Із Сергієм Ющенком ми зустрілися у Львівському військовому госпіталі, куди його 24 травня санітарним бортом із Харкова привезли на подальше лікування і реабілітацію.

Як-то кажуть, на лікарів сподівайся, але сам не зівай, – почав розмову боєць.  Для мене головне було знати, що міна не зачепила спинний мозок, отож далі працюватиму. Допомога і поради реабілітолога, який покаже й підкаже, як і що треба робити, самостійні щоденні заняття і головне – віра в те, що все буде добре.

Сергію, розумію, це дуже складно, але розкажіть, як ви отримали поранення? Коли це сталося?

8 травня цього року ми були на завданні за межами нашої лінії оборони. Всюди – розтяжки, міни. Я йшов другим, бо першим, як цього вимагають правила, має йти найдосвідченіший сапер, який веде нас і каже, куди ступати. Напевно, нам не пощастило, бо сапера в команді не було, замість нього – слідопит, який не помітив розтяжки. Але там стільки мін, гранат, що нереально за всім встежити. Я не знепритомнів, навіть намагався підвестися, але хребець було зламано, тому не вийшло. Скинув бронежилет, щоби було легше дихати… і все, далі вже хлопці понесли.


Сергій Ющенко у Львівському військовому госпіталі, 28 липня 2016 року. Фото: Роман Балук для Вголос

Як потрапили на війну? Повістка прийшла?

Ні, повістки не дочекався, пішов добровольцем у 2015 році. Знаєте, чомусь так виходить, коли людина – професіонал, знається на військових справах, повістки немає, а якщо навпаки, то по п’ять повісток приносять. Я все життя займався спортом, потім була строкова дворічна служба в армії, шість років контракту у прикордонних військах. Потім – робота на будівництві в Києві, де працював зі своєю бригадою. А далі – Майдан, Небесна сотня… Не знаю, чому так сталося, але в день, коли на Майдані «беркутівці» вбивали людей, я не міг дістатися до центру столиці, простояв кілька годин у корку.

Напевно, саме тоді зародилося усвідомлення, що треба захищати рідну землю від ворога. Так і сталося – пішов добровольцем в АТО. Полігон, навчання, інструктаж, 24-та механізована бригада і слова нашого інструктора, які запам’яталися: краще ворога зустрічати подалі від свого будинку. Потім була демобілізація, але я вирішив залишитися за короткостроковим контрактом до кінця війни, бо ми всі сподівалися, що вона швидко завершиться.

Яка ваша військова спеціальність?

Командир розвідки.

Які якості повинен мати розвідник? Напевно, зосередженість, мовчазливість, пильність…

Перше й головне завдання розвідника – це гарантування безпеки батальйону, тож багато говорити не доводиться. Підходи, відступи – все треба враховувати. Плюс – видобуток інформації про ворожі дії, задуми, розвідка доріг. Яким має бути розвідник? За натурою я одинак, покладаюся лише на себе, але в житті всяке буває… Як у моїй ситуації, понадіявся на людину – і дістав міну в ребро…


Сергій Ющенко у Львівському військовому госпіталі, 28 липня 2016 року. Фото: Роман Балук для Вголос

Експерти, аналітики – всі називають цю війну гібридною. Якою її бачать хлопці з окопів на першій лінії оборони? Як її називають поміж себе? І що думають про її кінець? Коли він настане?

Усе дуже затягнулося, а коли так, то війна може тривати роками… Кінця-краю її не видно… Про що мріють хлопці? Аби це все закінчилося скоріше, мріють про відпустку, про побачення з рідними… Скажу чесно, у наших бійців є настрій щось змінювати, іти вперед, але що довше люди сидять у бліндажах, приковані до окопів, то менше бажання рватися вперед. Сидячи на одному місці, вояки поступово втрачають військові навички. Якби людина рухалася, маневрувала, виконувала якісь бойові завдання, ймовірно, досвіду б додалося. А коли бійці сидять на позиціях рік, два, відстрілюються, то все це лише затягується…

Кажуть, якщо американську армію посадити на рік в окопи, військові не зможуть воювати…

Ви маєте рацію, людина на рослину перетворюється, проростає корінням у землю…

Якою, на ваш погляд, має бути армія в країні: контрактною чи призовною?

Не обов’язково контрактною. Думаю, в армію треба брати з 18-ти років, коли людина формується. Не просто так за радянських часів призов був із 18-ти років, бо людина в цей період вчиться, дорослішає, стає досвідченою. Пригадаймо, коли війна тільки-но починалася, хто воював? Строковики і добровольці. Молоді хлопці дуже гарно себе проявили. Якби не вони, нині ситуація виглядала б інакше,  складніше…

Щодо контрактної армії. Не розумію, навіщо молодих хлопців без будь-якого досвіду та навичок беруть за контрактом, ще й у розвідку посилають. До нас механіком БМП скерували такого молодика, який узагалі не має поняття про розвідку. Мені треба терміново виїхати в зону бойових дій, а він не має навиків їзди, бойового досвіду. Таких людей спочатку треба вчити, тренувати не тиждень і не місяць. Щоби стати досвідченим воїном, люди роками працюють над собою.


Сергій Ющенко під час спілкування з журналісткою Вголосу у Львівському військовому госпіталі, 28 липня 2016 року. Фото: Роман Балук для Вголос

Сергію, цікаво, як у прифронтовій зоні ставилися до вас місцеві жителі?

Чесно? Місцеві жителі ставитимуться до тебе так, як ти себе зарекомендуєш. Якщо, наприклад, до нас були п’янки-гулянки – одне ставлення. За нашого батальйону, коли ми прибули на місце дислокації і навели порядок, розчистили територію, «придушили» тих, хто вийшов із закликами «Да здравствует «ДНР», «ЛНР»!» – все заспокоїлося. Люди почали звертатися по допомогу, і ми почали вирішувати проблемні питання, бо місцевої влади там фактично немає.

Я особисто дільничного десятки разів викликав, але він жодного разу не приїхав. Тобто своїми силами батальйон порався з усім. А коли прийшов час нам їхати, люди не хотіли прощатися, бо звикли до тиші, спокою і порядку. І така ситуація не поодинока. Взяти, наприклад, десантників з 80-ки, 25-ки, 95-ї бригади, де є дисципліна, порядок, професійний відбір. А загалом багато на Сході України людей гарних, які підтримують державу. Звісно, є й замасковані, які сьогодні – вашим, а завтра – нашим, але більшість  усе-таки патріоти.

Ви повернулися з війни в мирне життя, а тут музика, фестивалі, розваги, ніби й немає війни… Як сприйняли це?

Так, це кидається в очі. На фронті щодня хлопці гинуть, а люди своїм життям живуть. Коли ми до Харкова виїхали, а це якихось 100-200 км від нашого місця дислокації, то не побачили і згадки про війну в країні. Люди живуть своїм життям, усім байдуже, що там відбувається. Моя хата скраю… Зламався патріотизм у людей, зламалася довіра у волонтерів, що армії можна довіряти, що її не розкрадатимуть, бо ця війна за рахунок волонтерів вистояла, якби не вони… Волонтери  і жилети, і каски, і спецобладнання, тепловізори… Волонтери – все.


Сергій Ющенко у Львівському військовому госпіталі, 28 липня 2016 року. Фото: Роман Балук для Вголос

А армія, що дала нам? Протерміновані батарейки, яким уже по 15 років, прилад нічного бачення випуску 1970-х років, який не бачить уночі. Національній гвардії, яка стоїть у третій лінії оборони, на блокпостах, багато чого дають, а першій лінії оборони?.. А ще потрібно, щоби на всіх телеканалах свічка палала на знак пам'яті про загиблих, а в нас свічки ставлять лише в якісь дати.

Сергію, знаю, що у вашому житті незабаром станеться прекрасна подія – весілля… Можете поділитися радісною новиною з читачами «Вголосу»?

Так, наступного тижня в нас із Катериною буде весілля, – говорить чоловік і кличе дівчину, яка стоїть неподалік.


Наречена Сергія Ющенка Катя у Львівському військовому госпіталі, 28 липня 2016 року. Фото: Роман Балук для Вголос

Де ви познайомилися?

На Луганщині, у прифронтовому селищі, де стояв наш батальйон.

Одразу на неї звернули увагу?

Так, у нас кохання з першого погляду. Ми вже не перший місяць разом, але побратися вирішили нині. Думаю, коли людина вирішує бути поруч, немає значення, коли це станеться, сьогодні чи завтра. Просто, якщо вона не злякалася бути зі мною разом, навіть, коли мене привезли розірваного, думаю, далі буде тільки краще.

Де буде весілля?

У госпіталі. Волонтери запропонували свою підтримку, лікарі також долучилися, бо сказали, що такі події рідко бувають.

Думали про майбутнє?

Особливих планів поки що немає, подивимося на обставини. Медовий місяць у госпіталі проведемо. Що далі? Попереду відпустка, довготривала реабілітація. Хотілося б поїхати кудись у ліс, до річки, відпочити, щоби тихо було і Катерина поруч… Подивимося.


Сергій Ющенко та його наречена Катя у Львівському військовому госпіталі, 28 липня 2016 року. Фото: Роман Балук для Вголос

Дай Бог вам щастя, Сергію та Катю. Тримайтеся!

Дякую, будемо старатися.

Тетяна Зеленська, «Вголос»