Розпочнемо із біографії. Розкажіть, де Ви народились і звідки Ваші батьки?

Моя мати з Бродів, батько з Лемківщини. Я народився в Великобританії. Згодом ми переїхали до Канади. Тоді мені було п’ять років. У двадцять я повернувся в Європу. По світу подорожую вже впродовж сорока одного року.

Перший раз я приїхав в Україну в 1995 році, тоді мені випала велика честь бути спонсором Національної олімпійської збірної України, яка вперше виступала як національна на XXVI Літніх Олімпійських іграх, які проходили під егідою Міжнародного олімпійського комітету у місті Атланта, США у 1996-ому році.

У 2000-му знову приїхав – у справах благодійності. На запрошення  Руслани Вишневської з Торонто, відвідав табір для сиріт у Ворохті, яким вона опікуєтся і шороку проводить. Наступного разу, вже остаточно, повернувся до Львова у 2005 році.

Ви багато подорожуєте, відтак можете порівняти рівень благочинності в Україні та закордоном. Поділіться своїми спостереженнями.

Люди на Заході вже знайшли свій комфорт і мають нагоду допомогти іншим. Українцям же доводиться важче, відтак рівень благочинності нижчий.

Але якщо говорити про закордон, в Америці та Великобританії є різноманітні  благодійні аукціони.  Проте я побачив різницю у підходах – в Британії люди дбають, аби дати, в Америці – аби заробити. До прикладу, певна річ має вартість тисячу доларів, а на аукціоні, щоб швидко продати, її виставляють у півціни. І американці  на аукціоні можуть купувати все дешевше. А в Британії навпаки, треба платити  більше – 1500 фунтів, бо це на благодійну ціль. В американців іноді переважають меркантильні цілі. Не у всіх звісно, але мені доводилось зустрічати такі тенденції. Особливо, я гостро відчуваю це під час свого перебування у Нью-Йорку.

Тобто ми можемо чекати на зріст благодійності в Україні тоді, коли люди остаточно впорядкують свій побут і вийдуть на вищий фінансовий рівень, справа лише в тім?

Так. Якщо сам собі не можеш допомогти, як можеш допомогти комусь іншому? Я не критикую українців, але вважаю, що перспективи створення процвітаючої, заможньої української держави багато в чому пов’язані з формуванням середнього класу, як активної суспільної сили, що виражає і відстоює інтереси всього суспільства.

У всьому цивілізованому світі середній клас виступає основним внутрішнім інвестором держави, піклуючись про бідних, про майбутнє процвітання своєї країни і подальших поколінь. 

Сплачуючи податки, середній клас здатний підтримувати соціально пасивне населення і тим самим виступати гарантом реалізації державних соціальних програм.

За яким принципом відбираєте проекти, які фінансуватимете? Зокрема розкажіть про центр «Джерело».

Я не вибираю. Мене вибирають. Засновницю «Джерела» Зеню Кушпету, яка також з Торонто, знаю з 8 років. Ми разом ходили до української школи. Виступали, брали участь у вертепі. Вона стала дуже відомою піаністкою. І коли я приїхав до Львова, то випадково її зустрів на вулиці. Але що є випадковим у цьому світі? Зеня мені розповіла про «Джерело», про ситуацію, яка є у центрі. Тоді я сказав, що можу допомогти. І ось з того  часу підтримую джерельчан.

Галерея Гері Боумена, це данина любові до мистецтва? 

Я старався малювати. Але я не художник. Я люблю грати на музичних інструментах, але я не музикант. Це для мене хобі. Я з молодості підтримував художників. Мій старший брат малював. Коли мені було 8 років, я продавав його роботи своїм вчителям. Мене завжди цікавило мистецтво, музика, люди, світ. 

Як би Ви себе охарактеризували?

Я вважаю себе космополітом. Вже понад сорок років лечу світом, як дитина на каруселі. Мадруючи світом, мені цікаво, як живуть різні за релігією, культурою, звичками люди. Не завжди те, що ми бачимо в інтернеті чи  по телевізору – правда.

Я був в Африці. Бачив таку біду. Люди живуть в жахливих умовах. Україна не знає, якою щасливою країною є, що має і наскільки важливо дбати і шанувати те, чим володієш. Я був під час голоду в Ефіопії. Люди гинули там посеред вулиц, я бачив це на власні очі. Ми не уявляємо, який жах коїться у світі

Я намагаюсь допомогти там, де можу. Звісно неможливо всім допомогти, але візьмімо до прикладу хворих дітей з особливими потребами з центру «Джерело», які невинні в своїх немочах, як вони можуть себе забезпечити? Дати самі собі раду?

Батьки навчили мене, що є совість. Тато мені говорив: «Як даєш, то не чекай подяки. Живи так, щоб тобі було добре, а другим ще краще!». 

Цілком справедливим, як на мене, є твердження про те, що благодійність є найбільшим виявом гуманності. Не просто поспівчувати, не просто любити, не просто бути добрим, а, відкинувши власні інтереси й проблеми, поспішати на допомогу іншим! Ось насправді людяний і людський крок, на який, на жаль, у реальному житті далеко не кожен здатний. Мабуть, саме тому благодійність завжди в народі вважалася й уважається вищою чеснотою.

Що було запорукою Вашого успіху у бізнесі?

Люди повинні зрозуміти, що те, що швидко приходить, швидко і йде. Я сам переконався. Я був молодий. Мав багато бажань. Але я весь час навчався. Я почав свій бізнес з нічого. Я працював, пильнував. Я розумів, що не можу мати дороге авто, бо у мене на це нема коштів. Я не поїду на вакації до Єгипту, чи ще десь на три тижні, бо хто пильнуватиме бізнес? Я мусив присвяти увесь свій час роботі цілком. І так мені вдалось збудувати компанію світового рівня. Я зрозумів, що все можливо, лише треба мати бажання. З того часу головним гаслом для мене стало: «Працюй локально – думай глобально!». Я взяв такий напрям.

Трохи розкажіть про своє життя в Британії, і країну загалом.

Я дуже щасливий, що народився в Британії. Водночас наш переїзд до Канади допоміг мені побачити і Новий світ. Я відчуваю, що Старий світ – це Європа, а Новий – це Канада, Америка. Я подорожував, бачив як люди там живуть, порівнював. Це для мене велика наука. Британія, як колишня Колоніальна імперія, зараз платить свій борг за те, що було зроблено під час панування величезними територіями впродовж сторіч. Зараз Велика Британія очолює Британську Співдружність націй, є центральною державою Співдружності – політичного та економічного об'єднання країн і територій, що раніше входили до Британської Імперії (49 держав і територій).

Чого бракує сучасному світу?

Комунікації, співпраці. Україна є дуже багата, зокрема в сільськогосподарській галузі. Є нагода вирощувати тут якісні продукти та експортувати в інші європейські країни. Але на заваді стоять бюрократичні, комерційні моменти, хабарництво. Так працювати неможливо. Люди хочуть панувати один над одним, замість того, аби співпрацювати.

 Розкажіть про Ваші українські проекти.

 Мене дуже цікавить сільське господарство. Я намагався налагодити співпрацю з українцями. Я давав їм насіння, а вони його садили. Я підписував з ними контракт, аби купувати урожай, але скажу правду, це було дуже складно. Вони не знають, що таке співпраця. Намагаються хитрувати, кращі продукти відвезти на ринок, гірші віддати по контракту. 

Другий момент, який  вони не розуміють – те, що земля, потребує відновлення. Це як людина, яка потребує вітамінів. Я хочу відкрити центр сільськогосподарського навчання 21 століття, в якому зможуть навчатись молоді люди. У селах є багато молоді, яка немає праці, не знає, що робити. Має якусь науку, але не може знайти роботи.

Я хочу започаткувати просвітні програми для населення. В планах – відкриття майстерні, де ми збиратимемо зі всього світу інформацію про сільське господарство. Ці курси не будуть тривалими. Люди навчатимуться новим засобам та технологіям сільського господарства і зможуть зі своїми батьками, родинами втілювати ці знання. 

Я намагався працювати з українцями. Але їм легше було з мене користати, аніж співпрацювати. Проте, цей підхід до роботи виявився не ефективним. Необхідно мислити далекоглядно, думати про завтрашній день. Як ми можемо зробити його кращим, аби наша спільна діяльність принесла плоди. Я придумав схему, у якій всі виграють. Для участті у цьому процесі необхідні будуть  базові знання і саме навчання допоможе їх розширити. Мені потрібно буде зібрати людей, які мають такий початковий досвід і домогти їм його  розвивати.

Розкажіть про Ваше життя у Львові.

Я ніколи не думав, що житиму у Львові. Планував придбати помешкання в Італії чи Іспанії. Але я відразу і назавжди закохався у Львів.

Ваше життєве кредо.

Мене завжди цікавить життя. Я трішки романтик – шукаю правду. У молодому віці почав активно читати, накопичувати знання, які для мене важливі. Тоді я також зрозумів, що знання, це прекрасно і процес їх примноження теж, але ситим від них не будеш. Ми живемо в час, коли майновий рівень, як не крути, має значення. Він певною мірою впливає на твоє місце в соціумі, сприйняття тебе іншими людьми. На загал так і  є. Я не аналізуватиму зараз добре це чи погано. Проте світ вимагає фінансового забезпечення. Потрібно співпрацювати з людьми. Я вважаю, що гроші легко можна  заробляти, лише необхідні певні ідеї. І найголовніше – займатись потрібно тим, що подобається.

Що побажаєте нашим читачам?

Я бажаю, аби кожен знайшов свою мрію і працював над її здійсненням, реалізацією. Мрія –це те, що веде кожну людину по її життєвій дорозі. Вона допомагає досягати людям тих висот, яких вони пристрасно бажають. Саме мрія дає кожній людині сили самовдосконалюватися і розвиватися. Вона робить життя насиченим, яскравим і різноманітним. Наші мрії – це вільний рух, з яким ми пов'язуємо позитивні зміни у своєму житті. І ще, треба любити ближнього. Я десь колись прочитав: «Любов до ближнього – джерело величі людини!».

Роксолана Савчин