За рік до виборів мера ситуація нагадує задачу з багатьма невідомими. Системна криза, у якій перебуває Україна, не дає можливості спрогнозувати розвиток подій. Сьогодні не можна з певністю назвати ані часу проведення мерських виборів, ані системи, за якою вони відбуватимуться, ані умов у яких вони протікатимуть.

«Історія мідян темна й незрозуміла...»

Вибори міського голови неможливо розглядати у відриві від Великої виборчої кампанії в Україні, яка з 2004 року набула перманентного і хаотичного характеру. Адже з часів Помаранчевої революції стало звичним, що в Україні керуються не буквою, а «духом Закону», а умови політичної гри визначає не Конституція, а кулуарні домовленості жменьки політиків та олігархів. Відтак наразі алгоритм проведення найближчих майбутніх виборчих кампаній в Україні незрозумілий і непередбачуваний так само як непередбачуваними, наприклад, були позачергові парламентські виборчі кампанії.

Згідно з чинним законодавством (на яке сьогодні можуть звертати увагу хіба що цілком відірвані від життя кабінетні вчені) у 2010 році ми повинні обирати керівника держави та мерів. Причому щодо часу проведення президентських виборів існують варіанти – січень або лютий 2010 чи навіть кінець грудня 2009 року, а вибори міських та сільських голів мають відбутися наприкінці березня 2010.  Наскільки доречно проводити дві виборчих кампанії, а не сумістити вибори президента з виборами міських та сільських голів? – ось перший, але далеко не єдиний аргумент на користь внесення поправки до виборчого календаря. Далі – у 2011 році мають відбутися перевибори депутатів місцевих рад. Вже віддавна експерти вказують на недоречність розбіжності у термінах повноважень мерів та депутатів міських рад і пропонують або продовжити термін каденції міських голів до 5 років, або ж скоротити термін повноважень депутатів міськради до 4-х і , відповідно, сумістити ці вибори. У 2012 – мають бути вибори до ВРУ – але це тільки теорія. Наскільки вигідніше буде тій чи тій політичній силі організувати дострокові парламентські вибори? Чи не будуть суміщені парламентські вибори з президентськими і як це може вплинути на перебіг мерської кампанії?

Сьогодні мало хто вважає, що конституційний графік проведення виборчих кампаній буде витриманий – надто багато у ньому правових і логічних неув’язок і надто високим є роль суб’єктивного чинника при встановленні термінів та умов проведення виборів. В якому напрямку відбуватимуться зміни сказати неможливо. А відповіді на ці питання є вкрай важливими для прийняття рішення можливими учасниками мерських перегонів та вироблення стратегії і тактики змагань.

Чи спалахне «Вороняча слобідка»?

Чи не найголовніше, чого остерігаються усі учасники політичного процесу – невідомо на якому соціальному тлі проходитиме виборча кампанія. Соціально-економічна криза вносить суттєві корективи і не виключено, що народ може вдатися до «прямих дій». Сьогодні усі так наполегливо говорять про можливість масових виступів навесні цього року, що цих виступів, здається, вже годі й уникнути. В психології це, здається, називається самореалізацією прогнозів. Як в Ільфа і Петрова: «Воронья слободка» была обречена. Она не могла не сгореть. И в 12 часов ночи она заполыхала, подожженная сразу с шести концов».

А якщо в країні запалає серйозно, то політикам буде сплутано всі карти і ситуація може розвернутися у такий спосіб, що існуючу на сьогодні політичну конструкцію буде змінено до невпізнання, а замість теперішніх дійових осіб та виконавців можуть прийти нові люди. Всі сучасні схеми, всі домовленості і партнерські стосунки втратять значення, а теперішні плюси можуть не просто обнулитися, але й перетворитися в глибокі мінуси.

Садовий: не воїн, зате в полі один

Тобто ситуація в країні є настільки хиткою і невизначеною, що тільки діючий мер Андрій Садовий гарантовано розглядається як учасник виборів, але і він не може спрогнозувати умови, за якими протікатиме виборча кампанія. Тому також не вельми активний. Він сьогодні потрохи підтримує ілюзію існування «Самопомочі», пробує вивчати досвід Черновецького, розбудовує свої медіа і підбирає людей, які можуть стати в пригоді на виборах. Але наразі Садовому треба розв’язати головну стратегічну проблему від якої залежатиме вибір тактики: чи відбудеться Євро – 2012 у Львові?

УЄФА має визначитися з містами у яких відбудуться матчі наступного європейського чемпіонату у травні цього року. Чи буде Львів у цьому списку? Садовий, здається, робить все, щоб дотримати слова і забезпечити Євро у Львові, а відтак – притік інвестицій.

Причому справа не тільки в інвестиціях. Справа в тому, що Львів не має Стратегії розвитку і живе як Бог на душу начальству положить. Тобто якими б не були результати діяльності, якщо вони трохи кращі за нуль, керівництво міста завжди могло інтерпретувати їх як свої здобутки. Визначення Львова кандидатом на проведення чемпіонату Європи з футболу поставило перед керівництвом міста чіткі завдання, які НЕОБХІДНО виконати. Невиконання цих завдань однозначно є ознакою некомпетентності керівництва міста. Даремно Садовий тішився і кричав «Піастри!», Євро – 2012 для нього стало тим самим, чим була для Буняка обіцянка дати воду за два роки: зроби – або йди геть! Перед маніпулятором Садовим чи не вперше постало конкретне завдання: забезпечити проведення Євро. Але забезпечити проведення Євро – це вам не «Галицькі інвестиції» розбудовувати: якщо УЄФА внесе Львів до списку міст у яких проводитимуться матчі, то до березня наступного року вже має бути збудована чаша нового стадіону. І львів’яни, йдучи на вибори мера, зможуть судити про Садового не тільки за його солодкими обіцянками.

Проте навіть якщо Садовому вдасться збудувати чашу стадіону за міські гроші, це зовсім не означатиме, що його проблеми як кандидата на повторний термін є розв’язаними. Дуже багато залежатиме від економічної ситуації в світі та глибини системної кризи в Україні. По-перше, не виключено, що кошти на розбудову міської інфраструктури, надходження яких сьогодні ставлять у залежність від побудови стадіону, так і не будуть виділені. Уряд просто не матиме грошей, а закордонних інвесторів налякає внутрішня нестабільність. А по-друге, якщо криза вдарить так сильно, що багатьом людям бракуватиме найнеобхіднішого, а у місті відмовлятимуть системи життєзабезпечення, логічно виникатиме питання: а чи варто було віддавати сотні мільйонів гривень на споруду, на якій буде проведено тільки два матчі ЧЄ і яка реально не потрібна містові у якому такі проблеми з лікарнями, тепло- і водозабезпеченням, утилізацією відходів і т. ін.? Чи не можна було якось раціональніше використати ці міські гроші? Невже всі проблеми у Львові вже вирішено і залишилося збудувати лише ще один стадіон за утримання якого, до речі, місто щорічно платитиме мільйони гривень?

Потенційні претенденти на мерське крісло

Наразі у Львові склалася цікава ситуація: існують претенденти на посаду міського голови за якими немає потужних політичних сил і є потужні політичні сили, у яких немає власних кандидатів на посаду мера.

Претенденти без партій

Сьогодні засвідчують, або по крайній мірі, не заперечують свого бажання балотуватися на посаду мера Петро Писарчук та Володимир Гірняк.

Петро Писарчук, на відміну від нинішнього мера, є досвідченим господарником, він відомий також як меценат, благодійник і релігійна особа і має реноме простого чоловіка, вихідця з народу. Але є один суттєвий недолік. Писарчук є лідером обласної організації Партії регіонів. І хоча пан Писарчук воліє не згадувати про свою партійність, виборцям про неї все одно нагадають. Однак тут також багато залежатиме від політичної ситуації в країні. Не виключено, що до березня наступного року політичні сили себе вже настільки дискредитують, що виборці просто не звертатимуть уваги на політичну приналежність конкретної особи. Також варто пам’ятати, що Писарчук же тривалий час досить успішно будує свою політичну кар’єру, йдучи «проти течії»: у 2002 році він переміг у мажоритарному окрузі, будучи членом СДПУ(о), а на мерських виборах 2006 року склав найсерйознішу конкуренцію А. Садовому. Писарчук і сьогодні виглядає найвірогіднішим опонентом діючого мера. Він володіє серйозними фінансовими та медіа ресурсами і має позитивний особистий імідж «свого хлопа», який перебуває в чужій політичній силі бо «так мусить».

Володимира Гірняка недавно виключили з УНП. Але він зберігає добрі стосунки з первинними міськими парторганізаціями і уже створив організаційний «дах» для походу на штурм міської ради, а також і для власної мерської кампанії ГО «Спільнота». Наскільки можна судити, ГО «Спільнота» це якийсь адаптований варіант «Самопомочі», але з меншими фінансовими, а відтак і людськими ресурсами. Гірняка також підтримує газета «Новий погляд» – видання хороше, не гірше за «Поступ» зразка 2006 року. Головне питання – чи знайде Гірняк кошти для того, щоб серйозно стартувати на посаду міського голови, чи вважатиме цю кампанію для себе пробною, з метою «засвітитися».

Партії без претендентів

БЮТ і «Свобода» є на сьогодні політичними силами, які користуються найбільшою підтримкою серед населення Львова, але жодна з них не має сильних претендентів на крісло мера. Обидві політичні структури є партіями вождистського типу „загостреними” під своїх лідерів, а посада міського голови за визначенням передбачає необхідність наявності у претендента яскравих лідерських рис. Однак і БЮТ, і „Свобода” це партії, які в принципі не здатні створити конкурентне середовище, з якого міг би вирости претендент на посаду мера. Керівників і претендентів на посаду у цих партіях не висувають „знизу”, їх призначають, а відтак самостійні люди воліють триматися від подібних партій подалі.

Львівська міська організація БЮТ за усю каденцію нинішньої міськради не спромоглася висунути яскравих політичних лідерів і провідні партії у фракції відіграють бізнесмени, які переважно пильнують власних інтересів.

„Свобода”, здається, просто не встигає за ростом своєї популярності. У них не вистачає партійних кадрів для забезпечення нових перспектив, які сьогодні з’являються перед партією. Це було видно на виборах мера Києва та під час нинішньої виборчої кампанії до Тернопільської облради.

Претенденти від «третіх сил»

Олег Мацех. Завдяки активності очолюваного ним «Громадського форуму Львова» став широко відомим. Але наразі тільки у вузьких колах людей, тісно ангажованих у Львівську політику. Широкому загалові його прізвище навряд чи щось говорить, а серйозних ресурсів у Мацеха та його команди немає. Наразі його вагомим політичним здобутком є те, що він очолив Львівське представництво «Громадянської позиції», організації, яку створив Анатолій Гриценко. Але сьогодні ситуація Гриценка на загальноукраїнському рівні майже точно повторює ситуацію «Громадського форуму Львова» на регіональному: «хороший хлопець, відомий у колах спеціалістів, але без необхідних ресурсів». Гриценко може «вистрілити» лише за умов якихось значних соціальних виступів, які зумовлять радикальну перебудову української політичної споруди. Якщо сучасне політичне керівництво буде поставлене в умови, що вони будуть змушені поділитися владою з іншими політичними силами, або ж якщо народ змете існуючу владу і з’явиться якийсь «політичний вакуум» – тоді «Громадянська позиція» може опинитися на коні. Тоді на регіональному рівні може всерйоз заявити про себе і її молодший брат –  «Громадський форум Львова» разом з його лідером Олегом Мацехом.

Степан Кубів. Розмови про те, що Кубів не проти сісти в крісло міського голови ведуться вже тривалий час. Є одна проблема – Степан Кубів не проти «сісти» в крісло міського голови, але, схоже, не дуже хоче боротися за це крісло. Здається, не тільки гроші люблять тишу, але й банкіри. Боротьба за посаду мера це війна всіх проти всіх у якій не можна покладатися ні на партію (згадайте, на попередніх виборах Садовий і Куйбіда йшли від тієї самої політсили), ні на бізнес-партнерів (вони розкладають яйці у всі кошики), а Кубів хоче визначеності, структурованості, чітких правил. Можливо, він усе це отримав в організації «Фронт змін» Яценюка, представництво якої на Львівщині він очолив. Те, що Кубів пішов на цей крок, свідчить, що він переорієнтувався з банківської справи на політику, але головні призи для нього ті, які може отримати команда, а не він особисто. Вірогідно Кубіва зараз більше цікавитиме крісло нардепа або посади голови ОДА, голови облради, чи, можливо, керівника облвиконкому, якщо з’явиться така посада.