Ніхто – жоден політик, політолог, науковець – не прогнозував революції в Україні. Основним аргументом наводили відсутність вагомої політичної фігури, яка б мала повну довіру у громадян, і якій українці доручили б очолити державу.

Напевно це природно, адже практично у всіх країнах пострадянського простору суспільно-політичні зміни пов’язують з конкретними людьми, які запропонували новий шлях розвитку і взяли на себе відповідальність за втілення цього шляху. Такого сценарію чекали і у нашій державі. Мав з’явитися «месія» і повести країну до кращого майбутнього. У це вірили і звичайні українці. А оскільки месії на горизонті не було – ні про яку революцію мова не могла йти.

Ніхто не підозрював, що зі студентського мирного і толерантного протесту народиться справжня народна революція, практично ніким не очолювана. Звичайно ж, згодом виникне ціла низка теорій про можливих таємних «ляльководів» революції, будуть висловлюватися найрізноманітніші гіпотези про те, що хтось це все фінансував, провокував і так далі. Переконаний, що більшість цих припущень насправді будуть лише легендами, далекими від реальності. Але вони точно будуть…

Для нас важливий сам факт, що в Україні відбулася народна безлідерна революція. Всі, хто хоч раз за ці три місяці побував на Майдані, до кінця своїх днів пам’ятатимуть її дух: самоорганізація, єдність, справедливість, причетність кожного, взаємопідтримка і безмежна мужність. Майдан створили люди з чітким розумінням того, у якій державі вони хочуть жити – не просто незадоволені, не ті хто лише проти чинної влади.

Кожен український протестувальник може чітко висловити мету революції: верховенство закону (для всіх без винятку), справедливе судочинство (відновлення чи то створення судової системи), повага до прав людини, знищення корупції. Тобто, українці хочуть повністю змінити систему державного правління, а не просто змінити імена представників влади.

Можна впевнено стверджувати, що українська революція повністю аполітична. Протестувальникам абсолютно байдуже, представник якої політичної сили очолить державу. Важливо тільки те – аби він провадив кардинально іншу політику, щоб люди жили в зовсім іншій державі. Саме з цієї причини Майдан не розходиться, саме з цієї причини революція офіційно продовжується, до того моменту, поки люди відчують, що країна в надійних руках.

Крім того українці вже досягли такого рівня громадянської свідомості, що наряд чи взагалі колись знімуть руку з пульсу. Ми всі маємо це розуміти. Від тепер ми живемо в зовсім іншій державі з іншими громадянами. Люди, які жертвували власним життям, здоров’ям, добробутом,  які бачили смерть на власні очі, які відчули жахливий, нестерпний, тваринних страх війни вже нічого не бояться. Вони уважно стежитимуть за кожним кроком нової влади, вони вимагатимуть повної люстрації, вони не боятимуться боротися з несправедливістю у побуті, і я щиро вірю, що українці подолають тотальну корупцію, яка десятиліттями панує в країні.

Останнім часом все частіше задумуюся про те, що у нашого народу демократія в крові. Цей ген був приглушений совєтами, але він впевнено бере гору. В якій ще країні світу люди готові кілька місяців жити на вулиці, аби захистити свою гідність, повернути собі природні права і свободи. Де ще держава починає змінюватися «з низу» – від кожного окремого громадянина, а не завдяки авторитетному лідеру, що виводить країну з кризи?

І ще одне – Майдан став не просто суспільно-політичною, а й культурною, ціннісною, ідейно-цивілізаційною революцією. Україна більше ніколи не буде колишньою… не залежно від того, готові ми до цього чи ні.