У п’ятницю, 8 лютого, в Тунісі ховали вбитого напередодні главу Демократичної партії патріотів Тунісу (що входила до складу лівого «Народного фронту») Шукрі Белаіда, що вважався одним з лідерів опозиції. 6 лютого він був застрелений чотирма пострілами в голову і груди, коли виходив зі свого будинку. Місцеві профспілки пообіцяли загальнодержавний страйк за участю півмільйона осіб.

Масові безлади тривають в країні кілька останніх днів. Багатьма містами прокотилася хвиля погромів і підпалів, мішенню яких стали офіси правлячої партії «Ан-Нахда», що сповідує так званий поміркований ісламізм.

Скільки людей постраждало в результаті – точно невідомо. Однак, світові інформагентства повідомляли про те, що поліція активно застосовувала проти демонстрантів сльозогінний газ і гумові кийки. У відповідь летіло каміння і «коктейлі Молотова».

Прем’єр-міністр Тунісу Хамаді Джебалі погодився відправити у відставку кабінет міністрів, сформований помірними ісламістами, однак це не збило протестну хвилю.

Покійний Шукрі Белаід і його «Народний фронт» останнім часом стрімко набирали популярність на тлі політичної та економічної криз, викликаних неспроможністю уряду ісламістів налагодити життя в країні. Прихильники Шукрі вважають, що за його вбивством стоять так звані «Комітети захисту революції», що фактично є бойовими загонами правлячої партії «Ан-Нахда».

Активісти комітетів неодноразово розганяли мітинги опозиції, що давало можливість уряду залишатися осторонь, заявляючи, що поліція не брала участі в актах насильства. Натхненниками «Комітетів захисту революції» вважаються лідери місцевих салафітів (течія в ісламі, що об’єднує релігійних лідерів, які закликають орієнтуватися на образ життя ранніх мусульманських общин).

Нагадаємо, що «арабська весна» пішла саме з Туніса. Поштовхом стало самоспалення місцевого вуличного торговця фруктами Мухаммеда Буазізі, вчинене 17 грудня 2010 року на знак протесту проти свавілля поліції, яка конфіскувала його товар. Унаслідок цього в Тунісі розгорілися масові протести, що призвели 14 січня 2011 року до відставки багаторічного президента (з 1987 р.) Зін аль-Абідіна бен Алі.

Успіх «Жасминової революції» надихнув єгиптян, лівійців, мешканців Ємену, Бахрейну та інших країн – не було жодної арабської держави, де б не відбулися акції протесту (щоправда, не всюди вони призвели до падіння правлячих режимів).

Однак після первісної ейфорії настало гірке розчарування. Всі країни, де перемогла «арабська весна» нині перебувають у глибокій політичній та економічній кризах.

Як підрахували фахівці BreakingViews, економічний збиток від демократичних революцій в країнах Близького Сходу і Північної Африки склав 225 мільярдів доларів. Розрахунок робився наступним чином. У 2010 році Міжнародний валютний фонд прогнозував, що економіки Єгипту, Тунісу та Лівії разом узяті у 2011-2015 роках складуть 2,2 трильйона доларів. Зараз цей показник знижений на 10 відсотків, що і складає суму збитків від «арабської весни».

На тлі економічного невдоволення населення до влади так чи інакше дорвалися ісламісти (десь помірковані, десь не дуже). Нагадаємо про напад у вересні 2012 року на американське консульство в лівійському місті Бенгазі, в результаті якого загинув посол США в Лівії Кріс Стівенс та про спалення в жовтні офісу американського арабомовного телеканалу Al Hurra.

Значно тривожніша ситуація склалася в Єгипті, де після повалення режиму Госні Мубарака до влади прийшли прихильники ісламістського руху «Брати-мусульмани», чий представник Мохаммед Мурсі став президентом країни.

Наприкінці січня 2013 року напередодні другої річниці єгипетської революції, на площі Тахрір у Каїрі відбулися зіткнення між демонстрантами і співробітниками сил безпеки.

Більше того, Єгипет опинився на межі розколу. В північно-східних провінціях, прилеглих до Суецького каналу, дедалі більшої популярності набувають ідеї про відокремлення від решти країни.

Місцеві мешканці чудово усвідомлюють, що канал їх прогодує, адже через нього пролягає приблизно 10% міжнародних морських маршрутів. Доходи від Суецького каналу є головним джерелом наповнення єгипетського бюджету разом із видобутком нафти та туризмом. У таких умовах дедалі частіше звучать заклики на зразок: «Без Мурсі та «Братів-мусульман» життя буде набагато кращим!».

Керівник Центру Азії та Близького Сходу Російського інституту стратегічних досліджень Олена Супоніна вважає, що на арабські країни очікує тривалий період нестабільності. «Головна причина – невирішеність соціально-економічних проблем. Вони настільки глибокі і в Тунісі, і в Лівії, і в Єгипті, що вирішити їх за рік або два неможливо. На цьому тлі з’являтимуться різноманітні екстремістські угруповання (не обов’язково ісламістські), які пропонуватимуть вирішити всі проблеми шляхом простого перерозподілу багатств», – каже експерт.

Загальний висновок сумний: якщо початок арабських революцій супроводжувався сплеском надій, то сьогодні в регіоні панує страх і розчарування.

За матеріалами: ИноСМИ, Лента, РИА Новости, Сегодня, stringer-news

Фото: Wordpress.com