Раніше Харківська міськрада проголосувала за повернення назви проспекту Жукова, який був перейменований на проспект Григоренка у рамках декомунізації.

ІА «Вголос» запитало в директора Недержавного аналітичного центру Української студії стратегічних досліджень Юрія Сиротюка, директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна, політичного експерта Петра Олещука та сина Головного командира УПА Романа Шухевича Юрія Шухевича, чому став можливий такий реванш і хто в цьому винен.

Хто зробив цей реванш можливим?

Юрій Сиротюк:

Причетність експрезидента до реваншу є очевидна

Ситуація в Києві кардинально відрізняється від ситуації в Харкові. У першій столиці України до цього причетні реваншисти і депутати, які перебувають під прямим підпорядкуванням міського голови Геннадія Кернеса. Мер Харкова замість того, щоб бути ув’язненим після подій 2014-го року, був прикритий президентом Порошенком і включений у його команду. Згодом він вичекав і домігся свого, тому причетність експрезидента до реваншу є очевидна. Навіть у голосуванні за повернення назви проспекту імені Жукова є голоси депутатів партії Петра Порошенка.

У Києві рішення щодо зміни назви проспекту Московського і проспекту Ватутіна на Степана Бандери і Романа Шухевича відповідно було ухвалене сумнозвісним Окружним адміністративним судом м. Києва. Це той самий суд, який не був люстрований після Революції гідності у зв’язку із тим, що попередній очільник Банкової зробив усе можливе, щоб ці судді пройшли нову атестацію. Це було давно, але зараз це «вистрелило», адже рішення ухвалила та суддя, яка судила майданівців. Рішення є зовсім не правове.

Зараз є дві процедури зміни назви вулиць. Перша – це вулиці, які підпадають під декомунізацію, а друга – звичайна процедура перейменування вулиць. Рішення щодо цих проспектів розглядалось за звичайною процедурою, оскільки, на жаль, ні пр. Московський, ні пр. Ватутіна під декомунізацію не підпадають. Ці пропозиції пройшли стадію громадської ініціативи, пізніше вони були підтримані фаховою комісією, до складу якої не входять депутати та чиновники, пройшло тримісячне голосування в Інтернеті, де кожний охочий міг залишити свій відгук, відбулось затвердження цього опитування і сесія Київської міськради із абсолютною більшістю (близько 90% голосів) підтримала це перейменування.

Два роки тому російська агентка Бережная, в якої проводила обшук СБУ і яка була звинувачена у співпраці із російськими спецслужбами, подала до суду. Цей суд затягували через відсутність правової позиції, і зараз ми маємо таке дивне рішення.

Тільки апеляційна інстанція може поставити крапку в цьому питанні, і я переконаний, що жодних шансів на скасування перейменувань цих проспектів немає. Якщо Апеляційний суд теж ухвалить реваншистське рішення, то справа перейде до Верховного Суду. Я вірю, що проспектам Шухевича і Бандери у Києві бути, це незворотний процес і тому єдине питання полягає в тому, що суддя, яка приймала не правове рішення, має бути покараною юридично.

Олег Соскін:

Такі рішення є однозначно неправильними. Не може бути в Україні жодних «московських», «ватутінських» та інших проспектів і вулиць, від назв яких відверто тхне Радянським Союзом, московщиною і Кремлем. У цьому винні всі поплічники Януковича, які зараз залишились при владі. У 2014-му році всі трішки опустили голови, перечекали «шторм», а зараз знову піднімають свої морди. Це все московська агентура, до якої необхідно застосовувати люстрацію.

Російська Федерація – агресор, вони щодня вбивають наших людей на війні, яку самі ж розпочали. Я вважаю, що нам необхідно створити певний механізм, за допомогою якого було б можливим відправляти суддів на передову після прийняття подібних рішень. З ними просто не можна «панькатися».

Петро Олещук:

Це ще зовсім не є остаточним рішенням і ще точно будуть подані відповідні апеляції, і навіть якщо буде прийняте якесь судове рішення, то Київська міська рада заявила, що буде повторне голосування. У зв’язку із цим я вважаю, що поки «перемельдування» не відбуватиметься.

Стосовно винних, то я вважаю, що треба окремо розглядати історію, біографію та рішення кожного із суддів. Ми повинні розуміти, що в судах є дуже велика кількість людей, які можуть ухвалювати такі рішення. А те, що ці судді саме зараз так себе проявляють, це питання, насамперед, до кадрового складу українських судів і судової реформи.

Юрій Шухевич:

Я вважаю, що, з одного боку, є велика провина держави за останні п’ять років. Закон про декомунізацію став активно просуватись лише протягом останніх пів року. Спочатку був прийнятий відповідний закон, розкрились архіви, але пізніше цей процес загальмувався. Завжди йшлось про те, що Україна може з кимось посваритись, або це може комусь не сподобатись. Ті самі поляки не думають, як відреагує світ, вони говорять і роблять те, що вважають за потрібне. А у нас є комплекс неповноцінності.

З іншого боку, винне і суспільство, яке є недосить активним. Безвіз, вступ до ЄС та інші подібні питання цікавили нас більше, ніж наші насущні проблеми. Звідси й результат.

Також винна у цьому і наша наука, адже нашу історію не викладають у школах належним чином. Це не лише зараз, так працював Табачник, інші міністри освіти і всі наші уряди за часів і Ющенка, і Кучми, і Кравчука. Ніхто не відважувався, сказавши «а», сказати й «б».

Чому не спрацювала і якою б мала бути люстрація?

Юрій Сиротюк:

Люстрація не спрацювала тому, що з самого початку вона була «обрізана»

Люстрація не спрацювала тому, що з самого початку вона була «обрізана». У будь-якій іншій країні світу люстрація – це повне розривання зв’язків із старою окупаційною системою. Тобто повне звільнення з органів влади людей, які співпрацювали з окупаційними органами, в цьому випадку – це ЦК КПУ і КДБ. Класична люстрація у Східній Європі стосувалася всіх, хто співпрацював із каральними органами спецслужб КДБ, і всіх, хто обіймав адміністративні посади в органах влади комуністичної партії та комсомолу. Таку люстрацію вимагає партія «Свобода» із 1991 року.

У 2014 році на противагу цьому різні громадські активісти, які підхопили цю популярну тему, почали розповідати, що люстрація має стосуватись не розривання зв’язків із представниками колишнього окупаційного режиму СРСР, а лише діячів режиму Януковича. А ще пізніше з’ясувалось, що можуть бути і винятки, оскільки Порошенко був міністром в уряді Азарова, а Турчинов був одним із очільників комсомолу. Інакше кажучи, спочатку змінили саму ідеологію люстрації, а потім і в ній ще й зробили винятки для певних осіб. Досить було російському агенту поїхати на три дні в Краматорськ, і він вже не підпадав під люстрацію. Потім «ввімкнулись» нелюстровані судові органи, які відміняли люстраційні рішення, тобто в Україні цей процес був провалений руками тих, хто під нього мав потрапити. Я вважаю, що в Україні повинна відбутись класична люстрація, яка мала місце в Чехії і Польщі, де якщо вчитель, священник, журналіст, діяч культури, відомий артист чи будь-хто інший був агентом КДБ, то він втрачав право займатись своєю професійною діяльністю протягом певного періоду часу. Без таких речей неможливий рух держави вперед, а реванш буде не лише можливий, а завжди прогнозований.

Олег Соскін:

В Україні було чотири мільйони агентів КДБ після розпаду СРСР, а зараз підросли їхні діти і стали обіймати різні посади при владі. Саме завдяки їм зараз і відбувається цей реванш.

Люстрації щодо агентів цієї спецслужби не було взагалі. Тому для повноцінної люстрації в Україні необхідно визнати, що ця структура Радянського Союзу є злочинною організацією і змусити всіх, хто там працював, пройти добровільну або примусову люстрацію з усіма наслідками, які вона за собою веде. Ні вони, ні їхні діти не мають права обіймати будь-які керівні посади в жодній інстанції.

Петро Олещук:

У питанні суддів чесним буде визнати, що жодної люстрації в принципі й не було. Відбулась відповідна переатестація, яку успішно пройшли всі без винятку і знову отримали свої сертифікати та посади. Жодної зміни в судовому корпусі так і не відбулось.

Я вважаю, що люстрацію треба було проводити так, щоб як мінімум більшість із усіх представників судової гілки влади позбулись права обіймати високі посади і бути при владі. Тобто ключовим критерієм мало би бути оновлення саме кадрового складу судів, проте цього не відбулось, тому маємо, що маємо.

Юрій Шухевич:

Люстрація повинна була проводитись відразу і розумно. В Україні люстрували людей, бо хтось працював на певній посаді за часів Януковича. Варто було принципово звільняти і судити людей, які дійсно були винні. Також варто було заборонити таким працівникам обіймати будь-які керівні посади і балотуватися до органів влади протягом, наприклад, десяти років від моменту люстрації. Якби це все було зроблене, у нас би не з’являлись на горизонті всілякі «медведчуки» та багато інших.

Яка роль у цій ситуації судової реформи?

Юрій Сиротюк:

Роль судової реформи у всіх цих процесах є надзвичайно важливою. Спочатку є закон, а, як я вже казав, закон про люстрацію був ідеологічно викривленим, а потім дотримання цього закону має контролювати судова гілка влади. В Україні ця гілка влади теж би мала бути піддана люстрації. Окружний адмінсуд Києва, який відмінив рішення щодо назв проспектів Шухевича й Бандери, теж є нелюстрованим і він не пройшов очищення. Суддя, яка прийняла таке рішення, судила людей, які стояли на Майдані, вона фактично є представником Антимайдану і вона мала бути позбавлена права обіймати цю посаду. Ба більше, тут би мала мати місце і кримінальна відповідальність для неї. Відповідно в Україні суди не очищені, корумповані і вони теж є активними представниками сторони реваншу. Вони не діють на боці права чи закону, вони діють на боці грошей та великої влади.

Олег Соскін:

Уся судова реформа, яка планувалась дуже масштабною, фактично залишилась виключно на папері, від чого стало ще гірше. Я реформу бачу такою, що громада повинна обирати на два або три роки людину, яка буде суддею у тому чи іншому регіоні. Так само потрібно обирати керівника поліції на таких округах, іншого варіанту, як на мене, просто немає. Якщо ми хочемо якимось чином впливати на процеси дотримання закону, то нам необхідно відпрацювати механізм цих виборів. Все інше – дурниці. Судова і поліцейська влада апріорі не може бути якісною, якщо не обирається народом.

Петро Олещук:

Замість адекватної реформи судів України ми отримали абсолютне підпорядкування судової вертикалі нашому президенту, на той час – Петру Порошенку

В Україні було дуже багато розмов про судову реформу, але, як ми зараз бачимо, суди і надалі ухвалюють дуже неоднозначні рішення. Досі актуальним є питання, чи відбулась у нас ця реформа чи ні. Як бачу особисто я, замість адекватної реформи судів України, ми отримали абсолютне підпорядкування судової вертикалі нашому президенту, на той час – Петру Порошенку. Хоч ці речі були здійснені тоді, зараз вони видають нам отакі «плоди».

Як запобігти повноцінному реваншу?

Юрій Сиротюк:

Повноцінний реванш можливий лише тоді, коли його підтримують усі гілки влади. Позиція нашого сучасного президента є незрозумілою, неочевидною, а тому й загрозливою. Якщо у Парламент зайде велика проросійська фракція і утворить коаліцію із ліберальними фракціями, то це вже буде очевидний реванш.

Перше, що необхідно для протистояння – це протидія у Парламенті. Має з’явитись політична сила, яка не дасть узурпувати владу промосковським партіям у Верховній Раді. Є нагальна необхідність наявності націоналістів у раді.

Друге: необхідно запустити механізми не лише обрання президента, нардепів і суддів, а й відкликання таких чиновників від влади і зняття із них недоторканості. Також, якщо партія підозрюється у співпраці із різними іноземними спецслужбами, як наші «опоблоки», то ЦВК не повинна їх узагалі допускати до виборчого процесу.

Якщо у Парламенті буде обрана націоналістична та проукраїнська більшість, то наступним кроком вона має проголосувати за проведення повноцінної класичною люстрації.

Також дуже важливим аспектом є проведення деолігархізації. Наші олігархи є проросійськими, антиукраїнськими або не українськими взагалі, тому без позбавлення їх монопольного впливу на економіку, політику та інформаційну сферу України реванш завжди буде можливим.

Ми побачили, що Україна втрачає міжнародну підтримку, а гроші для наших західних партнерів виявились ціннішими за честь і принципи, тому унеможливити реванш може активна дія народу України як на фронті, так і в тилу.  Це як підсилення боєздатності армії, її переозброєння, загальновійськовий призов за швейцарським зразком, так і активність народу в усій державі.

Олег Соскін:

Нам потрібно вимагати від президента, щоб він захищав українські інтереси. Якщо він цього не робитиме, то треба оголошувати імпічмент або діяти згідно з п’ятою статтею Конституції України, тоді все дуже швидко стане на свої місця.

Ми вже бачимо, що ситуацію з ПАРЄ програв особисто Зеленський. Після його зустрічей із Ангелою Меркель та Емманюелем Макроном Німеччина і Франція проголосувала за повернення права голосу Росії у ПАРЄ. Ми бачимо, що наш президент досить слабкий політик: він приховує, як пройшли зустрічі, не розповідає, про що розмовляли, який порядок денний, які питання обговорювались. Він зараз може пострибати у фонтанах, купити комусь квартиру і таке інше, але він є незмістовним і зовсім, як ми бачимо, не розуміється на геополітичних речах.

Петро Олещук:

Це досить складне питання, але якщо у нас будуть якісно працювати всі державні інституції, то для реваншу не буде місця. Поки що лідери нашої держави не намагаються відстоювати українське. Усі три гілки влади повинні працювати прозоро, чесно і незалежно. Також дуже важливим є створення компетентних і дієвих органів їх контролю, наприклад, ті самі антикорупційні органи. Це зможе запобігти прямому чи непрямому зловживанню владою.

Юрій Шухевич:

Спротив реваншистським силам, звичайно, є і буде. Він буде здійснюватись і в парламенті, і громадськими активістами і, мабуть, найбільше – організаціями ветеранів АТО. Це є і будуть основні запобіжники реваншу проросійських сил. Такий протест має усі шанси перетворитись на новий Майдан, як у 2013-му році. Щоправда, ця революція вже буде набагато масштабнішою та жорстокішою, ніж Революція гідності. Я, звісно, цього дуже не хочу, але якщо нічого не зміниться, то такий розвиток подій є неминучим.