По тому, як у попередньому числі Кг (ч. 9-10'2007) опубліковано матеріали про "українське Ватерлоо" на Варшавському книжковому ярмарку, до редакції надійшов лист Сергія Жадана – ще одного очевидця вітчизняної держімпотенції:

"Багато разів доводилося бачити, як українці презентують "свої книги" за кордоном. У принципі, всі подібні презентації мало чим між собою різняться. На початку мені щоразу було соромно. Потім на якомусь етапі охоплювала втіха, що я не є членом Спілки письменників України. Тепер мене потроху огортає гордість.

Поясню чому. Немає речей, більш важливих за стиль. Можна бути яким хочеш інтелектуалом, можна бути крутим чи проклятим, актуальним чи контроверсійним, проте судити вас будуть за стиль.

І в цьому контексті тьолки з віночками і Шева в оточенні рушників – це безперечно ознаки великого стилю. Бо що не роби, як ти не залупайся проти системи й адмінре-сурсу, а Україну в найближчі 1000 років будуть ідентифікувати не за Станіславським феноменом чи новим слемом, а саме за Шевоюі вишиванками. Гадаю, тут просто нічого не можна змінити, є лише два варіанти – або емігрувати, або повіситися.

Краще, звісно, повіситися. Так чи інак я не ідеаліст і тим більше не песиміст, – тож напевне знаю, що на всіх наступних акціях, на всіх книжкових ярмарках і наукових конференціях Україну й далі презентуватимуть тьолки в червоних чоботях і клерки в сірих костюмах. Це наш стиль, і з цим потрібно рахуватись. Кому не подобається, той хай собі емігрує.

Ми натомість будемо підривати свою економіку якісним самогоном і дубовим адмінресурсом. І по ділах наших воздається нам. Амінь."

Книжник Rewiew