Майже місяць тому, 18 липня, львівські інформаційні сайти та місцеві радіостанції повідомляли про наступну акцію Міської Ради.

"У маршрутних таксі №13, 44, 86, 89, що рухаються у напрямку смт. Брюховичі, розміщені (курсив.- www.vgolos.com.ua) наклейки (курсив. – vgolos.com.ua), що інформують про виставку у музеї модерної скульптури М. Дзиндри. Музей модерної скульптури є у смт. Брюховичі по вул. Музейній, 16 " (цитата. – zaxid.net). Аналогічні повідомлення публікувались і у інших львівських інтернет- виданнях.

Жоден пасажир зазначених маршрутних таксі не побачив жодної наклейки, бо їх ніхто не наклеїв і не збирався це зробити.

Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно. Сказали і забули – бережемо найкращі традиції.

"Також хочу зауважити, що ми і надалі будемо підтримувати цей музей, адже проблема є в тому, що мало хто з мешканців міста знає про музей модерної скульптури М. Дзиндри" – так зауважує Богдан Шумилович, начальник відділу маркетингу та культурних індустрій Львівської міської ради.

Пан Шумилович також згадав про ініціаторів цієї акції – студентів Львівського національного університету імені Івана Франка.

Спеціально для Вголосу цю історію розповіла одна з учасників проекту "Дзиндра 300м", магістрантка Центру розвитку маґістерських програм Львівського національного університету імені Івана Франка - Наталка Бартків.

Богдан Шумилович, начальник відділу маркетингу і культурних індустрій Львівської міської ради 18 липня повідомив, що ідея з наклейками у маршрутних таксі, була ідеєю студентів. Як усе було?

"Починалося все з того, що пані Мирослава Прихода завела нас у Музей Михайла Дзиндри. Мистецтво, яке там є, змогло настільки захопити студентів, що ми вирішили щось зробити аби популяризувати його. Ми створили ініціативну групу і почали роздумувати, що можна зробити. Дійшли до висновку, що нам потрібні серйозні покровителі. Спочатку ми познайомились з мером Брюховичів, написали окремий проект, того, що ми хочемо від селищної ради. Ми запропонували встановити вказівники до музею Михайла Дзиндри і зробити мінімальну рекламу його в Брюховичах. Дуже важко знайти у Брюховичах Музей Михайла Дзиндри, є лиш один вказівник (пропоную тобі викласти фото цього вказівника). На ньому писало – "музей М. Дз – 300 м", ви проходили тих триста метрів, а далі - нічого, треба ще було зробити кілька поворотів, але про це знають лиш поінформовані особи. Ми попросили Брюховецький уряд виготовити 4 вказівники – один великий вказівник при в’їзді в Брюховичі, один на роздоріжжі біля озера, і два на поворотах до музею. І мінімальну рекламку, яку можна розмістити в готелях і пансіонатах, яких у Брюховичах не так вже й мало. Ми грамотно все розписали, як це буде корисно для Брюховичів. Всі були щасливі, нам обіцяли підтримку.

Потім ми звернулись ще й до Львівської міської ради. Ідея була така, щоб в тих маршрутних таксі, які їздять зі Львова до Брюхович, наклеїти інформаційні наклейки, з контактними телефонами і адресою музею, щоб всі бажаючі могли туди потрапити. Це ціла епопея, як ми ходили в міську раду. Спочатку ми пішли до головного перевізника, я не пам’ятаю його прізвища. Він сказав, що все супер і послав нас до Косіва, бо це не його парафія. Ми пішли шукати Косіва, Косіва не було. Я думаю, коли ми розв’яжемся з музеєм Дзиндри, ми проведемо акцію по встановленню вказівників в міській раді, щоб всі бажаючі могли попасти у відділ культури, бо це складно. Виявляється, ніхто не знає в міській раді, де знаходиться відділ культури. Дуже прозорий символ. Уяви собі, ми пробираємося крізь риштування, все сиплеться, дрельки гудять, всюди сміття, штукатурка, страшно було так. Але пробралися, знайшли Божену Пеленську, вона відвела нас до якоїсь пані, а потім прийшов і сам Косів. Ми почали з ним говорити. Він, як чиновники люблять, пожалівся на свою тяжку долю, як їм бракує грошей, але потім пообіцяв, що все зробить. Сказав, що будуть нам наклейки, що Міська рада все роздрукує, гроші на це знайдуться. Ця зустріч була в травні. У середині червня ми випадково зустріли Косіва і він з радістю повідомив нам про те, що наклейки вже майже готові. Ми страшенно втішились. Сьогодні вже середина серпня. Напевно, не було натхнення розклеювати ці наклейки.

Ця справа нас затягувала все більше і більше, ми вирішили взяти участь в конкурсі культурно-соціальних проектів від Міської ради. Це був значно ґрунтовніший проект. Ми перемогли в цьому конкурсі, проте дуже переживаємо через фінансування власне, побачимо, як то буде виглядати.
Щось ми тепер нікому не віримо. Відразу після того, як ми подали проект на конкурс, почалися різні проблеми - від Косіва, ні слуху, ні духу, заступник мера Брюхович Олександр Молодий зателефонував і повідомив, що не може займатись проектом. Він, правда, передав іншій людині цю роботу. Ми розробили дуже гарний дизайн тих вказівників, надіслали в уряд Брюхович, це було ще в травні. В результаті, через кілька місяців, зробили один більший вказівник і встановили його на роздоріжжі перед озером, а той, котрий висів, встановили на повороті до музею. То не є робота. Розчарувань багато, але все-таки хочеться, таке у нас чисто підліткове бажання є, показати їм всім, показати нашій владі, що треба працювати, хлопці, показати світові, що Львів – це не тільки бароко, застигла архітектура і якісь викопні рештки, а й те, що у нас може існувати модерне мистецтво, туризм у Львові інша тема.
Є така фраза: "Не стріляйте в піаніста – він робить все, що може."

P. S.
Рекламки вже є, їх надрукували. І досить гарні. Лежали в кабінеті Косіва, хоча пан М. Шкурган – начальник управління транспорту і зв’язку Львівської міської ради, запевняє, що ці афішки виготовлено за його власні гроші і краще не згадувати у його присутності прізвище Косіва, бо можна стати жертвою негативних емоцій головного львівського транспортера. Але хто і скільки заплатив - це вже їхня внутрішня справа. Головне, що на самих "наклейках" – емблеми Львівської міської ради, як єдиного ініціатора і виконавця ідеї просвітництва більшості мешканців міста, котрі не були у Музеї модерної скульптури Михайла Дзиндри.
Далі буде…