У романі "Generation P" Пєлєвіна, є момент, коли головний герой знайомиться зі всіма нюансами своєї нової роботи. Його взяли на роботу у велику піар-компанію. І власне йому розказують і показують всі технічні можливості сучасного телебачення.

Там він дізнається, що всі ці передачі за участі політиків насправді обходяться без політиків, люди бачать по своїх телевізорах всього лиш воскові фігури, які говорять і рухають за допомогою вдалого монтажу. І звісно, навколо цього всього крутяться шалені гроші.

Особливо багато грошей, коли у країні політична та економічна криза, люди активно дивляться телевізор, у пошуках істини, рейтинги і т.п.

Це всього лиш література, але особливо сьогодні ця література виглядає по-особливому реально. Особисто уже кілька тижнів не переглядаю всілякі політичні ток-шоу – правди мало і нервів менше.

Але справа абсолютно не у теперішній кризі, не у політиці і тим більше не у політиках, справа у інформації, її достовірності, її реальності і логічності та її використанні.

Минулого тижня з’явилась одна дуже цікава інформація, яка за інших обставин можливо у мене особисто викликала б море позитивних емоцій. А у цьому випадку я залишаюсь радше скептиком.

Отож справа утім, що теперішній виконувач обов’язків директора Львівського Палацу Мистецтв Юрій Гнатковський, за моральної і духовної підтримки львівських митців та мистецтвознавців, презентував концепцію реконструкції Палацу Мистецтв у Культурно-мистецький центр.

Цю велику центральну споруду хочуть перетворити у полі функціональний заклад, де б могли реалізуватись творчі особистості та колективи, де б мали змогу зустрічатись львівські мистці і люди дотичні до мистецтва. Бібліотека, кав’ярня, Світлиця Тараса Шевченка, театральна сцена, великий виставковий центр – це все заплановано зробити. До того всього – створення культурного часопису, який би став ще одним способом підняття духовності львів’ян.

Ідея фантастична, але будь-кому зрозуміло, що реалізація її найближчим часом майже нереальна. У новому бюджеті на культуру наклали болт, європейські фонди можливо і допоможуть фінансово, але для втілення цієї ідеї потрібні мільйони. Саме приміщення Палацу мистецтв потребує серйозної реконструкції, для того, щоб воно могло виконувати ті функції, які від нього очікують. А далі запровадження немалобюджетної культурної програми.

Тому виникає питання, для чого саме зараз презентувати всі ці фантастичні ідеї і кому від того стане легше? Але бажання перетворити місто у культурну столицю – це завжди благородно, навіть, якщо це всього лиш бажання.