Покажіть свою еротику і я скажу, хто ви… Виставку еротичного мистецтва, яка тривала з 4 по 17 червня у "Музеї ідей", названо невдалим проектом. Директор галереї наголошував кожного разу, що немає жодного відношення до цієї виставки. Не сподобались роботи і мистецтвознавцям, журналісти також приєднались до критиків.

Звісно, що все це є закономірним явищем. Але фішка у тім, що виставка еротичного мистецтва "ЄЇ" – лише експеримент одного культуролога, результати якого мають втілитись у науковій роботі. Аня Трофімова – куратор проекту дала коментар стосовно своїх ідей втілених у виставці.

Виставка відбулась. Розкажи щось про неї.

Ідея була соціологічного проекту, напівсоціологічного, напівкультурологічного, у сенсі дослідження культури, як способу життя людей. Відповідно, формувалася підбірка робіт. Я, на загал, займаюсь дослідженням сексуальності молодих львів’ян, як вони ставляться до себе, до свого тіла, до своїх партнерів, до сексу. Чи вони говорять про секс, чи не говорять зі своїми партнерами, зі своїми друзями. Чи вони тільки травлять анекдоти, чи говорять про це якось інакше. Я побачила після свого дослідження досить таку собі позитивну картину. Ніби відбулася зміна до жіночої сексуальності, визнання жіночої сексуальності, прийняття жіночої ролі активної, як одної з можливих.

Наприклад, коли дівчина приходить до хлопця і говорить, що вона його хоче, то він у свою чергу не впадає у транс. За результатами інтерв’ю, які я зібрала, виходить, що у нас рівноправ’я, повне усвідомлення людської сексуальності. Але щось воно мені було підозрілим, хоча й співпадало з іншими дослідженнями, тому що дуже мало часу пройшло після тої епохи, коли сексу не існувало. Потрібен час, щоб молодь витворила свої сучасні культурні практики. І я запідозрила, що насправді, всі ці розповіді не мають під собою реального ґрунту. Люди говорять одне, а роблять – інше.

Оскільки, неможливо перевірити дані, я спробувала знайти інший метод для дослідження. Ідея полягала у тому, щоб показати ті речі, які змінюють уявлення про еротичне як пом’яте, оголене жіноче тіло на пом’ятих простирадлах. Відповідно, я хотіла оцінити реакцію відвідувачів, на скільки це їм буде зрозуміло, на скільки вони асоціюватимуть експозицію з еротичним мистецтвом і яке саме уявлення про еротичне мистецтво вони би мали.

Питання, які я задавала відвідувачам стосувались вигляду еротичного чоловіка і еротичної жінки, як би вони зобразили еротичний акт. Описи, які є в уяві людей, показали, що зміна в розумінні еротичного зовсім не відбулася.

Є кілька осіб на загальний потік, які мислять трохи інакше. Та все ж, не можна сказати, що у нас відбулася лібералізація, звільнення сексуальності від стереотипів, які стримують, які визначають певну роль для чоловіка і жінки.

Дуже гарний коментар дала Марія Маєрчик, дослідниця сексуальності. Вона вважає, що цією виставкою вдалось деконструювати звичний гетеросексистський образ, тобто таке ставлення до жінки, яке її принижує, робить її об’єктом бажання, а не тим, хто себе осмислює як привабливу особу, сексуальне тіло і не тільки тіло. Фраза "я тебе хочу", зусиллями виставки втратила рід.

Є більша репрезентація самого жадання, самого потягу, виставка показує трохи іншу картину, ніж ми звикли бачити. На жаль, наші відвідувачі, не хотіли відшукати якогось іншого сенсу, вони вважали еротичне як те, що збуджує, тобто напівоголені знімки, зовсім оголені знімки, відверті знімки статевого акту. Я думаю, що значення еротики ще й в тому, що вона окрім оголеного зображення несе ще якесь додаткове значення. Ця вистава трохи іронізує над звичними уявленнями про жіноче тіло.

Історія української сексуальності, як вона змінюється протягом історії і чи властивий українській ментальності такий погляд на сексуальність про який йдеться у твоїй виставці?

Сексуальні стереотипи, які зараз існують притаманні патріархальному суспільству. Чоловіка пов’язують з дією, з активністю, бажанням. Жінка – це щось пасивне, покірне, м’яке, згідливе. В патріархальних уявленнях, жінка це щось таке пом'яте. У 20 ст. у західних суспільствах відбулася зміна цього. Звісно, що це не сталось в один день.

Жіноча сексуальність стає вільною і не визначає себе через сексуальність чоловіка. Жінки роблять спробу визначити себе як себе, не в опозиції до чоловіка і не в чоловічих уявленнях про себе. Ця зміна відобразилась в мистецтві. Типове для нас зображення оголеної жінки навряд чи буде позитивно оцінене дівчиною, яка живе в Штатах.

Я дуже шукала чоловіче оголене тіло, намальоване жінкою, але на жаль не знайшла. Є парне зображення. Я не намагаюсь поставити якусь оцінку, а задекларувати те, що є в суспільстві. Виходить, що у нашому суспільстві комфортно жити з такою роллю жінки, як особою, що приймає жадання. Жінка змінює всіляко своє тіло, щоб сподобатись чоловікові.

Олесь Дзиндра назвав цю виставку найгіршим, що коли-небудь виставлялось у його галереї...

Це є питання смаку, кожному подобається своє, кожен бачить еротику по-своєму. Проект "ЄЇ" в тому і полягав – показати інакший погляд на еротику, показати в одному просторі різні погляди на еротику. Репрезентативність вимагала певну кількість художників, звісно ці художники мали би бути львівськими митцями. Подобається/неподобається – це відносне поняття. Метою "ЄЇ" було – переосмислити своє уявлення про еротичне і про своє тіло. Я думаю, що я своєї мети досягла.

Назва виставки дуже дивна – "ЄЇ"...

А я шукала таку назву, яка б нічого не означала, якусь комбінацію букв, яка б ні з чим не асоціювалась. Зате інтерпретації виявились дуже цікавими. Ми створили такий простір символічний, що просто спонукав якось його описати зі самої назви. Багато осіб порівнюють "ЄЇ" з жіночими і чоловічими статевими органами. Декому вбачається лесбійський акт, я особисто такого не планувала.

Слово, засудженого поціновувачами мистецтва:

"ЄЇ" не треба захищати, я не мистецтвознавець і не беру на себе сміливості оцінювати представленні речі. Можу сказати, що, на мою, непрофесійну думку, видно, що багато молодих художників намагаються наздогнати те, що відбулось у 20 столітті у світовому мистецтві. У нас є щось з Далі, щось з Архипенка, видно якісь спроби поп-арту. Те, що було переосмислюється тут.

Оцінювати речі художників відомих у львівському просторі не відчуваюся в інтелектуальній силі. З точки зору гендеру можу будь-що оцінювати. Була дискусія на скільки це постмодерн, казали, що це був вихлюп модернізму, однак постмодерн не приносить з собою чогось нового, він без кінця конструює модерн і тим, що знайшли ще до нього, робить пазл з того всього, що було створено впродовж історії.

Позитивні відгуки дали люди, котрі щось знають зі сфери гендерних досліджень або вчилися на Заході.

фоти тут