Істрія вже з перших годин перебування на півострові нагадує про свій гористий рельєф. Навіть на гербі цієї хорватської землі зображений козел. Тут гори доходять до самого моря, а різноманітні дерева, серед яких здебільшого хвойні, воюють із каменистими спусками за кожний сантиметр існування. Саме таке поєднання каменю, лісів і води створює тут неймовірну красу, де можна заховатися і від пекучого сонця, і освіжитися у прозорій на багато метрів воді.

Варто сказати, що дорога до Істрії виявилася не надто складною. Триста кілометрів до словацького кордону, швидке проходження митного посту і через короткий час – ми вже на території Угорщини. Тут довелося придбати матрицю за проїзд місцевими автобамами. Угорська поліція чи то дорожня служба пильно стежить за тим, щоб усі автомобілі, що користуються магістральними автошляхами, оплачували проїзд ними. Не знаю, яким є розмір штрафу за намагання зекономити, але вартість місячної матриці – десь близько 20 євро. Можна брати і її на десять днів, але наша поїздка тривала довше і довелося вибрати матрицю на місяць. А це було економічно доцільніше, аніж купувати матрицю на кожні десять днів.

Між іншим, перепочити з дороги і насолодитися краєвидами в Угорщині я радив би на озері Балатон. Наша зупинка вже традиційно відбулася на березі цього озера-моря у містечку Шіофок. Якщо хтось дуже втомиться, то можна тут і переночувати, адже довкола багато будинків готові прийняти туристів.

Що ж до хорватських доріг, то місцеві дорожні служби організували хитрішу систему оплати за дороги. Ти платиш не при в’їзді на магістраль, а при виїзді з неї. Звичайно, можна їздити і по безкоштовних шляхах, але тривалість такої поїздки хоч і якісними сільськими дорогами, вийде значно довшою. Так от,  вартість поїздки до побережжя Істрії (район містечка Пореча) в один бік становить 150 хорватських кун (десь 220 грн). Розраховуватися можна євро або ж кредитною карткою. Щоправда, в останньому випадку потрібно дивитися уважно на знаки – в якому терміналі приймають тільки готівку, а в якому можна розрахуватися карткрю. Курс 1 євро в хорватських банках – 7,5 кун. Раджу шукати обмінювати валюту у банках – там найвигідніший курс.

Кілька слів про візову систему у Хорватії. Коли виїжджаєш із Угорщини, то отримуєш у паспорті печатку про виїзд із ЄС, а хорвати ставлять печатку про в’їзд у свою країну. Так само у зворотньому боці. Тож під час подорожі у закордонному паспорті у вас з’являться щонайменше шість печаток, що засвідчать час перебування у ЄС та у Хорватії зокрема.

Містечко Фунтана, де широко розкинулася наша база «Валканелла», цілком відповідає своїм морським характеристикам. Адже сюди чимало туристів приїжджає із власними катерами і яхточками. Але найбільше вразило те, що відсотків 90 туристів – мешканці Німеччини та Австрії. Причому здебільшого вже старшого, за п’ятдесят років, віку. Німці та австрійці приїжджають сюди на авто з причепами-трейлерами, в яких і ночують, користуючись послугами бази – електрикою, загальним санвузлом. Для цих туристів головне у цьому регіоні поєднання моря і гір в оточенні хвойних дерев. І що найбільше вразило – абсолютно усі туристи, що приїжджають із будиночками на колесах, активно використовують велосипеди. Очевидно, що не тільки задля економії пального (одна літра 95-го коштувала приблизно 10,8 кун = 15,2 грн.), а радше задля покращення здоров’я і загального тонусу. Зрештою, часто доводилося спостерігати піші й активні прогулянки німців, яким було вже далеко за шістдесят. Серед інших туристів – нідерландці, італійці, словаки.

Інша категорія туристів обирає мобільні будиночки, які повністю обладнані усім необхідним для повноцінного проживання. Більше того – кімнати ізольовані, є по два санвузли, кондиціонер, веранда із лежаками та кріслами, парасолею і басейном.  Отож в такі апартаменти найчастіше поселяються молоді люди з дітьми. Саме для дітей в кількох сотнях метрів знаходиться Дінопарк, де можна пройтися поміж велетенських динозаврів, подивитися виставу фокусників, а також фільм про епоху динозаврів. Емоцій у дітей, а також вражень у дорослих буде на цілий день.

Що ж до місцевого населення, то чимало хорватів окрім того, що запрошують орендувати у них апартаменти (sobe), займаються риболовлею, а свій товар продають на місцевих базарах. У Поречі (10 км. від Фунтани) вже з пів сьомої ранку працює ринок з свіжою рибою – дорадо, креветками, акулою, кальмарами, рибою-бараболькою та іншими середземноморськими видами рибами. По дорозі вздовж берега розташовані численних короби – таверни, де можна замовити щойно засмажених поросят або ягнят, рибні страви.

Найближче місто з місцевою архітектурою – Врсар, розташовувалося у двох кілометрах від Фунтани. Усі міста Істрії схожі за своєю побудовою: витертий до блиску мощений білий камінь (щось на взірець нашої бруківки) у старій частині міста, вузенькі вулиці і маленькі віконечка, які обов’язково зачиняються дерев’яними ставнями, що захищають від пекучого сонця. У багатьох будинках вікна ще дерев’яні, але є вже чимало і пластикових. 

До речі, відпочинок на Істрії ми обрали ще й з огляду на можливість побувати у Венеції. Адже саме з містечка Пореч, а також із міста Пула, можна потрапити морем на пароплаві у Венецію. Нам така подорож обійшлася у 60 євро з особи. Замовити квитки без проблем можна у будь-якому туристичному інформаційному центрі і ціни у всіх однакові. Три години морем – і ти в Італії, у місті, де між будинками не дороги, а морські канали, де замість автомобілів – гондоли і катери є  єдиним засобом швидкого пересування і транспортування. Але про це у наступній розповіді.

Юрій Боруцький

Фото Наталії Боруцької