споглядають на мене коли я пишу). Отож ця собачка, яку звати Дафне дивилась. Я писав твір, розчулився і заплакав, вона підбігла до мене, аби втішити. І толі я почав їй пояснювати, що ці сльози – це сльози письменника і вони дають мені задоволення.

Наступного дня я читав цей самий уривок і знову розчулився й заплакав. Ситуація повторилась і Дафне підійшла до мене. І я знову пояснив їй, що це сльози письменника, які відрізняються від сліз життя. Третього дня, моє зворушення від прочитання уривка знову нахлинуло і я вкотре пустив сльозу. Дафне глянула на мене, побачила, що це сльози письменника і не підійшла».

Про інтерпретацію творів акторами. «Коли актор забирає кому, або слово це не є настільки важливим, якщо він залишається справедливим і відповідає твору, надає серцю, душі персонажу.

Я обожнюю акторів, вони є протилежністю до письменників. Автор коли пише, то покидає навколишній світ і занурюється в свій світ уяви, тоді як актор показує те, що було написано. Актори мають потребу в письменниках і навпаки. Відтак ми знайшли один одного».

«Я надаю перевагу сюжетам табу. Хвороба і смерть дитини – це питання табу. Я написав книгу про Гітлера, щоб зрозуміти, як можна бути монстром. У «Євангелії від Пилата» я дав слово Ісусу, що зазвичай не робиться. Коли є питання табу, це означає, що ми про них не думаємо, забороняємо собі. Проте важливо зайти вглиб цього питання і подивитися, що діється всередині нього, щоб знайти сенс».

«Я не є творцем, я служу історії, персонажам, які оточують, які приходять в мою уяву. Персонажі – це історія, вони диктують мені, що я повинен писати: роман, новелу, п’єсу чи фільм. Коли сюжет є кризою, це – театр. Це може бути криза в подружжі, психологічна. Коли сюжет уявляється мені як дорога, шлях, подорож по життю, тоді я напишу роман. Тому, що роман представляє тривалість: місяці, дні, години, хвилини. Це є важливим для роману, в той час коли у театрі тривалості не існує. В романі час існує для того, аби допомогти персонажам змінитися. Театр є песимістичним, тоді як роман є оптимістичним».

«Якщо я веду мову про релігію – це тому, що я цікавлюся людьми, якщо я говорю про Бога, то говорю по –іншому (про Нього я писав у своєму творі «Євангеліє від Пилата». Коли я говорю про релігію, я хочу розповісти про скарби духовності людства».

«Ми не можемо обійтися без духовного життя. Адже всьому, що з нами щоденно відбувається ми надаємо якийсь сенс: народженню, життю, смерті, хворобі. Питання цього сенсу, який надають люди вище переліченим процесам є для мене особливо цікавими».

«Сенс життя – для мене є жити. Сенсом є додавати життя життю, щось вносити особисте до життя Землі. Хтось це робить народжуючи дітей, хтось даючи любов іншим, хтось створюючи твори. Для мене це є життя, яке створює життя і яке б воно не було, для мене немає вищого чи вищого життя. Сенс життя – зробити життя більш красивим, більш насиченим, більш інтенсивним».