Zomby "Dedication" (2011)

Другий альбом товариша Зомбі менше згадує про незабутні рейви і більше акцентується на фрагментарностях олдової електроніки з брендовими дабстепами, а також вонкі, фанкі, герідж та мінімал-техно.

Оскільки на "Dedication" панує саспенсний дух передбачуваного очікування невідомого, а отже – незавершення, як раптове закінчення, то альбом більше нагадує саундтрековий збірник до якоїсь фантастики з фіговим для астронавтів кінцем.

В цих саундтрекових пейзажах найбільше пощастило росіянці Ірині Дубцовій з її всеросійським та вже забутим хітом "А ньом", семпл з якого Зомбі використовує на "Natalia’s Song". Незважаючи на стереотипічну для європейського вуха слов’янську наташність, Зомбі доводить до абсолюту словесний зміст дубцової пісні. Усе її піднімання у небо та опускання у безодню не тільки вдало підписується під заявлений космічний саспенс, але й вивертається назовні (деконструюється) в усій своїй безперспективності, де й заглючується. Тому усе це дівчаче геройство закоханості може існувати моментом лише у мріях, де й усвідомлюючи свою нереальність, зависає у проміжних танталових муках, що більше нагадують лихоманку в промежині.

Поза таким реверансом Дубцовій, Зомбі потріскує пустотливим бітом в пустотних пейзажах, розливається сінтами на потойбічному вонкі («Alothea», «Vortex»), підшифровується восьмибітками, шаманить набуханням дабстепових пауз ("Things Fall Apart"), видає пригодницький фанкі ("Salamander") інколи з нео-класичними або джазовими присмаками ("Digital Rain", "A Devil Lay Here"). Олдова електроніка саспенсно тяжіє до міражів Клауса Шульце ("Vanquish", "Florence") і за всієї атмосфери очікування, з’явлення повноформатної неокласики на альбомі Зомбі – є достатньо несподіваним ("Haunted", "Basquiat").

1. Witch Hunt
2. Natalia’s Song
3. Alothea
4. Black Orchid
5. Riding With Death
6. Vortex
7. Things Fall Apart
8. Salamander
9. Lucifer
10. Digital Rain
11. Vanquish
12. A Devil Lay Here
13. Florence
14. Haunted
15. Basquiat
16. Mozaik

Washed Out "Within and Without" (2011)

Washed Out після стількох ейпішок з чіллвейвом нарешті вистрілює альбомом, де ностальгійна спогадність сакралізується по самісінькі 80-ті.

Неустанним об’єктом романтичної адорації Washed Out на "Within and Without" є a-ha. І a-ha це – сакралізоване пам’яттю до рафінованого, перфектного, викристалізованого стану мегасуперпупер зе бесту ("Within and Without"). Усе найкраще в саунді, за що мелодійно можна зачепитись вухом є на "Within and Without". У тому сенсі зайвих треків на альбомі просто не існує у природі, що існує у голові Washed Out.

І це навіть нічого, що радіоформатна ностальгія на хвилях музики (з такою промовистою назвою трека) розпочинається з алюзій на "Porcelain" Мобі ("Eyes Be Closed"). Далі відбувається майже повна інтронізація a-ha. З її прохолодним романтизмом сінті-попу травмованим любовними хвилюваннями. Майже повна тому, що в голові Washed Out вона змішується з балеариком, що запливає на хітові території інших скандинавів – jj.

І вже там тягуча пам'ять на крилах спогадів оперує світлими спогадами про незабутні зустрічі світанків на пляжах. Там щось таке знайоме, але невловиме жебонить на вушко коханцям, щоб далі розбризкатись екстазними веселками ("Echoes", "Amor Fati", "Soft", "Far Away", "Before").

Звичайно, що від такої ритмічної насолоди можна легко захлинутись та й бажання танатоса після такого ероса – то буденна річ. Звідси й неспішна недосяжність засумованої романтики, фантазійності у квадраті з її шизоїдною кислотністю ("You and I") і такими необхідними та милими перешкодами в ефірі ("A Dedication").

1. Eyes Be Closed
2. Echoes
3. Amor Fati
4. Soft
5. Far Away
6. Before
7. You and I
8. Within and Without
9. A Dedication

Beyonce "4" (2011)

З навколишніх поп-дівуль – поки що найбільш слухабельний альбом у цьому році. В баладному ретро-тренді з усім його постмодернізмом відчуваються проблиски життя і таланту, а не повної комерції, як це є в Адель.

Beyonce впевнено скаче від золотих 60-х до не менш позолочених 80-х та вже зовсім платинових 90-х і навіть точно знає, що таке мінімалістичність The xx. Від альбомної повноти зосередженої у цифрі 4, вона амазонить командирським голосом тільки виходячи до життя з небуття, тобто афродітної води.

Вона жінка, яка вимушена бути сильною і тому стриманий пафос гітарних запілонів та потрясіння неба вокалом – то її вимушена, але така необхідна фішка. Ілюзорністю там точно чути, як й впливами дуетів Мераї Кері з Бойз II Мен ("1+1"). Баладність – це завжди оспівування втрати у пригодницькому варіанті, в сенсі життя з перешкодами та зростанні в їх подоланні ("I Was Here").

Сексапіл, звичайно, що реалізується через грувисті сінти та грудасте підфанковування. Принцам – скрізь отут дорога, а бойовий гімн екстазу літає томагавками ("Start Over"). І навіть камон – тут трохи театральний, так як потрібно. І навіть марш амазонок так іронічно квакає оркестровками ("End Of Time"). Дівчачі панти а-ля тоталітарний матріархат ("Run The World (Girls)") – майже натяково карикатурний і повністю карикатурний всередині, як й крикливий фрагментарностями постмодернізм ("Countdown"), що так хоче, щоб його вбили м’яко, обережно і тихо.

От тільки звукації "Best Thing I Never Had", що так претендують на статус хіта, своєю конструкцією нагадують хітову формулу "Apologize" One Respublic разом з Тімбалендом. Форма може стати смертю. Але Beyonce настільки там повноводна ріка, що її тіло дозволяє приймати такі форми без жодної шкоди організму.

1. 1+1
2. I Care
3. I Miss You
4. Best Thing I Never Had
5. Party Ft. Andre 3000 And Kanye West
6 . Rather Die Young
7. Start Over
8. Love On Top
9. Countdown
10. End Of Time
11. I Was Here
12. Run The World (Girls)

How To Dress Well "Just Once" (2011)

How To Dress Well після вдалого дебютника "Love Remains" (2010) обдаровує землян EP "Just Once", де в найкращих традиціях Артура Рассела та Ентоні з ейпішки "The Snow Abides" (2007) голосить світовим смутком за усім добрим, чистим і світлим.

Його величний бароко-поп в найбільш чутливих місцях навіть можна назвати соулом, що для майстра залофаєнного еренбі – є дуже вдалим моментом. Два треки з "Love Remains" буйно розквітають аристократичною ніжністю варіацій на задану тему.

Переходять оркестровано від світлої туги до лебединої пісні EP та всього людства, зокрема ("Suicide Dream 2"), де смуток розливається горизонтами страждання, яке делікатесно смакується з усіма наголосами та акцентами.

Смакування танатоса закономірно кінчає витриманою і тому академічною еротичністю з особливим денді-варіантом, вимальованими з такою професійною ніжністю ("Suicide Dream 3"). І на "Decisions" це суїцидальне піжонство іконізується привальсованою перкусією до отого породистого, благородного стану. Де ледве помітне збочення перед загрозою Апокаліпсису стає ортодоксальним зразком з усією своєю мінливістю та тавтологічністю.

1. Suicide Dream 1 (Orchestral Version)
2. Suicide Dream 2 (Orchestral Version)
3. Suicide Dream 3 (Orchestral Version)
4. Decisions (Orchestral Version)

Submotion Orchestra "Finest Hour" (2011)

Британська банда Submotion Orchestra дає артистичного джазу, де лаунжевість може бути хіба що, вічним спокоєм. Джаз Submotion Orchestra мінімально фіксується з дабстепом, що намагається надмірно не плутатись під ногами ("Back Chat", "Secrets").

В ретрах – широченний перелік алюзій та побратимства. Жіночий вокал переконливо балансує від смуту Шаде до тріп-хопу Portishead чи Morcheeba ("Angel Eyes", "All Yours", "Suffer Not", "Finest Hour"). На стартах "All Yours" можна відчути тінь радіохедної інтроверсії. На дронистих приреченнях та зітханнях – відчутно побратимське плече Bohren & der Club of Gore чи The Kilimanjaro Darkjazz Ensemble в полегшеному варіанті.

У таких знайомих і вповільнених кружляннях травматизму ("Hymn For Him", "Perfection") на духових інструментах можна здогадатись про вплив саундтрекового альбому Vangelisа "L' Apocalypse des animaux" (1973), а на клавішних – вже згадані Bohren & der Club of Gore. З нещодавніх горизонтів такими дарковими красотами відзначалась Andreya Triana з альбомом "Lost Where I Belong" (2010).

Фортепіано стікає слізьми, перкусія дріботить поспішанням за нездійсненним, труба відносить у ще більше фантазійність за втраченим, скрипки ріжуть вени, мурахи безперспективно бігають під шкірою. Фаталістична тангувальність цунамить спогадами. Зрозуміло, що так далі жити не можна, але зупинитись важко. Тремтливе очікування того, чого вже не буде, заливається відрами дощу та сигналить ехами втраченості. Пустоти заповняються неописуємою красою, але кому від того легше?

Надія збирається вмирати останньою, але в тому сакральному колі поклоніння, яким вона оточена – вона вже й так десь у вічності, тобто, вже померла. Приречення стає першоосновою свободи, джерелом вільного плавання, входом у пустоту.

1. Angel Eyes
2. Back Chat
3. Always
4. Hymn For Him
5. All Yours
6. Pop and Lock
7. Suffer Not
8. Secrets
9. Finest Hour
10. Perfection