Hot Chip "One Life Stand" (2010)

Лондонські гедонічні електропопи Hot Chip беруть нові вершини катанням у маслі. Хотчіпна марка втримується вже на 4-му диску, де вершини штурмуються вповільнено-романтичними заїздами.

Hot Chip підбираються до свого електропопу крихти новомодних віянь від Ройксопів до Ліндстрьома та балерику, не забуваючи й про Депешів, Петшопних бойзів та Fleetwood Mac. Алюзії вітринно виставлені, але й приправлені ангельською іронією. Навіть автотюн у вмілих руках звучить так, як інфантилізації потрібно. Скрипочки добавляють особливого оркестрального лейтмотиву, так необхідного для романтичної атмосфери.

За денсулі типу, "And I Was A Boy From School", "Over And Over", "Ready For The Floor" відповідають у більш елегантному стилі "Hand Me Down Your Love" та "I Feel Better". В агресивно-сексапільному руслі космоперестрілок – "One Life Stand". Кислоти добавляє "We Have Love".

Але романтика вище усіх святих денсфлорів і тому її присутність на диску переважаюча у всіх параметрах. "Brothers", саншайні розспівки з каліпсовим заходом згаданої планети (мейбі кращого треку диску) "Slush". Інтелігентний денс з серпанком ностальгії "Alley Cats". Театралізовані страждання молодих вертерів простежуються у "Keep Quiet", щоб пройтись лезом ножа на "Take It In".

Строкате різноманіття "One Life Stand" запаковане у стриману форму, поки що робить альбом претендентом на кращість в дискографії Hot Chip.

1. Thieves in the Night
2. Hand Me Down Your Love
3. I Feel Better
4. One Life Stand
5. Brothers
6. Slush
7. Alley Cats
8. We Have Love
9. Keep Quiet
10. Take It In

These New Puritans "Hidden" (2010)

Ще один британський бенд These New Puritans продовжує гнути свою стилістику нагнітання різних енігмічних штучок, тільки якщо на "Beat Pyramid" (2008) гнав їх по вертикалі, то на "Hidden" – енігмізація лавірує по горизонталі. Переклички між дисками наявні, зі зрозумілим креному у бік академізму, як представниці модних схрещування останнього сезону класики та поп-музики.

Щоб нагнітання не впадало у повну сплячку енна к-ть барабаншиків тримають первісний біт перемежований з синтетикою та хопними варіаціями. На горизонті вирулюється, щось подібне до опери, частково паралелячись з диском Owena Palletta.

Крапаль мінімалізму, крапаль джазу, крапаль мінорних хорових запливів для дорослих та дітей. Ножі точать у прямому ефірі, проскакує якийсь авант-поп, флейти розгублено б'ються об меланхолію. Це не ново як на 2010 рік, але типу, модно. До загального нагнітання закономірно добавляється думістика та атональність і схоже на те, що тишком-нишком (зважаючи на траурну ситуацію) обстьобується Стінг періоду "Songs from the Labyrinth". Восьмибітки переводяться у класичне русло.

Вокаліст речитативить, але більше вишіптує якісь спогади. Спогади марширують та переливаються дзвіночками. Хворобливість заповзає у всі щілини і звідти пророчить апокаліптичну сарану. Тут би здалися нойзові йоржики, але саунд прилизується монотонним диско-панком. Синтетика механізує (вбиває) агрегатами людські хори. Театралізованість смерті набуває романтичних рис і сопливиться духовими. Стравінський прошивається бітом та дарковою електронічкою.

Камікадзе-барабанщики вказують на межі ритуальних жертвоприношень Великому Механізму і ксилофончики провіщають мінімалістичний кінець історії. Концептуально – це усе вірно змайстровано, але не ново, бо новомодно. Енігмічність старих приколів, для когось, певне, має свій сенс у класах переписування історії.

1. Time Xone
2. We Want War
3. Three Thousand
4. Hologram
5. Attack Music
6. Fire-Power
7. Orion
8. Canticle
9. Drum Courts-Where Corals Lie
10. White Chords
11. 5

Efterklang "Magic Chairs" (2010)

Ще одні казкові майстри музпрому – копенгагенці Efterklang виводять у світ свою магічну флору і фауну. На якомусь етапі вони стають міксом колдплейних варіацій Радіохедів та одними з епігонів Arcade Fire, що у порівнянні з попереднім диском "Parades" (2007) – може не радувати. Але від початкового враження повного зальоту у формалістичне наслідування їх рятують подальші іронічні нотки у вокалі фронтмена і театралізовані скрипочки, які доводять страждання вищезгаданих до абсурду ("Full Moon").

Класичка й тут шифрується з ритмічними бітами. Мінімалізм – вже звично оголошується фішкою сезону.

Традиційні просвітлення закільцьовані мажорною циклічністю духових та дитячих хористів і здається, що Том Йорк щось пропустив у своїй дискографії. Як й в These New Puritans (але в  менш дарковому варіанті) – тут рулять барабанчики у хворобливій розповіді про битву машин та людей (на боці яких віолончелі та фортепіанки). Пост-панкові гітари обставляються звичними притопами-прихлопами навздогін за The xx, тільки у супроводі фальцетних голосінь. Безперечно, залишається місце й для скандинавських атмосфер, які тиснуть туманим меланхолом. Тому пост-панковий мінімалізм The xx тут закономірно прикрашений мініалістичними оркестровками та пасторальними світлячками.

"Magic Chairs" – як більш стилізаційний варіант їх попередньої діяльності, дуже радує фінішними "Full Moon", "Scandinavian Love", "Mirror Mirror", "Natural Tune" в яких концентруються усі пасторальні деконструкції радіохедної та колдплейної сопливості під скандинавським гаслом "хулі, пацики, дрочитись спліном, нумо – гній розкидати біля корівок, які дають смачне молочко!" Копенгагенські пасторалі добавляють їх стражданням тієї романтичної сусальності, яку вони приховують за своїми депресняками. Театралізованість форми гіперболізує їх рани до хулінеясних глибин.

Не дивно, що тут виявляються й романтичні кружляння навколо висмоктування зі смерті солодкого нектару "Mirror Mirror" в дусі також згаданих Arcade Fire, які контекстуально розумініші у цьому питанні, ніж Radiohead і тим більше, Coldplay.

От десь на цьому градусі спостереження, "Magic Chairs" – дуже веселий і мудрий диск. Тільки не варто забувати про Fanfarlo "Reservoir" (2009).

1. Modern Drift
2. Alike
3. I Was Playing Drums
4. Raincoats
5. Harmonics
6. Full Moon
7. The Soft Beating
8. Scandinavian Love
9. Mirror Mirror
10. Natural Tune

Xiu Xiu "Dear God, I Hate Myself" (2010)

Каліфорнійські деконструктори Xiu Xiu усього, що біжить та рухається, дають, як на перший місяць 2010 року один з найкращих дисків сезону.

В майстерності Xiu Xiu краще не сумніватись і вони видають повноформантну та барвисту ярмарку смаків. Строкатість альбому роздупляє очі в кіндерному руслі, які ще не встигли набратись від дорослих символічних стереотипів та ще можуть поєднувати непоєднуване.

80-ті тут також вилазять боком. Але то стара фіша Xiu Xiu, які запаслись пост-панком до Судного дня. Пост-панк реконструюється електронічкою достовірно підібраною під потрібну атмосферу. Восьмибітки паралеляться з класичкою. І це точно не варіант міксування These New Puritans – тут треба брати вище. Та ж оперність обростає нефолкними мотивами і до загальновизнаних джерел можна додати Death in June, які нагудуються нойзілками та радіоперешкодами. Мінімалістичність носиться з сінті-бітом і дає грувчика.

Два стартових треки (особливо "Chocolate Makes You Happy") дають проспатись і весь наступний матеріал проскакує, як один день, який знову хочеться перевертати до старту. Є в цьому щось від компутерної гри, яка заповзає в душу і не збирається відпускати. Концептуал Xiu Xiu – ширший та цікавіший за These New Puritans. Перепливання більш непомітні і восьмибітки м’ясорубляться з пост-панком, дитячим хором та кантрі. Оркестровки більш втаємничені, ніж в These New Puritans і Efterklang та гіпнотизують своїми шиплячими хвостами. Залишеність більш продумана та позбавлена формалістичних виїбонів. За усе інше відповідає перший абзац.

1. Gray Death
2. Chocolate Makes You Happy
3. Apple For A Brain
4. House Sparrow
5. Hyunhye's Theme
6. Dear God, I Hate Myself
7. Secret Motel
8. Falkland Rd.
9. The Fabrizio Palumbo Retaliation
10. Cumberland Gap
11. This Too Shall Pass Away (For Freddy)
12. Impossible Feeling