Відомий німецький філософ Геґель озвучив свого часу істину, яка допомагає розібратися у схожих за зовнішніми ознаками, але відмінних за своєю суттю подіях, які внаслідок діяльності чи бездіяльності соціуму періодично відбуваються на певній території ⤵️
“Історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий раз – як фарс”.
І справді, якщо крізь призму часу глянути на ті процеси, які нуртували на теренах сучасної України протягом століть, то можна швидко переконатися, що мав рацію швабський мудрець – драми і трагедії, фарс і відверті комедії змінювали одна одну у нашому історичному театрі, як картинки в калейдоскопі.
Більше того – готуючись до лекцій з історії, якось звернув увагу, що знакові події, пов’язані із об’єднавчими державотворчими процесами на українських теренах, починалися в роки, які позначаються на письмі одними й тими ж цифрами. І тут філософія Геґеля дивним чином накладається на нумерологію – вельми цікаве вчення, започатковане давньогрецьким мислителем Піфагором. Зрештою, судіть самі:
Наприкінці XII століття, а саме у 1199 (запам’ятайте ці цифри☝🏻) році на наших землях відбулася подія, що ознаменувала початок творення сучасної України як потужної центральноєвропейської держави – прямої спадкоємиці розшматованої усобицями і знекровленої монгольською навалою Київської імперії, тобто Русі. Саме тоді волинський князь Роман Мстиславович приєднав до своїх володінь сусідню Галичину і створив Галицько-Волинську державу, яка через пів сотні років отримала статус Королівства Руського, а його син Данило Романович – королівську корону від Папи римського. В період розквіту цієї монархії її кордони простягалися з півночі на південь від нинішньої Литви – через сучасні Польщу і Румунію (включаючи Молдову) на заході та Білорусь і лівобережну Україну разом із Києвом на сході – аж до Чорного моря.
Після смерті останнього правителя Королівства Руського з династії Романовичів влада перейшла до Юрія ІІ Болеслава – сина мазовецького князя Тройдена (із польської династії П’ястів) і внучки короля Данила Марії. Саме цей факт після трагічної загибелі Юрія Тройденовича дав формальні підстави польському королю Казимиру ІІІ із тої ж династії П’ястів вступити у боротьбу з литовським князем Любартом, що був зятем Юрія ІІ, за спадщину Галицько-Волинських королів. В результаті українські землі були розділені між Королівством Польським та Великим Князівством Литовським. Але пам’ять про славне минуле Королівства Руського через кілька століть, після поділу Речі Посполитої, втілилася у назві заселеної українцями адміністративної одиниці Австрійської імперії – Королівство Галичини і Лодомерії, тобто Волині, хоча останньою на той час володіла Російська імперія.
Однозначно, що в період “Весни народів” діяльність просвітителів та відроджена істрична пам’ять спонукали до дії пасіонаріїв Галичини і Наддніпрянщини, які у 1918 році проголосили незалежність УНР і ЗУНР, а вже наступного 1919 (зверніть увагу на цифри – знову зійшлися дві одиниці і дві дев’ятки❗) історія повторилася – вищезгадані державні утворення задекларували Акт Злуки. Таким чином на політичній карті Європи виникла об’єднана Українська Народна Республіка – правонаступниця Русі і Галицько-Волинської держави.
Щоправда, кінець цієї епічної історії був трагічним, як і пророкував Геґель. За короткий час західноукраїнські землі окупували поляки, румуни, чехи (відтак угорці), а Наддніпрянщина стала здобутком червоних москвинів, які, аби втримати свою владу, лише голодом виморили на підконтрольній території до семи мільйонів українських селян, не кажучи вже про жертв переслідувань і репресій. Здавалося, що українцям у найближчі століття не бачити власної держави на своїй, Богом даній землі…
Але нумерологія – річ вперта. Коли у 1991 році знову зійшлися разом дві одиниці і дві дев’ятки (‼️), Україна вкотре проголосила незалежність і врешті-решт стала самостійною державою, до якої увійшли майже всі українські етнічні території. Наступного року будемо відзначати 30-річний ювілей цієї події, про яку мріяли і за яку проливали ріки крові українці впродовж століть.
Однак, якщо глянути об’єктивно на період, відколи Україна є незалежною, і оцінити наші здобутки та втрати на сьогоднішній день, то знову ж таки приходить на думку філософія Геґеля – історія з незалежністю України у 1991 році повторилася як фарс, тобто театральна комедія легкого змісту із лише зовнішніми комічними прийомами, яку ще називають водевіль.
Для фарсу характерні неправдоподібні парадоксальні ситуації, численні перебільшення, помилки визначення ідентичності особи, гра слів та вербальний гумор, фізичний гумор, зумисне використання абсурду та сильно стилізовані постанови, – таке визначення цього жанру дає Вікіпедія. І весь цей “водевіль” вже майже три десятиліття поспіль із року в рік повторюється у нашій многостраждальній державі, яка щораз більше нагадує театр абсурду, де акторами і глядачами є пересічні виборці, вражені всеукраїнським жлобізмом та його галицьким різновидом – хрунізмом. Саме під впливом цих факторів українці щоразу приводять до влади відвертих пройдисвітів та фальшивих патріотів. Але це вже окрема тема, своє бачення якої викладу у наступному дописі.
Зображення може містити: 3 особи