Нещодавно «Survival Internacional» та деякі інші організації, які виступають на підтримку індіанських народів, забили на сполох. За їхніми даними, проти індіанського племені яномама, яке мешкає у прикордонні Венесуели та Бразилії, ведеться справжня війна на знищення.

«Свідки розповіли нам про те, як знайшли обпалені тіла і кістки, коли відвідали індіанське селище Іротатері, розташоване в джунглях південної частини венесуельського штату Амазонас неподалік кордону з Бразилією» – стверджують в організації. «Survival Internacional» вважають, що геноцид провадять шахтарі, які розроблять нелегальні копальні в населених індіанцями районах.

Треба віддати належне владі Венесуели – за наказом президента Уго Чавеса були задіяні всі можливі ресурси, і після проведення розслідування Каракас офіційно заперечив факт масового вбивства індіанців яномама. Щоправда, Луїс Шатіве, представник організації «Horonami», що об’єднує індіанців яномама, вважає, що влада могла елементарно приховати факт масового вбивства, щоб не псувати міжнародний імідж Венесуели.

Побічним доказом цього можна вважати нервову реакцію міністра закордонних справ Венесуели Ніколаса Мадуро, який звинуватив Міжамериканський суд з прав людини (CIDH) в порушенні своєї ж власної конвенції. «Вони заявили про масове вбивство індіанських народів, не дочекавшись результатів розслідування», – заявив він.

Водночас варто наголосити, що проблема гноблення корінних індіанських народів гостро стоїть не лише у Венесуелі та Бразилії, де бурхливий розвиток нелегальних копалень становить загрозу для існування індіанських племен, що досі живуть ізольовано від цивілізації. В тій чи іншій формі расизм щодо індіанського, африканського (нащадки привезених з Африки рабів, яких зараз модно називати афролатиноамериканцями) та змішаного (метиси та креоли) населення присутній в усіх країнах Латинської та Центральної Америки.

Наведемо в якості приклада Гондурас. Після завоювання території сучасного Гондурасу іспанськими конкістадорами місцеве індіанське населення цілими селами силоміць заганяли на срібні копальні, де вони масово гинули від непосильної праці. Дійшло до того, що індіанські людські ресурси (а на момент завоювання на території Гондурасу мешкало, за приблизними підрахунками, 700 тисяч індіанців) майже повністю виснажилися, тож колонізаторам довелося масово завозити в країну рабів з Африки.

Нині білі нащадки іспанських колонізаторів становлять лише один відсоток 8-мільйонного населення Гондурасу (90% становлять метиси (нащадки міжрасових шлюбів), 7% – індіанці, 2% – нащадки африканських рабів). Проте саме той один відсоток повністю контролює владу та економіки країни.

Для збереження свого панування «білий відсоток» використовує давній перевірений метод: «Розділяй і владарюй». У 1992 році – до 500-ліття відкриття Колумбом Америки – уряд Гондурасу вирішив присвоїти офіційний статус індіанських народів (з наданням статусу юридичної особи) низці племен: Lenca, Maya Chortí, Pech, Tolupanes, Tawakas і Nahua. Колоніальними народами (результат змішання місцевого населення з африканцями і колонізаторами) визнано Garífuna, Miskito і Creol. Цим своїм кроком влада Гондурасу намагалася догодити глобальній моді на мультикультуралізм.

Але це була лише спроба зайвий раз «засвітитися» перед світом, а не щире бажання покращити долю небілого населення. З 1992 року різні уряди, які змінювали один одного, раз за разом перереєстровували індіанські та колоніальні народи. Яскравим прикладом цього є народ Lenca, чий статус мінявся п’ять разів.

Ця політика реєстрації численних паралельних організацій спрямована на те, щоб і далі утримувати в підпорядкованому стані індіанців, афролатиноамериканців та метисів, використовуючи їх у політичних цілях, зокрема, для створення красивої етнографічної вітрини держави.

Наголосимо, що будівництво всіх без винятку латиноамериканських націй-держав включало в себе розробку «теорій», які повинні були виправдати маргіналізацію індіанців. У Гватемалі, наприклад, придумали теорію їх виродження. Головним її постулатом було: як могли сьогоднішні індіанці, яких домінуючі верстви населення описували як неосвічених, п’яних, брудних і ледачих, створити таку цивілізацію, як майя? Відповідь: «Тому що вони виродилися», тобто, в якийсь момент своєї історії, можливо, ще до приходу іспанських колонізаторів, перетворилися на казна що – не народ, а купка ні на що не здатних індивідуумів.

Подібний колоніальний образ думок присутній, на жаль, в більшості країн Латинської та Центральної Америк. Бути індіанцем тут означає носити тавро. Один із способів його позбутися – «покращення раси» за допомогою змішаних шлюбів, або повна відмова від національних ознак: релігії, мови, звичаїв.

І наостанок. Гондурас, звичайно, далеко, але схожі методи «покращення раси» застосовувалися і щодо українців. А може застосовуються й нині?

Довідка

Яномама – група споріднених індіанських племен, що проживають в джунглях на півночі Бразилії та півдні Венесуели. Загальна чисельність – близько 22 тисяч осіб. Займаються землеробством (вирощуванням бананів), полюванням і рибальством. Живуть окремими громадами чисельністю 100-120 чоловік. До середини XX століття були повністю ізольовані від цивілізації. Відкриття багатих покладів корисних копалин (у тому числі радіоактивних мінералів) на території проживання яномама і будівництво шахт та прокладки автомагістралей вкрай негативно вплинуло на життя племен. Частина яномама загинула від занесених будівельниками хвороб, багато покинули рідні місця і переселилися на береги Оріноко і Ріу-Негро. Існує стереотип про яномама як про «лютий народ», який воює завжди і до кінця. Встановлено, що близько третини чоловіків цих племен гинуло саме під час зіткнень між поселеннями.

Джерело: wikipedia.org

За матеріалами: inosmi.ru, lenta.ru, newsru.com.ua 

Фото: wikimedia.org