Закінчення статті (1 і 2) "Галичофобія: міфи й факти".

Отже, ми з'ясували, що антигалицька пропаганда є складовою великої ідеолого-інформаційної програми російського імперіалізму. Вона будується майже цiлком на історичних, національних та теоретико-політологічних фальсифікаціях, перекручуваннях і замовчуваннях.

Насправді вся "злочинність" Галичини полягає тільки в тому, що в цьому регіоні українцям вдалося здобути більш-менш якісні історичні можливості для розбудови своєї органічної духовності, культури і національності. Тут випадок з Галичиною можна порівняти до ситуації в Римській імперії у I-II ст. н.е. Тоді на всьому велетенському просторі від Атлантики до Месопотамії залишилося лише два народи, які вберегли свою повноцінну національну ідентичність від імперської асиміляції, – це греки і юдеї.

Римлянам вдалося асимілювати за якихось 100-200 років після завоювання великі народи з войовничим світоглядом і розвиненою самобутньою культурою – іберів, кельтів, даків та ін.; їм вдалося розчинити і морально покорити народи, які мали тисячолітні державницькі традиції й самобутню духовність та релігію, – єгиптян, карфагенян, сирійців-арамеїв та ін.

Однак вони нічого не могли зробити з національною ідентичністю греків і юдеїв (тому завжди усіляко зневажливо обзивали їх: саме слово "грек" має специфічно-латинське зневажливе значення, воно поширилось замість традиційного етноніму "еллін"). Ні політичні переманювання, ні терор, ні культурне синтезування не діяли. А все тому, що обидва підкорені народи, на відміну від інших, пройшли повний цикл націоґенезу.

Їхня національна непорушність будувалася не тільки на високій культурі, державницьких традиціях, релігійності, а передусім і, головне, – на містичній переконаності творити свою окрему національну місію, на високому почутті власної гідності, на пристрасному бажанні розмовляти своєю духовною мовою з Вічністю, з Богом.

Бо висока культура "перекривається" ще вищою, державницькі традиції забуваються в умовах неволі або їх затьмарюють досконаліші державні форми інших, релігійна свідомість має властивість запозичувати, збагачуватися релігійними уявленнями і церковно- культовими формами інших народів, тому найміцнішим каменем в бутті народів завжди залишається національне вольове зусилля. Котрий народ виробляв собі таку свідомість, – той отримував вічність. Іноді це міг бути й народ із примітивною культурою і соціальною структурою.

Історія України, як випливає з наведених фактів, підказує одну аксіоматичну формулу: "послаблення Галичини завжди веде до послаблення всієї України" і навпаки. Було б добре, якби цю формулу збагнули сучасні політики, які прагнуть реалізувати національно-державні інтереси України.

Безумовно, сьогодні Галичині можна дорікати за те, що вона у 1990-і роки не стала П'ємонтом для України, що вона не є авангардом розвитку української культури, що вона замало політично активна й неорганізована, як інші середньоєвропейські нації, що вона задуже провінційна в ментальному плані, задуже інертна у соціальному плані, задуже пасивна і "м'яка" при виробленні актуальних інтелектуально-аналітичних концепцій та ідеологій.

І все ж, саме Галичина наразі залишається найнадійнішим бастіоном українства, найпродуктивнішим "генератором" національної енергетики, найефективнішим гігантським "сенсором", що найтонше відчуває загрози й руйнування щодо національного організму. Це відбувається тому, що галицька українська ідентичність сягнула тієї національної глибини, коли на рівні інтуїції, інстинкту люди відчувають потребу і якість національної дії. І в цьому сенсі галичан сьогодні не змінить ніхто. У

сі ж намагання дискредитувати Галичину в момент розсипляться, коли до них застосувати принципи і критерії національних інтересів українства. Тоді виявиться, що будь-які форми галичофобії є лише прикриттям для малоросійських і антиукраїнських сил у їхніх деструктивних тактиках і стратегіях.

Олег Баган, експерт Могилянської школи журналістики